Чорний лелека та дикий кіт, або Які є рідкісні тварини на Львівщині

Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась із Андрієм Бокотеєм — професором кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка, провідним науковим співробітником Державного природознавчого музею НАН України та головою Західноукраїнського орнітологічного товариства.

Про те, які рідкісні тварини мешкають на Львівщині та їх порятунок — далі у матеріалі.

Які тварини є у Червоній книзі України

12 березня 2021 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України затвердило новий список тварин і рослин, до якого потрапили 687 видів тварин. До Червоної книги України занесли представників усіх груп тварин — від кишковопорожнинних комах до риб, земноводних, плазунів і ссавців. Їхнє існування є під загрозою передусім через людське втручання в природу: розбудову інфраструктури, вирубки лісів та забруднення середовища.

За словами Андрія Бокотея, тварини по-різному реагують на присутність людини. Одні здатні толерувати сусідство й навіть жити у населених пунктах. Інші ж, навпаки, уникають людського впливу і намагаються зберігати дистанцію. До таких належать бурий ведмідь, рись та лісовий дикий кіт. Серед птахів прикладом є чорний лелека, а серед риб — осетрові, які нині практично не можуть підніматися на нерест через зарегульованість річок і численні греблі.

Чимало рідкісних тварин сьогодні можна побачити хіба що у музеях. Шкіра — єдиний природний матеріал, який зберігається. Усе інше — очі, зуби, язик — штучне. Тіло набивають сіном, ватою або іншими штучними матеріалами. Опудала тварин, які зберігаються у Державному природознавчому музеї НАН України у Львові, часто мають понад сто років — їх робили ще в ХІХ столітті.

Зі слів науковця, такі великі ссавці, як бурий ведмідь і рись, потребують значних площ для життя. Це мають бути території з мінімальним втручанням людини, а таких в Україні залишилося обмаль. Ці тварини постійно кочують, долаючи великі відстані. Але сьогодні їхні маршрути перерізані дорогами, залізницями, лініями електропередач. Додатковий стрес створюють вітрові електростанції, адже постійне гудіння та вібрації відлякують тварин.

Незважаючи на скорочення ареалів, Андрій Бокотей запевняє, що великі хижаки все ж виживають. Вони змушені адаптуватися до змінених умов: вести потайний спосіб життя, уникати контакту з людьми. Це частково рятує їх, але водночас ускладнює дослідження.

До нещодавнього часу науковці вважали, що популяції рисі чи бурого ведмедя майже зникли. Але ситуація змінилася з початком використання фотопасток — спеціальних камер, які знімають вночі в інфрачервоному спектрі, непомітно для тварин. Завдяки цим пристроям науковці зафіксували, що популяції більші, ніж вважали раніше.

У Бродівському районі Львівщини створили охоронну зону довкола гнізд чорного лелеки. Попри те, що цей птах не є вкрай рідкісним і його регулярно спостерігають, досліджувати його складно. Чорний лелека гніздиться високо в кронах старих дерев, у глухих лісах, що ускладнює доступ до гнізд.

Окрім цього, зі слів Андрія Бокотея, пари чорного лелеки розміщені на великих відстанях одна від одної — іноді десятки чи навіть сотні кілометрів. Для ефективного моніторингу необхідні значні ресурси: транспорт, обладнання та спеціальна техніка.

Хоча його називають чорним, насправді цей лелека не повністю монохромний. Його оперення переливається різними барвами на сонці. Навколо очей — оголена шкіра без пір’я, що утворює червоне кільце. Також мають червоний дзьоб і червоні ноги. Молоді ж птахи коричневі та менш виразні.

Тривалість життя лелек — у середньому близько 10 років, хоча деякі доживають до 20–21 року. Найнебезпечніший період — перший рік життя, особливо міграція. У деякі роки до 90% молодих особин не доживають до першої весни. Основна причина — брак досвіду й труднощі в подоланні довгих маршрутів.

Вивченням цього виду займаються в межах проєкту «Ciconia Ukraina» — дослідники встановлюють фотопастки, щоб фіксувати життя птахів без прямого втручання людини.

У Червоній книзі України є 60 видів птахів, які гніздяться або трапляються у західному регіоні. Найбільшу групу становлять нічні та денні хижі птахи — близько тридцяти видів. Серед нічних: пугач, довгохвоста сова, сова болотяна, сипуха, горобиний сичик, волохатий сич та інші.

Серед рідкісних хижаків — беркут. Зі слів Андрія Бокотея, в Україні зафіксовано лише кілька гніздових пар. Вони мешкають здебільшого в Карпатах. Це один із найбільших орлів, з розмахом крил понад два метри. Поруч з ним у Червоній книзі перебувають: чорний гриф та білоголовий сип — одні з найбільших хижих птахів Європи, які раніше гніздилися в Криму. Наразі стан популяцій цих птахів на півострові невідомий через російську окупацію.

Орлан-білохвіст — найбільший хижий птах України з розмахом крил до 2,5 метрів. Разом зі скопою він належить до рибоїдних птахів. Ці орли полюють над озерами й ставками. Через це іноді зазнають відстрілу від працівників рибних господарств, хоча насправді значної шкоди птахи не завдають.

Цікавим рідкісним гостем у регіоні є пелікан. Хоча це морський птах, він здатен долати великі відстані й іноді залітає вглиб материка. У фондах музею зберігаються опудала пеліканів. Ці птахи залітали на околиці Львова випадково.

За словами науковця, сьогодні пелікани у регіоні трапляються дуже рідко: здебільшого це молоді особини, які ще не розмножуються.

Серед найбільших лісових птахів України — тетерук. Самці мають чорне блискуче пір’я, а самки — непомітніше забарвлення. Сьогодні тетеруки збереглися зазвичай у важкодоступних місцях — на Поліссі та у високогір’ї Карпат. Цей вид занесений до Червоної книги.

Також — глушець, ще масивніший птах, а також дрохва — найбільший літаючий птах України. Самці дрохви можуть сягати ваги до 14 кілограмів. Це рідкісний степовий вид.

Серед журавлеподібних найвідоміший — сірий журавель. Його чисельність в Україні поступово відновлюється, хоча він і залишається у списку Червоної книги.

Чимало куликів також занесені до цього переліку: до прикладу, лежень — нічний кулик з великими очима, типовий мешканець степів; кулик-довгоніг — з довгими ногами червоного кольору.

Зелена жовна — яскраво-зелений дятел із червоною «шапочкою» на голові — ще один мешканець Червонокнижного списку. Проте її гнізда фіксують навіть у Львові, зокрема в парках.

Серед дрібних горобиних птахів у Червоній книзі України лише кілька видів. Найцікавіший з них — скеляр. Це гірський малопомітний птах, що живе високо в Карпатах, у так званому альпійському поясі, де немає деревної рослинності.

Як рятують червонокнижних тварин в Україні

Зі слів Андрія Бокотея, нині науковці лише досліджують, як існують тварини в екосистемах. Одним із прикладів практичної роботи є дослідження і заходи з охорони чорного лелеки, який також перебуває під охороною держави.

«Якщо ми розуміємо, що необхідно для збереження цього виду, — ми це робимо. Наприклад, ми знаємо, що великі гнізда досить часто падають з дерев. Якщо так відбувається — встановлюємо на тому місці штучну платформу. Лелеки її охоче заселяють і продовжують там розмножуватися», — каже Андрій Бокотей.

Але є інші труднощі. Основна їжа чорного лелеки — риба, і саме тут виникає небезпека: «При теперішньому рівні забруднення водойм йому достатньо складно буває знайти місця для харчування».

Проблема — не лише у якості води, а й у всьому, що потрапляє у водойми з сільськогосподарських угідь: «Серйозних досліджень потребує забруднення його кормових об’єктів різноманітними речовинами на тривалий час. Тобто хімікати, пестициди на полях — це все стікає у водойми. Особливо тут, у нашому горбистому регіоні, є підозри, що лелеки можуть отруюватися важкими металами, пестицидами — і це впливає на рівень розмноження, на смертність дорослих і на смертність пташенят».

Чи достатньо природоохоронних територій

Україна має розгалужену систему природоохоронних територій — заповідників, національних парків, заказників.

«Вони дуже добре впливають на популяцію тварин, тому що вони саме для того створені, аби зберігати середовище в умовно природному стані. Їх є вкрай недостатньо», — каже Андрій Бокотей. І додає: в Україні ці площі не відповідають міжнародним нормам.

«Є певні вимоги до кожної країни. Ідеться про те, який відсоток її території повинен бути заповідним. Наша країна не відповідає вимогам, які мають до того застосовуватись. З різних причин. Зараз — зрозуміло: війна. Хоча це можна розвивати і науковці над цим працюють. Природоохоронні території є, але в них теж багато внутрішніх проблем», — пояснює дослідник.

Але головним чинником, який шкодить природі, залишається діяльність самої людини.

«Найбільше природі шкодить людина своєю діяльністю, непродуманим ставленням до природи. В Україні багато інституцій і державних та громадських організацій дбають про збереження довкілля, проте часто нажива стає у цьому перешкодою.».

Один з прикладів — ситуація на полонині Руна, що на Закарпатті. Там, попри протести екологів і грубі порушення, почали будівництво вітрової електростанції.

Джипінг як екологічна катастрофа для Карпат

Одним із найбільших викликів для природи Українських Карпат, за словами Андрія Бокотея, є джипінг і квадротуризм — розваги, які руйнують екосистему на десятиліття.

«Карпатські схили у високогір’ї — це дуже тонка екосистема. Ґрунт там наростає на один сантиметр впродовж сотні років. Це дуже повільний ріст. Здерти його можна одним проїздом квадроцикла. І наступних сто років не факт, що воно заросте», — каже фахівець.

Порушення поверхні ґрунту веде до розриву екологічних зв’язків, які підтримували життя десятків видів: «Усе в екосистемі пов’язано. Здерли ґрунт — зникли комахи, які в ньому розвивалися. Зникли комахи — зникли птахи, які ними харчувалися. Зникли птахи — зник лісовий кіт, який ними харчувався. І так далі».

«Якраз найбільш вразливими є рідкісні види, занесені до Червоної книги. Тому будь-яка господарська діяльність передбачає процедуру оцінки впливу на довкілля. Але далеко не всі забудовники її застосовують. Незважаючи на те, що це обов’язкова процедура», — пояснює дослідник.

Крім фізичного руйнування ґрунтів, джипінг і квадроцикли — це ще й шумове забруднення, яке негативно впливає на диких тварин: «Не даремно у нас кожного року з квітня по липень оголошують період тиші в лісах. Це період, коли тварини починають розмножуватись, і в цей час вони найбільш вразливі».

Особливо страждають птахи та ссавці, які вкрай чутливі до шуму. Наслідки — від покинутого гнізда до зникнення виду з певної території.

Попри всі зусилля науковців — лекції, популяризацію, дослідження — ситуація з охороною природи залишається критичною. Головна проблема — нестача фахівців і мотивації працювати в науці.

Тварини, про яких ще варто згадати

У степовій зоні України живе один із найрідкісніших хижаків — перев'язка, або перегузня. Це невелика тварина з вузьким довгим тілом і черепом, завдяки чому вона здатна проникати в нори мишоподібних, ховрахів і хом’яків, якими харчується. Раніше перегузню вважали рідкісною, однак після початку повномасштабної війни стало зрозуміло, що популяція більша. Тварини нерідко потрапляють в окопи, викопані у степовій зоні, і це дозволяє зафіксувати їхню присутність. Часто таких тхорів витягують військові.

Ще один об’єкт уваги зоологів — єнот уссурійський. Це чужорідний інвазійний вид, який був інтродукований з Далекого Сходу в радянський період через цінне хутро. Відтоді ці тварини поширилися на значну частину України. Вони надзвичайно пластичні до умов існування, ведуть нічний спосіб життя, харчуються дрібними тваринами, ягодами, плодами. Часто шкодять приватним господарствам — можуть нападати на домашню птицю. У притулках на кшталт львівської «Домівки врятованих тварин» наразі перебуває щонайменше кілька таких особин.

У міському середовищі Львова також трапляються мартини. Найбільш поширеними є два види: мартин звичайний, невеликий птах із темно-коричневою головою, та великий жовтоногий мартин. Найчастіше ці птахи видніються над долиною Полтви. У цій частині міста розташована гніздова колонія мартинів, яка дає змогу цим птахам триматися великими групами.

Ще один вид, занесений до Червоної книги, — видра. Це напівводна тварина, яка живиться рибою, раками та іншими водяними організмами. Дорослі самці можуть досягати двох метрів у довжину. Видри вирізняються високою активністю, схильністю до гри та соціальної поведінки. Іноді спостерігають, як вони катаються по грязьових берегах просто задля розваги.

Протягом радянських десятиліть під удар потрапили також хижі птахи — їх офіційно вважали шкідниками. За вбиту особину навіть передбачалась винагорода: треба було надати лапки як доказ. Таке саме ставлення було й до великих хижаків, зокрема ведмедів. Їх вважали конкурентами людини у добуванні дичини, тому навмисно винищували.

Зі слів Андрія Бокотея, нині подібні уявлення досі мають вплив. Попри те, що чисельність хижаків зазвичай регулюється природним способом, мисливці продовжують вважати, що саме вони мають контролювати популяції вовків, лисиць та інших тварин. Водночас екологи наголошують: втручання людини в екосистеми часто руйнує природний баланс, який формувався десятками тисяч років.

Окрему загрозу для дикої природи становлять гідротехнічні споруди, зокрема мінігідроелектростанції, які все частіше проєктують на гірських річках Карпат. Такі установки блокують природний рух риби та знижують вміст кисню у воді, що згубно впливає на види, які потребують швидкоплинних і чистих потоків.

Серед таких представників особливе місце посідають осетри. До Червоної книги України занесено практично всі види осетрів. Усі вони належать до прохідних — тобто таких, що більшість життя проводять у морі, але для нересту мігрують угору річками, де вода більше насичена киснем, що необхідно для розвитку ікри.

Нові проєкти міні-ГЕС щороку з’являються у відкритому доступі, попри протести екологів і науковців. Останні ж й надалі змушені вести боротьбу за збереження природних територій, пояснюючи, що відновлення втрачених екосистем — завдання значно складніше, ніж їх збереження.

---

Нагадаємо, які туристичні локації стали найпопулярнішими серед мандрівників на Львівщині в березні.