«Ми маємо залюбити дітей в науку»: в чому проблеми викладання природничих наук у школах

Про те, які є труднощі у викладанні природничих наук та що варто реформувати в освіті у цьому напрямку, для ІА Дивись.info поділилась Катерина Кузь — львівська вчителька з біології з понад десятирічним досвідом роботи в освіті, яка торік отримала «Освітню премію Львова». Наразі працює у Школі вільних та небайдужих.

• Розкажіть про ваш досвід роботи. Що вас зацікавило стати вчителькою?

• Наскільки ви оцінюєте зараз стан викладання природничих наук у школах в Україні, зокрема на Львівщині? На якому вони рівні? І чи вплинуло повномасштабне вторгнення на цей процес?

Мабуть, почну з теми природничих наук. Взагалі, як я собі уявляю, як би це мали викладати? Насправді, природничі науки — це така тематика, яка більше лякає людей, особливо батьків, коли вони чують, що починається хімія, біологія, фізика.

Це зразу включається пережиток батьків, що треба буде багато чогось вчити, збирати якоїсь теорії незрозумілої, і батькам доведеться сидіти з дітьми, тому воно десь нав'язує ярлик того, що це буде дуже важко дітям, навіть коли вони це ще не починають. У мене просто в школі була така біологія, хімія, що в нас всі її любили. Тобто ми творили, експериментували, і мені, коли я починала викладати біологію, хотілося, і я того принципу дотримуюсь по сьогодні, аби діти розуміли, що біологія є в повсякденному житті.

Тобто коли ми щось вчимо на уроках, до прикладу, будову серця, ми розуміємо, що вона змінюється, як-от серцебиття при фізичному навантаженні. Ми це міряємо, і розуміємо, на що впливає цей тиск, ми розуміємо статистику всесвітніх організацій, які рахують, чому помирають люди, і діти бачать, що серцево-судинні захворювання —  на першому місці по смертності. І тоді діти ставлять собі запитання: а що ми можемо робити зі своїм організмом так, аби уникати цього?

Тому я за те, щоб інтегрувати природничі дисципліни в повсякденне життя. Минулого року мала досвід викладання хімії —  один рік такого виходу із зони комфорту, але я коли сідала і готувалася до викладання, то розуміла, що я не хочу налякати хімією, і навіть коли приходила на знайомство з батьками, я казала, що ми вчимо науку, яку можна експериментувати вдома, і я теж ставлю перед собою той виклик, що хімія є в повсякденному житті.

Як війна вплинула на природничі науки? Будемо відверті, в онлайні ти не все покажеш. Я викладаю онлайн в школі, то розумію, що я вже досвідчена вчителька, і знаю, як розмістити камеру, аби показати хімічну реакцію дітям на відстані, але на початку так не було. І оці діти, які потрапили на ковід, а також на перших пів року після початку повномасштабки, вони все-таки трошки ті природничі дисципліни не так добре засвоїли, тому що не мали практики.

• Які наразі найбільші виклики стоять перед вчителями біології та інших природничих дисциплін в Україні?

Інтеграція природничих дисциплін і розуміння того, що якщо ми вчимо якусь одну тему, наприклад, з біології, вони десь доцільні до цієї теми і з хімії, і з географії. І не може дитина, яка ходить на урок біології, вчити визначення біосфери з одного боку, а потім прийти на географію — і там воно відрізняється. Діти тоді плутаються. І я пам’ятаю, що в дітей тоді виникає запитання: то що, є два різні визначення біосфери? Чи це дві різні біосфери? Але ж біосфера — одна.

І ми маємо навчитися інтегрувати всі ці природничі дисципліни. Навіть вже створюють окремі курси природничої науки, де це все інтегровано, і дитина має мати цілісну картину навколишнього світу. Вона має розуміти, що це все цілісно, і воно все інтегрується: і біологія, і хімія, і географія. 

• А наскільки зараз школи забезпечені сучасним обладнанням для практичних експериментів — як державні, так і приватні? Пригадую, у вас досвід є в обидвох.

Я маю дуже великий досвід і в державній структурі, і вже немалий, я вважаю, досвід в приватній.

Ясно, що це є велика колосальна різниця між цими двома закладами, але треба розуміти таку річ, що зараз вчитель є досить вільний, і вчитель нині, який хоче, підкреслюю, показати своїм учням щось, якусь практичну діяльність, чи забезпечити якимись матеріалами, навіть якщо на це нема умовних коштів в школі, ми можемо вийти на майданчик, де можна знайти гранти і виграти це для школи.

Зараз є дуже багато різних лабораторій у межах міста, які відкриваються і просто запрошують учнів на різні дослідження, зокрема Lviv Open Lab — фантастична структура, де я навіть з приватного закладу возила дітей на класні експерименти, досліди, 3D-моделювання, тож вони відкриті до співпраці. І такого насправді є багато.

Тут, радше, про те, чи вчитель в пошуку цих ідей. Тому що якщо вчитель є завжди в пошуку чогось нового, він не має межі досконалості, і якщо він це шукає — то це знаходить. Тобто тут діє принцип: хто стукає, тому відчиняють.

• А чи зараз діти зацікавлені у природничих науках, і що, власне, їх мотивує?

Якщо вимкнути режим, що я вчитель біології, і я просто спілкуюся з дітьми умовно, то навряд чи вони будуть мені говорити про те, що біологія — це цікаво і круто. Я буду відверта — ні.

Багато всього залежить від самого вчителя. В клас заходить вчитель, і якщо він приходить просто відчитати урок по темі, бо він має навчити дітей знати будову клітини, то діти не будуть ставитись до цієї будови клітини, як до біології загалом, з якимось захопленням. Але якщо вчитель приходить їх «залюбати наукою», сам вмотивований, то діти бачать це і надихаються.

Я часто свої уроки починаю з мультфільмів. Ми, коли вивчаємо губки у сьомому класі на біології, то про Спанч Боба можемо пів уроку говорити. Тобто на основі мультика діти можуть вивчити половину класифікації з біології.

Коли вчимо різноманітність хребетних тварин, то я беру теж мультфільм, до прикладу, «Мадагаскар». Ми мусимо старатися бути з дітьми в тренді, тому що якщо діти цікавляться «Грою в кальмара», а вчитель прийде і скаже, що це все погано, я нічого про це не знаю, то не буде зв'язку з дітьми. Я теж нічого дуже сильного про це не знаю, але можу про кальмара урок зробити з цього. І тут важливо про вчителя.

У мене були різні діти. І бувало таке, що приходиш у клас, а до того в них був досвід, що біологія — це нудно, нецікаво. Але якщо прийти раз, другий, третій, іноді й десятий — я вважаю, що можна запалити ту іскру, бажання вивчати. Не всім обов’язково знати всю термінологію, але саме бажання вчитися — воно в дітях є. Важливо дати їм можливість творити і вивчати. 

Я вважаю, що спочатку взаємини з дітьми, а потім навчати. Це теж вже принцип, основа мого навчання. Коли я приходжу в клас до нових дітей, а я багато вже дітей через себе пропустила, якщо я налагоджу взаємини з дітьми, то про викладання якогось предмету й мови не бути може.

• Як, на вашу думку, впливає освітня реформа та НУШ на викладання біології та інших природничих наук у сучасних школах?

Мені видається, що Нова українська школа більше робить наголос на компетентнісному підході до предмету. Тобто, знову ж таки, ми говоримо не лише про якусь теорію, яку дітям треба нав'язувати, а про те, що ми вказуємо дитині і направляємо її на шлях, в результаті якого вона зрозуміє ту чи іншу властивість живого чи певну біологічну закономірність.

Тобто ми інформацію не подаємо відкрито. Ми даємо можливість дитині пізнати, і я вважаю, що це дуже добра навичка, яку діти можуть розвивати.

Також ми тепер на уроках в Новій українській школі розвиваємо критичне і креативне мислення. Це теж напрямок, в якому я більше працюю, проводжу майстерки, адже вважаю, що це дві навички, які потрібні дітям в житті. Це здатність мислити нестандартно, це шукати виходи з різних ситуацій, бути гнучкими.

Світ змінюється. Ми не знаємо, що буде через день, місяць, пів року. І діти мають бути теж до того готові.

Зокрема, ми з учнями реалізуємо проєкт, в межах якого вирощуємо мікрогрін (або мікрозелень) — молоді паростки різних рослин, які використовують в кулінарії. Мета проєкту — навчити школярів самостійно заробляти гроші, ознайомити їх з азами ведення бізнесу, дати практичні навички вирощування мікрозелені на гідропоніці, а також заохотити до соціально відповідального підприємництва. Частину з доходу команда стабільно передає на потреби Збройних сил України.

Цей проєкт охоплює одразу кілька напрямків: агрономію, підприємництво, комунікацію та волонтерство. Учні активно ведуть сторінки у соцмережах, просувають власну продукцію, залучають партнерів та будують взаємодію з місцевими бізнесами.

У межах ініціативи вони вирощують широкий асортимент мікрогріну: редис, кольрабі, гірчицю, горох, соняшник, амарант, цибулю, руколу, кріп, петрушку, базилік, броколі та інші культури.

• А яку роль відіграє співпраця з різними позашкільним організаціям? Ви вже згадали про Open Lab Lviv у розвитку інтересу до науки. Зараз дуже багато різних є пропозицій. І хто має відігравати роль промоутера цих ініціатив в освітньому процесі?

Дуже важливо, щоб діти розуміли, що наука не десь окрема. І що науковців можна покликати до них, і фахівці можуть розповісти про те, що вони роблять.

Я принаймні це теж практикую, і бачу, що діти тоді зовсім з іншого погляду дивляться на науку, і тоді розуміють, що в нас в Україні теж є класні науковці, які класно працюють. В нас цілою школою була онлайн-зустріч з Антарктидою. Викладач, який мене навчав в нашому університеті, Тарас Перетятко, був і зараз є повторно в складі Української антарктичної експедиції — проводить там дослідження. І нам вдалося з ним домовитись про зустріч, вони відкриті до співпраці — просто треба комунікувати.

Якщо вчитель має ту непосидючість і мотивацію, щоб дітям показати цю науку, «залюбати в науку», можна вийти з фахівцями на контакт. Діти дають прекрасний фідбек, вони тоді можуть зрозуміти, що це можна досліджувати — головне не закривати і не відділяти науку дуже від того, що вони вчать в школі, тому все інтегрується.

• Яку роль наразі відіграють різні наукові конкурси, олімпіади, чи вони насправді дуже потрібні в розвитку дітей, школярів, як зараз часто беруть в них участь діти?

Якщо говорити про олімпіади, то, мабуть, треба розділяти їх на рівні — районні, міські, обласні. Так, діти ходять, але часто без мотивації. Бо йти — заради чого? Сучасні діти дуже свідомі, вони питають: «Навіщо мені це?»

Я, наприклад, коли вчилась у школі, вчителька мені просто казала: «Ти йдеш на олімпіаду» — і я йшла. І пишалася тим. Йшла на районну — і мені здавалося, що це щось дуже важливе. Я навіть не ставила собі запитання, навіщо. Я йшла, бо це було круто, бо мама потім скаже: «Молодець», — і буде мною пишатися.

А сучасні діти не такі. Вони хочуть розуміти, навіщо це їм. Просто так — бо хтось сказав — уже не працює.

Їм недостатньо того, що йти на олімпіаду — це класно, престижно. Якщо є конкурси, які мають певну винагороду, до прикладу, це може бути навіть відвідування якогось наукового музею чи поїздка кудись, ну і грошова винагорода — це вже є більша мотивація. Тому що діти чітко розуміють, що вони можуть своїми знаннями заробити щось. І тоді на таке погоджуються.

Якщо це просто заради грамоти, диплому, то ні.

• Як ви вважаєте, які зміни потрібні для того, аби покращити рівень природничої освіти в Україні?

Перше, це, мабуть, моделі забезпечення, щоб вчителі могли працювати. Друге — це проведення більшої комунікації з вчителями, де вони, до прикладу, можуть взяти кошти, виграти грант.

Має бути більша інформативна база. Мабуть, проведення різноманітних майстерок, курсів навчання для вчителів, щоб їм легше було інтегрувати всі ці дисципліни, тому що вчителька, яка умовно років 30 викладає лише біологію, і в якийсь момент їй кажуть, що ти маєш там інтегруватися з іншими дисциплінами, а вона ніколи цього не робила — можливо, й не знає, як це робити.

Щодо науки, бо я в науці теж була, то фінансування — це слабка сторона науки в Україні. Мені здається, в житті важливо розуміти, що є речі, які ти можеш повпливати, які ти можеш змінити. Проте якщо говорити про фінансування країни, міста, то, на жаль, на це впливу нема. Я все-таки б за собою, як за вчителем, залишала можливість інтегрувати науку у викладання мого предмета, показати можливості, які можна досягнути в межах країни, і не забувати про досвід партнерів, які теж радо надають простір для навчання навіть наших фахівців.

• Як батькам, ну і зокрема вчителям, зацікавлювати і дати зрозуміти дитині, що природничі науки дуже важливі і їх потрібно вчити?

Мені здається, функція батьків — підтримувати дитину. Я пам’ятаю учня, який ще з 6–7 класу казав, що хоче бути біологом, досліджувати бактерії й віруси. Але я мала досвід, коли батьки це не підтримували. Вони не бачили перспектив у цій професії, не сприймали це серйозно. І от саме тут дуже важливо, щоб батьки стали тією підтримкою й опорою — незалежно від того, яку професію хоче обрати дитина. Потрібно дати дитині відчути: що їй справді цікаво, до чого в неї є внутрішній потяг.

Не можуть всі батьки орієнтуватися, наприклад, у перспективах розвитку мікробіології. Це рідкісні батьки, які всім цікавляться, і те вони не всі такі течії можуть знати. Тому важливо бути підтримкою дитини, чути її і дати їй можливість відчувати те, що вона хоче, і заохочувати розвиток її бажань.

Це дуже важливо. І як мама, я це вже чітко бачу — дітей варто слухати. І як вчитель можу сказати те саме.

Якось спілкувалася з колегою — вона розповіла про свою колишню ученицю, яка ще у школі, тут, у Львові, сказала, що хоче стати океанічним біологом. Уявіть: океанічним біологом — у Львові, де немає моря. Тоді її ніхто не підтримав. Казали: «Ну яке море? Який океан?».

Але ця дівчина закінчила школу, пішла далі — і тепер працює в Нідерландах, займається дослідженнями океану на світовому рівні.

Тобто дітей треба підтримувати. І я, як учитель, завжди стараюся це робити. У мене був учень, який казав, що хоче стати космічним біологом. І я захоплююся такими ідеями, я ніколи в житті не дозволила б собі як вчитель сказати, що це дуже масштабно, закруто.

Дуже важливо бути для дитини опорою — щоб вона знала, до кого може прийти, кому може довірити свої найпотаємніші мрії. Бо у дітей усе часто починається саме з мрії. І з того, що поруч є хтось, хто в цю мрію вірить разом із ними.

Додамо, що за словами Андрія Закалюка, директора департаменту освіти та науки Львівської міської ради, найбільший ризик після закінчення війни — природничі науки. Адже є велика імовірність, що не буде вистачати освітян у цій сфері.

Більше про ситуацію зі вчителями в Україні читайте за посиланням.