Як учні Львівщини ставляться до історії та чи хочуть надалі залишатись в Україні — дослідження

Про те, як учні Львівщини ставляться до історії, у межах презентації дослідження розповіли Андрій Годик — перший заступник голови Львівської ОВА, голова робочої групи з питань національної пам’яті при Львівській ОВА; Мар'яна Малачівська-Данчак — засновниця та СЕО львівської дослідницької агенції Fama.

Журналістка ІА Дивись.info розповідає основне зі слів спікерів.

Чому вирішили провести дослідження

За словами Андрія Годика, у межах роботи робочої групи з питань національної пам’яті при Львівській обласній адміністрації важливим завданням є напрацювання та затвердження стратегії національної пам’яті області, а також плану заходів для її практичної реалізації.

«Агенція Fama провела соціологічне дослідження серед учнів старших класів Львівщини. Метою цього дослідження було зрозуміти, на чому ми стоїмо для подальшого напрацювання стратегії — як школярі себе асоціюють з Україною, як бачать своє майбутнє в державі, як оцінюють і усвідомлюють історичні події, чи розуміють причинно-наслідковий зв’язок між тим, що відбувалося десятиліття і століття тому, та сучасними подіями», — пояснює посадовець.

З його слів, отримані результати стануть основою для імплементації стратегії національної пам’яті й плану заходів до її практичного застосування. Водночас виявили й певні проблеми.

«Близько 50% учнів старших класів не надто зацікавлені у вивченні історії або не до кінця розуміють її значення для себе. Приблизно стільки ж школярів не виявляють зацікавлення у відвідуванні церемоніалів, присвячених історичним подіям чи постатям. Але це те, що має бути виправлено, адже йдеться про нашу національну пам’ять і національно-патріотичне виховання», — зазначає Андрій Годик.

Кого опитували

Мар'яна Малачівська-Манчак розповідає, що соціологічне дослідження серед учнів 8–11 класів загальноосвітніх закладів Львівської області відбулося в період з 19 травня по 3 червня 2025 року. Опитування проводили онлайн. Загалом у дослідженні взяли участь 1087 школярів.

Більшість респондентів мали вік від 13 до 16 років. Найчисельнішу групу становили учні 8–9 класів. Участь в опитуванні взяли як дівчата (53%), так і хлопці (47%), що, зі слів фахівчині, загалом відображає актуальний гендерний баланс у школах області.

Дослідження охопило школярів із різних типів населених пунктів: 28% проживають у Львові, 37% — в інших містах, 34% — у селах.

Абсолютна більшість опитаних (93%) мешкають у своєму населеному пункті від народження. Ще 4% переїхали після 2014 року, а 3% — уже після початку повномасштабної війни у 2022 році. Серед тих, хто змінив місце проживання (82 особи), 36 учасників вказали, що вони або їхні рідні мають статус вимушених переселенців, ще 46 — такого статусу не мають.

Половина опитаних школярів повідомили, що хтось із їхніх рідних або близьких бере участь у бойових діях у складі Сил оборони України. Крім того, майже кожен четвертий респондент (23%) зазначив, що у його найближчому колі є загиблі внаслідок російсько-української війни.

Які в школярів плани щодо майбутнього в Україні

Соціологиня розповідає, що у дослідженні опитані школярі Львівщини продемонстрували високий рівень орієнтації на продовження життя і навчання в Україні.

За її словами, 57% респондентів зазначили, що після закінчення школи планують вступати до українських закладів вищої освіти. Ще 2% обрали військову освіту, що, крім професійного вибору, може свідчити й про ціннісну солідарність із державою в умовах війни. Лише 8% опитаних заявили про намір навчатися за кордоном, 2% — працювати за межами країни, а 27% ще не визначилися зі своїми планами.

«Агреговані дані показують, що щонайменше 63% опитаних орієнтовані на життя в Україні, 8% — на закордон, решта перебуває у стані невизначеності. Це дає підстави оцінювати патріотизм не лише як декларацію, а й як практичну життєву стратегію — залишатися, навчатися і працювати в країні попри війну та пов’язані з нею ризики. Такий вибір свідчить про достатньо високий рівень прив’язаності до батьківщини», — йдеться в дослідженні.

Малачівська-Данчак також звертає увагу на те, що орієнтація на життя в Україні зростає зі старшими класами. Якщо серед восьмикласників таких 51%, то серед учнів 11 класу цей показник сягає вже 82%. Водночас частка тих, хто вагається або не визначився, суттєво знижується: від 39% у 8 класі до лише 10% у випускному.

Чи є школярі патріотами

Для комплексного аналізу патріотичних орієнтацій старшокласників дослідники використали низку тверджень, що стосувалися ставлення до України, рідного міста чи села, історичної пам’яті та ідентичності.

За словами Мар'яни Малачівської-Данчак, учасники дослідження оцінювали кожне твердження за шкалою від 1 («зовсім не погоджуюсь») до 5 («цілком погоджуюсь»): «Загалом рівень згоди з патріотичними твердженнями є високим: середні значення варіюються від 3,42 ±0,07 до 4,44 ±0,05».

Вона пояснює, що вдалося виокремити три групи тверджень, які структурують патріотизм як багатовимірну систему ціннісних орієнтацій. Найвищу підтримку отримали ті, що відображають емоційно-ціннісне ставлення до державності та національної ідентичності.

«Зі твердженням “Я відчуваю гордість за свою країну” погодилися 83% опитаних, ще 14% залишилися нейтральними, а лише 3% висловили незгоду. Це демонструє високий рівень базової емоційної лояльності», — каже соціологиня.

Другим елементом стала самоідентифікація як патріота: 75% школярів підтримали твердження «Я вважаю себе патріотом/-кою України». Водночас 17% зайняли нейтральну позицію, а 8% відповіли негативно.

Високий рівень підтримки отримали й твердження «Я пишаюся історичним шляхом, який пройшла Україна» (82%) та «Я пишаюсь тим, як українці зустріли напад росії» (85%). «Це свідчить про емоційну мобілізацію, яка формує гордість за сучасну історію та моральну стійкість суспільства», — наголошує дослідниця.

Схожі результати зафіксували й у твердженні «Я почуваю себе на своєму місці саме в Україні» (74%). Натомість твердження про готовність залишатися в Україні за умови вибору іншої країни підтримали лише 47%. «Це показує, що емоційна прив’язаність не завжди переходить у прагнення залишатися в країні, адже молодь враховує також освітні, економічні та безпекові чинники», — зазначає Мар'яна Малачівська-Данчак.

Третій кластер стосувався інтересу до історії. Найбільшу підтримку отримало твердження «Мене цікавить історія мого міста / села» (67%). Водночас лише половина опитаних змогли назвати більше трьох видатних постатей свого краю.

Для узагальненої оцінки дослідники розрахували інтегральний індекс. Середнє значення становить 4,02 ±0,04, що, зі слів фахівчині, свідчить про загалом високий рівень патріотичної орієнтації серед учнів.

Кого школярі вважають героями та лиходіями

Зі слів дослідниці, учні Львівщини по-різному бачать героїв та лиходіїв української історії, однак у їхніх відповідях простежується виразний канон національних символів.

Фахівчиня каже, що більшість старшокласників легко називали героїв, тоді як визначити антигероїв виявилося складніше: «Жодного позитивного персонажа не змогли назвати близько 9% опитаних, тоді як із негативними постатями мали труднощі вже 22%». У середньому школярі згадували 3,2 героя проти 2,5 антигероя. Загальний список героїв налічив 147 імен, лиходіїв — 116.

У відповідях домінували індивідуальні постаті, хоча зустрічалися й колективні категорії — «воїни Сил оборони України», «Небесна сотня», «усі, хто поліг за незалежність» чи, з іншого боку, «московська держава», «зрадники України» та «росіяни».

«У каноні героїв школярі найчастіше називали Богдана Хмельницького, Степана Бандеру, Тараса Шевченка, Івана Мазепу, Лесю Українку, Романа Шухевича, Михайла Грушевського, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Симона Петлюру та Володимира Великого», — каже Мар'яна Малачівська-Данчак.

Водночас серед антигероїв переважають фігури, пов’язані з російською чи радянською імперською політикою: Йосип Сталін, Володимир Путін, Віктор Янукович, Володимир Ленін, Катерина ІІ, Петро І. У списку також з’являється Адольф Гітлер.

За словами дослідниці, найбільш численною групою героїв стали воїни сучасної російсько-української війни. Учні назвали 37 конкретних імен, серед них — Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло, Валерій Залужний, Назарій «Грінка» Гринцевич, Катерина «Пташка» Поліщук, Михайло Діанов, Олександр Мацієвський та інші.

Проте окремі постаті виявилися водночас у двох списках. Так, Богдана Хмельницького, Степана Бандеру, Івана Мазепу та Симона Петлюру здебільшого сприймають як героїв, але частина учнів віднесла їх і до лиходіїв. Подібна суперечливість простежується й щодо сучасних політичних діячів — Володимира Зеленського та Петра Порошенка.

Серед неоднозначних персонажів з опитування соціологиня також називає Павла Скоропадського, який у відповідях з’явився майже однаково і як герой, і як лиходій.

Щодо вікового аспекту у виборі постатей є певні особливості: «У різних класах частота згадок про одні й ті самі постаті коливається. Наприклад, Богдана Хмельницького частіше називають героєм учні 8–9 класів, а Степана Бандеру та Романа Шухевича — 10–11 класів. Це корелює з навчальною програмою з історії», — каже Мар'яна Малачівська-Данчак.

Водночас, за її словами, популярність Івана Мазепи залишається стабільною незалежно від віку школярів.

Чи зацікавлені школярі в історії та де вони шукають інформацію

Дослідниця розповідає, що старшокласники вважають важливим знати історію України, але шкільний формат викладання не завжди викликає у них захоплення: середній показник оцінки значення історії за п’ятибальною шкалою становить 4,22, тоді як цікавість до її вивчення у школі — 3,73. Це, на її думку, свідчить про розрив між усвідомленням цінності предмета й реальним досвідом навчання.

Дослідження дало змогу виокремити чотири типи учнів за рівнем одночасної ціннісної та емоційної залученості. Як пояснює дослідниця, більшість (55%) становлять ті, хто і вважає знання історії важливим, і отримує задоволення від її вивчення. Водночас є група учнів (23%), які високо оцінюють значення предмета, але визнають, що уроки не викликають у них інтересу. Ще 17% школярів байдуже ставляться і до значення історії, і до її навчання. Невелика частка (5%) не вважає історію важливою, проте проявляє високий інтерес до її вивчення.

Мар’яна Малачівська-Данчак зазначає, що школярі використовують різні джерела для підготовки до уроків чи самостійного вивчення історичних тем. Лідирує пошук інформації через Google та інші пошукові системи — 66% респондентів.

На другому місці — чат-боти та штучний інтелект, якими користуються 58% учнів. Підручники залишаються вагомим ресурсом, проте їх обирають 54% опитаних. Значно рідше школярі звертаються до додаткової літератури (17%), віддаючи перевагу коротким форматам споживання інформації.

Близько третини респондентів шукають відомості у Вікіпедії або ж користуються відео- й аудіоматеріалами — зокрема на YouTube. Крім того, частина учнів називали й такі джерела: зошити, поради батьків чи вчителів, допомогу репетиторів, перегляд історичних фільмів чи навіть живі розмови з фахівцями.

Про які історичні події учні знають найбільше

Серед пам’ятних дат і подій, пов’язаних з історією України, школярі найчастіше згадували проголошення незалежності у 1991 році. Зі слів Мар’яни Малачівської-Данчак, таку відповідь дали близько 63% тих, хто відповів на запитання. Другою за поширеністю стала Революція Гідності 2013–2014 років (приблизно 30%). Учні також називали початок російсько-української війни у 2014 році (17%), повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року (19%), хрещення Русі-України князем Володимиром у 988 році (20%), Акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року (18%), ухвалення Конституції України у 1996 році (18%), Голодомор 1932–1933 років (15%) та національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького (12%).

За її словами, помітно, що фокус учнів зміщується на новітню історію — зокрема на період від проголошення незалежності України. При цьому вивчення більшості цих тем у школі відбувається лише наприкінці 11 класу. «Це свідчить про те, що історичне мислення школярів тісно пов’язане з їхнім актуальним досвідом: війною, інформаційним полем, розмовами в родинах», — пояснює дослідниця.

Окрему увагу соціологиня звертає на спосіб відповідей: частина учнів користувалася підказками від ChatGPT чи іншого генеративного штучного інтелекту. «Ми робимо таке припущення через специфічну структуру відповідей і характерну пунктуацію. Таких випадків було приблизно 5%, і це більше, ніж у питанні про героїв та лиходіїв (1,5%)», — розповідає вона.

Чи охоче учні відвідують заходи патріотичного характеру

Мар'яна Малачівська Данчак розповідає, що більшість старшокласників протягом останнього року брали участь щонайменше в кількох подіях патріотичного характеру, але рівень залученості серед них відрізнявся. Найчастіше учні відвідували заходи до Дня Української Державності (57%), Дня пам’яті та перемоги над нацизмом (56%), Дня заснування УПА (51%) і Дня Конституції України (48%). Водночас менш активно школярі долучались до вшанування жертв Голодомору (26%), Дня Героїв Небесної Сотні (28%) та Дня Незалежності (31%). У середньому один учень відвідав 9–10 із 16 запропонованих заходів.

Основним організатором більшості подій є школа — її називали у 62–83% випадків. Значно рідше участь відбувалася з ініціативи громади чи міста (8–25%) або громадських і скаутських організацій (8–20%).

Дослідниця також зазначає, що більшість учнів відвідують значну кількість подій, але добровільність і бажання брати участь різняться. Так, 52% робили це добровільно і залюбки, ще 6% — добровільно, але без особливого бажання. Водночас 42% зазначили, що брали участь примусово: 6% — все ж охоче, решта 36% — неохоче.

Серед причин небажання учнів брати участь у заходах 8% назвали незадоволеність їхньою організацією, 4% — відсутність можливості долучатися до підготовки, а 3% — нерозуміння важливості. Водночас абсолютна більшість (85%) не обрали жодного з варіантів.

Дослідниця також звертає увагу, що частина старшокласників згадувала інші причини демотивації — від ліні й незацікавленості до дискомфорту через публічність заходів, зйомку на відео, страх осоромитися чи неприйняття обов’язковості участі.

Де школярі найбільше шукають інформацію

За словами Мар’яни Малачівської-Данчак, найпопулярнішими джерелами отримання новин для школярів є Telegram (74%) та TikTok (67%). Вона додає, що це вказує на значний вплив соціальних і месенджер-платформ, які поширюють короткі й візуально привабливі повідомлення. Молодь використовує їх не лише для розваг, а й як джерело новин.

Третім за значущістю джерелом інформації, за даними дослідження, є сім’я: 63% учнів зазначили, що дізнаються про події від батьків. Фахівчиня розповідає, що це свідчить про помітний вплив домашнього середовища на формування інформаційної картини. Майже половина школярів (47%) отримують новини від учителів, а 45% — від друзів.

Щодо перевірки інформації, то, зі слів соціологині, лише 8% школярів постійно перевіряють або шукають підтвердження, ще 31% — роблять це часто. Водночас понад половина (61%) перевіряють факти рідко, інколи або взагалі цього не роблять.

Інформаційна активність старшокласників проявляється не лише у споживанні, а й в обговоренні новин. Близько третини учнів часто або постійно обговорюють події з ровесниками (31%), ще 30% — з дорослими (батьками, учителями).

Водночас, зі слів дослідниці, значна частка молоді залишається пасивною. Соціологиня каже, що 36% обговорюють новини з друзями рідко, 8% — взагалі ніколи. Подібна тенденція простежується і в комунікації з дорослими: 26% обговорюють новини лише інколи, а 8% — зовсім не роблять цього.

Традиційні ЗМІ, попри меншу популярність, залишаються помітним джерелом інформації. Телебачення і новинні сайти мають по 38% споживання, YouTube — 39%. Водночас радіо, за результатами опитування, обрали лише 11% школярів.

Більше про те, як в Україні змінилась кількість вчителів — у нашому матеріалі за посиланням.