Якою є якість води у річках Львівської громади та чому їх «спускають» в каналізацію

Про проблеми води у громадах Львова у межах Музею міста у Львові розповіла Олександра Сладкова — заступниця директора департаменту економічного розвитку Львівської міської ради; екскерівниця управління екології та природних ресурсів міськради.

Журналістка ІА Дивись.info занотувала головне.

Якою є якість води в річках

За її словами Олександри Сладкової, вимірювання якості води в річках щоквартально проводять за 16 хімічними показниками.

«Я беру Полтву після очисних споруд як своєрідний середній показник. Теоретично усе, що виходить зі Львова, не має бути гіршим за Полтву. Тому на схемі вона завжди позначена оранжевим кольором. І лише один раз була гіршою», — пояснює фахівчиня.

Вона зазначає, що у центрі міста, де функціонує каналізація, більшість точок моніторингу мають жовті та зелені показники. Натомість на околицях зафіксовані червоні та чорні позначки, що означає стан гірший за Полтву. «Малі річки, як-от Вишенька, Зубра, Домажирка, Стара, Марунька, перебувають у катастрофічному стані. Ми цього не дуже помічаємо, бо вони невеликі й заховані в хащах».

Олександра Сладкова наводить приклад із Рясного, де розташоване озеро на Панаса Сотника. «Депутати міської ради кілька років тому виділили 20 мільйонів гривень на каналізацію вулиці Брюховицької. Її побудували ще п’ять років тому, але мешканці досі не підключаються. Люди кажуть, що для цього треба розбирати плитку на подвір’ї, тому продовжують зливати стоки у дощові канави. В результаті озеро залишається забрудненим», — пояснює вона.

За словами Олександри Сладкової, ситуація на вулиці Брюховицькій свідчить, що проблема не завжди полягає у відсутності централізованої каналізації: «Її побудували коштом громади міста, але мешканці не підключаються вже п’ять років».

Олександра Сладкова також пояснює, що моніторинг якості води здійснюють на національному рівні. «Це моніторинг окремих точок, і колір на карті показує, в якому стані перебуває вода. Ми можемо бачити, що не лише Полтва має проблеми, є райони з гіршими показниками», — каже вона.

За словами фахівчині, у різних регіонах ситуація з водними об’єктами має свої особливості. «У Кривому Розі це, зрозуміло, промисловість. А от в Одесі проблема інша — катастрофічне зрошування. Там фактично немає природних територій. Поля підходять просто під пляжі та лимани. Колись ця область мала багаті екосистеми, а зараз більшість річок і лиманів фактично знищені», — зазначила вона.

Вона додає, що на території Одеської області є близько 30 річок, які впадають у Чорне море, і кожна з них була унікальною екосистемою. «Зараз вони всі мертві. І причина не в туризмі, а в сільському господарстві. На поля вносять величезну кількість добрив, і все це отруює водойми. Там вирощують сою, соняшник, ріпак — непримхливі культури, які виснажують землю. Це нищить регіональні водні ресурси», — пояснює Олександра Сладкова.

Вона також звертає увагу на ситуацію в Дрогобичі: «Це друге за населенням місто Львівської області після Львова. Історично тут зосередили промисловість, яку не могли розмістити у Львові, але яка потребувала кваліфікованих кадрів і великої кількості води. У Дрогобичі промзони займають площу, більшу за житлові квартали. Там розташовані підприємства, що використовують значні обсяги води, зокрема й нафтопереробні».

Чому скидають річки в каналізацію

Олександра Сладкова розповідає й про проблему каналізування потоків у Львові. Вона наводить приклад потоку на Збоїщах, який донедавна існував відкрито. «Я приїхала туди й почала шукати потік. Це був сильний потік, але його вже немає, і навіть сліду від нього немає. Я запитала у водоканалі, чи будували там нову каналізацію. Відповіли, що ні. Потім з’ясувалося, що ще з 1980-х років там є дощовий колектор. Коли на вулиці Щурата почали будувати багатоквартирні будинки, щоб витримати 25-метрову санітарну зону від водних об’єктів, потічок просто спустили в дощову каналізацію», — розповіла вона.

За її словами, такий підхід призводить до подвійної проблеми: з одного боку, зникають природні водні об’єкти, з іншого — суттєво перевантажується система дощової каналізації. «Природна вода ніколи не має бути в каналізації. Якщо колектор Полтви виконує функцію річки і дренажу, то в районах, де є можливість зберегти потоки, цього категорично не можна робити», — наголошує Олександра Сладкова.

Вона пояснює, що вимога дотримуватися санітарної зони у 25 метрів часто стає причиною знищення малих річок. «З точки зору містобудування, якщо є поверхневий водний об’єкт, треба відступити 25 метрів або дуже ґрунтовно обґрунтовувати, чому забудова ближче. Але в результаті річки просто ховають у колектори, і вода тече каналізацією», — зазначила вона.

Подібний випадок, за її словами, трапився на містобудівній раді щодо забудови у Винниках, неподалік Академії футболу. «На плані показали забудову. Я питаю: де річка? Відповідають: нема річки. А там просто шматок річки Маруньки закопали в колектор, щоб звільнити ділянку під котеджі. Фактично будують на воді, і зрозуміло, що це все потоне. Коли будинки заваляться, виникатиме питання: хто винен?» — наводить приклад Олександра Сладкова.

Вона підкреслює, що це лише частина проблем, які їй вдалося виявити під час досліджень. «Я підозрюю, що ситуацій ще гірших набагато більше. Майже щотижня знаходжу нові приклади таких порушень», — каже фахівчиня.

Як можна покращити якість річок

Зі слів екологині, у покращення ситуації з водоймами є проєкт «Водна візія 2100», який управління екології розпочало на початку року. «Коли ми обирали тему, то не очікували, що вона виявиться настільки актуальною. Водоканал Орхуса (місто в Данії — ред.) сформулював місію: муніципалітет має забезпечити чисту й достатню кількість води для людей і природи навіть у 2100 році. Але якщо підсумувати теперішній стан, ми точно не прийдемо до цієї мети, якщо продовжимо ті практики, які є зараз», — зазначає вона.

За словами Олександри Сладкової, в рамках проєкту вже працюють сім робочих груп, які напрацьовують нове бачення управління водними ресурсами. Одним із перших кроків стала інвентаризація водних об’єктів, що раніше ніколи не здійснювали. «Ми зафіксували ті водотоки, які точно існують і не пересихають. Проте їхнє існування часто ігнорували в містобудівній документації. Жоден водотік не був вказаний як такий, що потребує збереження. Тому до них ставилися так, ніби їх треба каналізувати», — пояснює вона.

Фахівчиня наводить приклад річки Миклашівки. «Це справжня річка, а не колектор чи каналізація. Але довкола неї вже виріс квартал багатоповерхівок. У Винниках, наприклад, очисних споруд немає, є лише насосна станція. Новозбудовані квартали підключаються до мереж, але навіть побудований колектор не гарантує, що він веде до очисних споруд і що мешканці до нього підключаться», — каже вона.

Вона наголошує, що ставлення до водних об’єктів необхідно змінювати: «Ми не можемо й далі поводитися з ними так, як раніше».

Окремо вона розповідає про сучасні технічні рішення, які допомагають виявляти ризики підтоплень. «Є система сенсорів, які встановлюють у колекторах. У колодязь монтують радар, що кожні 15 хвилин вимірює рівень води й передає дані на сервер. Таких точок у світі можуть бути десятки, а подекуди сотні, але більше ніж 800 ніхто не має. Радари встановлюють і в загальносплавних, і в побутових, і в дощових колекторах, адже ідеально розділених систем не існує, завжди можуть бути скиди чи засмічення», — пояснює фахівчиня.

Система сенсорів дозволяє відслідковувати характерні «ритми» каналізаційних колекторів. «У загальносплавній каналізації рівень води піднімається вранці, опускається вдень, знову піднімається ввечері й майже зникає вночі. Для дощової каналізації нормальним є підйом тільки під час опадів, а в інший час — стабільний рівень. Якщо ж у дощовому колекторі з’являється "ритм" побутових скидів, це означає, що його використовують неправомірно», — пояснює Олександра Сладкова.

За її словами, це також допомагає виявляти незаконні чи нерегулярні скиди підприємств. «Часто вони не є постійними, але можуть відбуватися, наприклад, раз на місяць уночі. Завдяки сенсорам можна зафіксувати, коли саме стався скид. Штучний інтелект аналізує ці дані разом із погодними умовами, прогнозує очікувані коливання рівня води та сигналізує лише про нетипові відхилення», — каже фахівчиня.

Вона уточнює, що система здатна реагувати і на засмічення: «Коли є блокування, рівень води різко падає чи піднімається. Це дозволяє виявляти проблему ще до того, як станеться вилив».

Львів вже планує тестувати такі сенсори. «Нам подарують один комплект, найімовірніше ми встановимо його в Щитовому колекторі, бо це найбільш критичний вузол. Також думаємо випробувати на Сигнівці, де є промзона. Такі технології насправді не коштують захмарно — у будь-якому разі вони значно дешевші за будівництво дублюючого колектора Полтви, що оцінюють у десятки мільйонів гривень», — Олександра Сладкова.

Фахівчиня підкреслює, що подібні інструменти дають цінні дані для ухвалення рішень та якісного управління: «Більшість природоорієнтованих рішень стосуються саме води. Адже зміна клімату — це здебільшого або надлишок, або брак води. Елементарним прикладом є резервуари для збору дощової води. Вона безкоштовна, її можна використовувати для поливу, а взимку — відводити в каналізацію. Це прості речі, які ми колись робили в селах чи на дачах, і які можна масштабувати сьогодні».

Олександра Сладкова наголошує, що дощову воду можна й потрібно використовувати раціональніше: «Колись на дачах чи в селах ми збирали її в резервуари — для поливу чи технічних потреб. Схожий підхід варто відновити і в місті. Наприклад, можна створювати дощові садки, коли чиста вода спершу зволожує зелені насадження, а лише потім відводиться у колектор».

Вона також звертає увагу на джерела, які сьогодні скидають у каналізацію. «Єдине відоме незабране джерело — у парку Погулянка, але за розрахунками їх мало б бути ще кілька. При цьому ми маємо озеро Наршавщиківців, яке живиться водопровідною водою, поданою зі Стрия за десятки кілометрів і через кілька насосних станцій. У той самий час джерельну воду з Погулянки ми просто скидаємо в каналізацію. Коли я пропоную провести два кілометри природного водогону до озера, мені кажуть, що це нереально. Але чомусь ніхто не бачить проблеми в тому, що ми витрачаємо енергію й ресурси на подачу води зі Стрия, тоді як власну джерельну викидаємо», — зауважила фахівчиня.

За її словами, потрібно дивитися ширше і шукати простіші рішення: «Бідна замучена річка Зубра біля "Шувару" страждає не тільки від забруднень, а й від того, що всі захисні кущі там постійно вирубують. Їх прибирають, бо після кожної зливи на гілках висять кульки та сміття. Але ж людство придумало рішення — спеціальні "панчохи" на колекторних трубах. Вони затримують відходи, і достатньо лише періодично міняти ці фільтри. Це простіше й ефективніше, ніж нищити зелені насадження».

Вона наводить приклад із Праги, де створили так звані болотяні парки. «Місто теж мало проблеми з підтопленнями. Там просто вирішили залишати між населеними пунктами вільні території, які під час злив можуть затоплюватися. В інший час це звичайні парки, але у випадку негоди вода накопичується там, а не в житлових кварталах. Це природне рішення: затоплюються не будинки, а парк. Якщо ще й встановити фільтри на трубах, аби трава не була в кульках, то подвійна користь».

Нагадаємо, яка проблема з каналізацією у Львові.