Львів'яни щодня використовують 120 тисяч м³ води: чи її очищують і які проблеми з каналізацією

Про проблеми львівської каналізації у межах Музею міста у Львові розповіла Олександра Сладкова — заступниця директора департаменту економічного розвитку Львівської міської ради; екскерівниця управління екології та природних ресурсів міськради.

Журналістка ІА Дивись.info розповідає основне зі слів фахівчині.

Недоліки львівської каналізації

Олександра Сладкова звертає увагу, що Львів має унікальну географічну особливість — місто розташоване на вододілі басейнів Балтійського й Чорного морів. При цьому очисні споруди функціонують лише на одній половині міста. «Каналізація фактично приходить на очисні споруди побутові стоки, а дощові теоретично мали б у ідеалі розходитися гравітаційно, але, звісно, що так не є», — пояснює вона.

За її словами, рекордні опади у липні цього року засвідчили, що проблему підтоплення не можна вважати виключно проблемою басейну Балтійського моря. «Ми раніше думали, що треба звертати увагу саме на цю сторону, бо там більш щільна забудова і немає запасу міцності. Але виявилося, що це не так. І проблема управління дощовою водою є значно ширшою», — зазначає фахівчиня.

Вона додає, що річка Полтва, яка зараз повністю закрита під землю, проходить через очисні споруди Львова. «Будемо відверті — не вся вода очищується. Під час великого дощу працює так званий перелив: перший залп насосами намагаються затягнути у великий басейн і потім поступово очищувати. А далі води надходить стільки, що насоси не справляються, і все напряму потрапляє у Балтійське море», — каже вона.

За інформацією Олександри Сладкової, «Львівводоканал» щодоби роздає близько 120 тисяч кубічних метрів води, з яких на очисні споруди мало би потрапити приблизно 90 тисяч. «Але насправді на очисні надходить 350 тисяч кубів води на добу, і це ще без дощу. Під час опадів цей обсяг зростає у три–п’ять разів», — наголошує вона.

Фахівчиня каже, через розташування Львова на вододілі частина міста не мала б гравітаційно потрапляти на очисні споруди: «Тому ще раніше тут працювали каналізаційні насосні станції, але зараз багато з них законсервовані, бо побудували південно-західний щитовий колектор».

Цей колектор прокладений на глибині 20–40 метрів щитовим способом, подібно до будівництва метро, має діаметр 2,7 метра і працює гравітаційно. «Найвища його точка — перехрестя Трускавецької та Кульпарківської. Саме там і відбувся вибуховий гідроудар під час останніх підтоплень», — додає вона.

Щодо Сихівського району, то його, зі слів Олександри Сладкової, обслуговують дві величезні насосні станції — четверта й п’ята, яка розташована на Хуторівці. «Ця п’ята — просто монстр, який споживає величезну кількість електроенергії, щоб качати всі стоки Сихівського району в головний колектор Полтви. І це витрати енергії, адже теоретично там мали би бути тільки побутові стоки», — наголошує екологиня.

Фахівчиня каже, що у систему потрапляють і дощові стоки, кількість яких може становити до 30%. «Під час великих дощів насосна станція зупиняється для того, щоб те, що прийде на очисні споруди, було вже розбавлене. Настільки велика ця кількість із Сихова, що намагаються утримувати до останнього, щоб це не надійшло в Балтійське море напряму», — пояснює вона.

Вона додає, що у Генплані Львова досі закладена ідея південно-східного гравітаційного колектора. За її словами, він мав би пролягати на більшій глибині під Винниківським лісом і допоміг би відвести стоки з кількох особливо проблемних ділянок. «Цей проєкт коштує скажених грошей, і поки що на горизонті його не видно», — зазначає Олександра Сладкова.

Водночас, за її словами, наразі у Львові працюють дві насосні станції, які мають аварійний скид у річку Зубру: «У той момент, коли насосна станція не працює і вона не має резерву для накопичення усіх стоків, то вона перекидає їх у Зубру. Або якщо будь-яка аварія на насосній станції, то скид теж буде йти в Зубру». Зокрема, всі насосні станції, які побудовані на території Львова, мають аварійний скид у річки.

В чому тут проблема «Львівводоканалу»

Зі слів Олександри Сладкової, «Львівводоканал» опікується лише тими каналізаційними мережами та насосними станціями, які перебувають у нього на балансі, а решта — фактично поза увагою підприємства. Окремою проблемою є дощова каналізація, адже ще у 1990-х роках ухвалили рішення, що вона належить до сфери відповідальності районів.

«Райони у Львові поділені по вулицях. Наприклад, вулиця Стрийська розділяє Сихівський і Франківський райони. Дуже зручно колектори ділити таким чином. Але так чи інакше вирішили, що дощова каналізація має бути районною», — пояснює фахівчиня.

Вона також зазначає, що оцифровані карти мереж показують не лише систему, яка є на балансі «Львівводоканалу», а й інші труби, яких виявилося майже стільки ж. «Не факт, що всі вони належать дощовій каналізації. Там дуже багато незаконних приєднань. Тому, якщо вам здається, що з управлінням дощовою водою і каналізацією у Львові є трохи бардак, то це історично так склалося», — наголошує вона.

За її словами, у Львові довгий час ставилися байдуже до цієї проблеми, оскільки місто не має великих річок чи моря, які могли б створити значну загрозу підтоплень. «Але так більше бути не може, і остання злива це показала», — каже Олександра Сладкова.

Як у Львові працює змішана система каналізування та що роблять для управління «дощівкою»

Зі слів фахівчині, у Львові дощова вода та побутові стоки потрапляють в один колектор. У суху погоду все має йти у побутову каналізацію, але під час злив поріжок у системі піднімається, і частина води скидається у водойму.

Олександра Сладкова каже, що така схема є стандартною. Раніше, коли аварійних скидів у водойму не було, стоки під час злив виходили безпосередньо в будинках. «У місті Мальборк (місто в Польщі — ред.), наприклад, мені розповідали, що ще 20 років тому в двох із шести районів після кожної сильної зливи все верталося з унітазів. Тобто це була серйозна проблема, і люди просто не хотіли там жити», — зазначає вона.

За її словами, у Львові нинішня система дозволяє уникати подібних ситуацій, проте аварійні скиди під час злив усе одно відбуваються. Проте люди їх практично не бачать, адже де розташовані виходи дощових колекторів — мало хто знає.

Екологиня також звертає увагу, що управління дощовими водами включає більше етапів, ніж просте обслуговування мереж. «Ми переважно пробиваємо колектори та дощоприймачі. Але насправді важливими є нове будівництво і реконструкції вулиць та територій. Головна мета — мінімізувати створення додаткового стоку», — пояснює вона.

Як приклад ефективного рішення Олександра Сладкова назвала зелені дахи. Вони здатні затримати до 10 міліметрів опадів на добу. «Це не просто декоративний елемент. Якщо на ділянці достатньо озеленення, то можна суттєво зменшити кількість стоків, які потрапляють на очисні споруди. Йдеться не про найбільші зливи, а про більшість дощів», — зазначає вона.

Вона зазначає, що необхідно змінювати підхід до обслуговування дощової каналізації — від простої системи відведення води до системи її очищення та збереження. «Мають бути резервуари для накопичення води, щоб уникати гідроударів і різких скидів, які зрештою потрапляють у Балтійське море та інші водні об’єкти», — пояснює фахівчиня.

За її словами, в Україні досі функціонує загальносплавна каналізація, яка призначена для спільного відведення та очищення усіх видів стічних вод. На засіданні робочої групи з цього питання вона переконалася, що планів розділення мережі на окремі системи для побутових і зливових стоків немає. Це означає, що навіть у перспективі Балтійський напрямок залишатиметься спільним для всіх типів стоків.

Окрему увагу, за її словами, мають приділяти очисним спорудам. Їхнє завдання — уникати переповнення та не допускати переливів без очищення. «Переливи трапляються скрізь, але питання в їхній кількості. В цивілізованих країнах рахують, скільки їх сталося за десять років, у нас же подібні показники бувають за один рік», — зауважує екологиня.

Що можна ще робити для покращення управління дощовою водою

Олександра Сладкова пояснює, що у світі є низка рішень для ефективного управління дощовою водою. Частину з них у Львові вже намагаються впроваджувати або хоча б планують, проте багато практик досі лишаються поза увагою.

«Вищезгадані зелені дахи затримують 50–90% річного стоку, бо більшість дощів насправді невеликі, — розповідає вона. — Дощові садки чи проникні покриття також допомагають: наприклад, паркування або доріжки можна робити з відсіву, а не з асфальту».

Ще одним рішенням можуть бути резервуари для збору дощової води. За словами фахівчині, такі системи легко організувати під кожною ринвою, щоб використовувати воду для поливу.

Серед інших заходів екологиня називає інфільтраційні колодязі й траншеї, які дозволяють воді просочуватися у ґрунт, а також капітальний ремонт мереж, що нині поступово відбувається у місті.

Зі слів Олександри Сладкової, важливим напрямком є й утримання вологи в зелених зонах: «Ми намагаємося робити доріжки вище за газони, але тут є проблема з зимовим утриманням. Використання солі шкодить рослинам, бо вона руйнує дрібне коріння. Тому я пропонувала робити двосантиметрові поріжки: при великому дощі вода потрапляє в ґрунт, але снігова «каша» із сіллю відводиться вбік». Вона додає, що для молодих дерев та рослин це особливо важливо, адже вони значно вразливіші до солі й потребують часу для акліматизації.

Окрім цього, серед сучасних рішень — так звані біобульвари. Це подовжені дощові сади, які дозволяють не лише збирати, а й очищувати воду природним шляхом. Для того, щоб там зібрати й відфільтрувати дощову воду, у місті створюють зелені зони, які уповільнюють стік. Лише близько 10% надлишку потрапляє далі в дощову каналізацію.

Ще одним з рішень є ділянки тимчасового затоплення. «Навіть щодо Пелчинського ставу у Львові була ідея, щоб він виконував таку функцію. Під час сильних дощів вода збирається внизу, а після випаровування дно можна використовувати, наприклад, як спортивний майданчик. У світі таких прикладів багато», — зазначає Олександра Сладкова.

Окремо фахівчиня акцентує увагу на важливості розділення загальносплавної каналізації під час реконструкцій та виявленні незаконних підключень. За її словами, помилковим є уявлення, що головна катастрофа — це коли побутова каналізація під’єднана до дощової. «Дощова каналізація не має жодних очисних споруд, тому все напряму потрапляє в річки. Але не менш небезпечна ситуація, коли дощова вода потрапляє у побутову мережу. Саме це призводить до гідроударів і руйнування колекторів», — пояснює вона.

Серед необхідних заходів фахівчиня називає візуальну інспекцію мереж, перевірку точок частого перевантаження, своєчасний ремонт, очищення дощоприймачів, встановлення пісковловлювачів та нафтовловлювачів, а також вловлювачів сміття перед випусками у водойми. Крім того, за її словами, можна застосовувати біофільтри — фактично звичайні болота, які природним чином очищують воду.

Також Олександра Сладкова зазначає, що для управління дощовою водою важливі наземні та підземні резервуари в точках переливів. «Там, де навантаження найбільше, треба або утримувати водойму, або резервуар, який приймає надлишок води та потроху випускає її далі гравітаційно», — пояснює вона.

Зокрема, облаштування випусків з колекторів, як каже фахівчиня, допомагає погасити енергію води: «Коли немає дощової каналізації, вода розходиться повільніше. А коли вона є, вода концентрується й несе величезну енергію. Наприклад, у колекторі річки Зубри 3,5-кілометрова труба діаметром 2 метри скеровує воду з великою швидкістю разом із піском та сміттям». До прикладу, має бути природний або штучний резервуар для погашення енергії води.

Олександра Сладкова також розповідає про гідравлічні розподільники. «Прості поріжки спрямовують регулярний стік у побутову каналізацію, а більший — розбавлений — у водойму. Є й більш складні системи, які повністю переключають потоки», — додає вона.

Також екологиня звернула увагу на незаконні під’єднання. «Контрольований перелив із збором першого, найбруднішого стоку, сепарація стоку з вулиць через біофільтри — це правильна практика. Зараз часто спускають воду, наприклад, з водопроникних парковок. Але це незаконно. Єдина вода, яку поки можна безпечно скидати у водойми, — це вода з дахів», — підкреслює Олександра Сладкова.

Фахівчиня звертає увагу на роботу каналізаційних насосних станцій, які адаптуються до погодних умов. «Нам потрібна система моніторингу якості води, пісковловлювачі, жировловлювачі, сітки та гідромічне регулювання на каналізаційних спорудах, щоб максимально зменшити кількість переливів під час дощу», — зазначає вона.

За словами Олександри Сладкової, сучасний стан річки Полтви після очисних споруд суттєво відрізняється від того, що було 50 років тому: «Раніше це були широкі торфові поля, де вода просто розливалася і природно додатково очищувалася. Зараз річку прокопали, і вона тече глибоким прямим каналом. Тобто природне доочищення майже не відбувається».

Вона додає, що за таких умов річку після очисних споруд варто було б обладнати заболоченими територіями на кілька кілометрів, де вода могла б розливатися і фільтруватися перед виходом у природні водойми: «Навіть сучасні очисні споруди не можуть повністю замінити природні процеси. Фактично, вони повторюють природне очищення, але концентровано на невеликій території, тоді як річка робить це поступово і довше».

Більше про те, чому під час останніх злив у Львові не затопило вулиці Сахарова і Торф'яну, — у нашому матеріалі за посиланням.