«Головне питання — вижити», — директор «Львівтеплоенерго» про труднощі критичної інфраструктури під час війни

Про те, як нині об'єкти критичної інфраструктури намагаються бути стійкими під час війни, у межах Тижня стійкості українських міст у Львові розповів Олександр Одинець — директор комунального підприємства «Львівтеплоенерго». Зокрема, своїм досвідом у цій сфері поділились директор КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» Павло Карась та заступник міського голови Миколаєва Сергій Коренєв.

Журналістка ІА Дивись.info розповідає головне зі слів спікерів.

Олександр Одинець зазначає, що ЛКП «Львівтеплоенерго» ще до повномасштабного вторгнення РФ працювало на ринку електричної енергії та мало відповідні потужності. Втім ефект від цього був мінімальний через низку зовнішніх факторів, які не дозволяли компанії стати повноцінним учасником ринку.

«Теперішній шлях для теплопостачальних підприємств бути також енергопостачальними компаніями є незворотний —  як у сфері технічної стійкості, так і у сфері функціонування, розвитку та економіки. Спалювати будь-що, будь-які види палива, не виробляючи комбіновано електричну енергію і тепло — це шлях у нікуди», — наголошує фахівець.

Він каже, що за кордоном такий підхід давно став стандартом, адже майбутнє — саме за комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії.

Говорячи про стійкість підприємства в умовах сьогодення, Олександр Одинець зауважує, що розуміння цього поняття з 2022 року суттєво змінилося. Команда компанії визначила кілька ключових складових стійкості: технічну, фінансову, інституційну, технологічну та людський фактор. З його слів, кожна зі складових є однакова важлива.

В чому полягає технічна стійкість

Фахівець пояснює, що технічна стійкість — одна з ключових складових роботи підприємства.

За його словами, на початку повномасштабного вторгнення це насамперед означало наявність резервних джерел живлення для об’єктів, зокрема тих, що належать до критичної інфраструктури. «Ми починали з дизельних та бензинових генераторів. Сьогодні у підприємства вже є парк генераторів із понад 150 одиниць — від невеликих потужністю 5 кВт до машин понад один мегават», — розповідає Олександр Одинець.

Він додає, що підприємство отримало газопоршневі генератори завдяки співпраці з німецькими партнерами GIZ та проєктом енергетичної безпеки USAID. Нині «Львівтеплоенерго» завершує введення в експлуатацію майже 6 МВт генерації. Це одночасно і резерв для об’єктів, і додаткове джерело доходу для підприємства, а також підтримка енергосистеми України.

Окремо фахівець додає і про гібридні системи резервного живлення, які, за його словами, довели свою ефективність. «На балансі ми маємо 187 котелень, і більшість із них — це невеликі паливні, що обслуговують окремі об’єкти: школи, установи соціальної інфраструктури. Саме там гібридні системи з інверторами та акумуляторами показали себе найкраще», — зазначає він.

Такі рішення повністю автоматизовані, не потребують постійного втручання і гарантують надійне забезпечення теплопостачання. Нині підприємство має вже понад 100 таких систем і продовжує їхнє встановлення, у тому числі для індивідуальних теплових пунктів.

«Це рішення можна рекомендувати для невеликих джерел тепла. Ефективнішого зараз немає. Звичайні бензинові чи дизельні генератори на таких об’єктах просто не працюють. Потужність гібридних систем, які ми використовуємо, — від 2 до 7 кіловат», — каже Олександр Одинець.

Олександр Одинець зазначає, що при впровадженні гібридних систем на підприємстві було закладено технічне завдання на шість годин автономної роботи. «Цього достатньо, адже парк генераторів формувався ще минулого року, коли цінова політика була іншою. Сьогодні ринок наситився, ціни стабілізувалися, і рішення стало ще більш ефективним», — пояснює він.

Водночас, за словами керівника підприємства, встановлення будь-яких джерел — бензинових чи дизельних генераторів, когенераційних машин — без модернізації застарілого електрообладнання не дає очікуваного результату. Тому реконструкція обладнання та встановлення пристроїв частотного регулювання — обов’язковий елемент технічної стійкості. «Більшість двигунів у теплопостачанні, таких як мережеві циркуляційні, димотяги чи повітродувні, без цього просто не працюють», — наголошує він.

Ще одним важливим напрямом є формування необхідного резерву. Ідеться про паливо, мастильні матеріали та інші енергоресурси, які мають бути не лише на складах, а й у заправках та баках. «Досвід перших годин і місяців повномасштабного вторгнення показав: талони на пальне в екстремальних умовах не працюють», — каже Олександр Одинець.

Він також акцентує на потребі створювати резерв матеріалів — найбільш ходових комплектуючих, як-от труби, запірна арматура та інші необхідні елементи. Окрім того, у «Львівтеплоенерго» підтримують резерв котелень — як газових, так і твердопаливних. Вони можуть оперативно заживлювати окремі райони, квартали чи окремі об’єкти у випадку потреби.

Фінансова складова

Зі слів фахівця, без належного фінансування реалізація заходів зі стійкості є практично неможливою.

«Тема тарифів — це окрема дискусія, але про різницю в тарифах не можна не згадати. Станом на сьогодні вона підтверджена комісіями і становить 2,5 мільярда гривень. Це та сума, яка накопичена фактично з кінця 2021 року та за роки війни», — зазначає Олександр Одинець.

Він наголошує, що вилучення з обігу такої суми для будь-якого підприємства стало б критичним. «Як працювати, якщо з оборотних коштів фактично забрано 2,5 мільярда гривень? Але відверто скажу — без підтримки міста ми б уже давно зупинилися», — підкреслює керівник.

Сергій Коренєв нагадав, що наразі лише Львів та Миколаїв має незалежну наглядову раду на водоканалах. Ця рада складається з п'яти членів: два іноземця та три спеціаліста високого рівня з України. З його слів, саме через USAID попередньо оголошували конкурси на відбір цих посад. І ці фахівці, як в Миколаєві, так і у Львові, контролюють діяльність водоканалів: ставлять нові цілі, вивчають нові практики, і таким чином мають на меті відновлення довіри з іноземними партнерами.

Які і чи мають бути законодавчі зміни

«Три-чотири роки тому ми працювали в авральному режимі, “з коліс”, не думаючи про перспективи. Тоді головним завданням було вижити. Сьогодні ж ми розуміємо, що інституційна стійкість — невід’ємна складова нашого функціонування», — каже Олександр Одинець.

За його словами, йдеться про співпрацю з державною владою та органами центральної виконавчої влади у питаннях формування державної політики щодо галузі й розробки нормативно-правових актів: «Ми не можемо контролювати державні органи, але повинні впливати на формування цих політик через механізми — зокрема, через Асоціацію міст України та професійні об’єднання».

Він також наголошує на важливості взаємодії з органами місцевого самоврядування, співпраці з громадою та партнерстві з міжнародними організаціями. «Сьогодні, якщо теплопостачальне чи енергетичне підприємство не контактує та не працює з іноземними донорами й міжнародними інституціями – воно не може вважатися стійким», — наголошує фахівець.

За словами Павла Карася, кажучи про тарифи, сьогодні «Нафтогаз» продає газ для бюджетних установ та інших споживачів за цінами, що формуються на європейському хабі в Роттердамі, хоча компанія не купує там жодного кубометра.

Він додає, що Черкаси, зокрема й Львів, намагалися вийти на ринок газу самостійно, адже навесні, коли спостерігається сезонне падіння цін, паливо можна придбати значно дешевше — менш як за 16 тисяч гривень за тисячу кубометрів. Однак «Нафтогаз», за словами Павла Карася, категорично забороняє це робити і не дає можливості провести необхідну алокацію для закупівлі газу.

«У нормальних ринкових умовах ми могли б використовувати кошти на придбання газу в період низьких цін, зберігати його у сховищах і застосовувати тоді, коли ціна зростає. Це було б вигідно і для нас, і для міст», — пояснює керівник черкаського підприємства.

Павло Карась розповідає, що використовувати тверде паливо наразі економічно невигідно, адже для населення природний газ є значно дешевшим. Тверде паливо можуть застосовувати лише для обслуговування бюджетних установ та інших споживачів, але не для населення.

Він пояснює, що нинішня система ПСО (спецобов’язки на ринку електричної енергії) та неринкове формування ціни газу змушують котельні стояти без роботи. На його думку, саме ця штучна модель і є коренем проблеми: ілюзія дешевого ресурсу в кінцевому результаті перетворюється на надзвичайно дорогий механізм, який компенсується державою через різницю в тарифах.

Павло Карась переконаний: розірвати замкнене коло можна лише завдяки переходу до прозорого ринку. «Повинна бути нормальна ринкова ціна газу, ринкова ціна електроенергії та тепла. А компенсація для населення має здійснюватися виключно через житлові субсидії. Це рецепт, який працює в усьому світі», — зазначає він.

«Ми вже сьогодні в рамках Асоціації критичної інфраструктури обговорюємо можливість судового позову до уряду щодо компенсації різниці в тарифах. Іншого шляху просто немає. Інакше — це катастрофа. Бо Нафтогаз подає на нас у суди, вимагає сплати боргів, які виникли не з нашої вини, а через невиконання урядом власного закону», — підкреслює керівник черкаського підприємства.

Олександр Одинець додає, що аргумент «не на часі» щодо підняття тарифів звучить роками — ще з 2013-го і аж до сьогодні. Проте відкладання проблеми лише поглиблює кризу: «Кожного року нам кажуть, що час складний. Але від цього борги не зникають, а навпаки — їх стає більше».

Серед першочергових завдань директор «Львівтеплоенерго» називає вирішення питання різниці в тарифах та продовження дії спрощеного порядку приєднання генеруючих установок, визначеного постановою НКРЕКП №352. «Цей порядок завершує дію 1 січня 2026 року, але проєкти з розподіленої генерації та когенерації ще тривають, і технічні умови залишатимуться чинними. Тому процедуру потрібно продовжити, адже війна триває, і підключення генерації має відбуватися швидко та без бюрократичних перепон», — наголошує він.

Зі слів Олександра Одинця, якби підприємство отримало компенсацію різниці в тарифах, то ці кошти насамперед були б спрямовані на погашення старих боргів за газ і оплату енергоресурсів. Це, своєю чергою, дозволило б вивільнити обігові кошти для технічного та іншого розвитку.

В чому полягає технологічна стійкість

Зі слів Олександра Одинця, «технологічна стійкість» означає постійний розвиток і здатність дивитися наперед.

Разом із тим він визнає, що нині складно говорити про розвиток і для міст, які перебувають на передовій, і для підприємств у західній Україні. Але, на його переконання, навіть у таких умовах необхідно планувати, ухвалювати стратегічні документи та будувати плани їх реалізації.

У Львові вже діє схема теплопостачання, розроблена за фінансування та підтримки проєкту енергетичної безпеки. Фахівець зазначає, що цей програмний документ відповідає потребам міста, адже передбачає головні орієнтири: зменшення втрат теплової енергії та збільшення частки альтернативних джерел. «На сьогодні основним ресурсом для нас залишається природний газ, але навіть попри державну цінову політику потрібно думати про диверсифікацію», — наголошує він.

Він наводить приклад закордонних підприємств, де паливна база є диверсифікованою і не залежить від одного джерела. Саме такий підхід, на його думку, має бути і в Україні.

Чому важливий людський капітал

«З людьми у нас особисто велика проблема», — визнає Олександр Одинець. Середній штат підприємства становить близько 1800 осіб, і найбільша вікова група серед них — це працівники 60+.

Йдеться насамперед про кваліфікований технічний персонал: операторів котелень, газозварювальників, слюсарів контрольно-вимірювальних приладів, електриків енергетичних служб. Олександр Одинець підкреслює, що пошук і утримання таких фахівців — надзвичайно складне завдання, а отже, люди є критичним елементом стійкості не менше, ніж техніка чи фінанси.

За його словами, вирішення цієї проблеми потребує вивчення міжнародного досвіду та обміну практиками між підприємствами. Він наводить приклади залучення жінок на окремі позиції, що частково компенсує відтік кадрів через мобілізацію чи низький рівень зарплат.

Більше про те, як на Львівщині розвивається відновлювальна енергетика — у нашому мтаеріалі за посиланням.