Як львів'янка відновлює історичні вивіски і навіщо це потрібно
У Львові вже понад два роки діє проєкт «Рудименти Львова», присвячений місцевим вивіскам. Його засновниця, львів'янка Ярина Короткевич, досліджує та пише про історичні вивіски та нині відновлює вивіску «Електротоварів» 1972 року.
Про «Рудименти Львова» у межах Музею Міста у Львові розповіла засновниця ініціативи — Ярина Короткевич, яка є артменеджеркою, кураторкою та урбандослідницею.
Журналістка ІА Дивись.info більше розповідає про особливість цього проєкту.
Як виникла ініціатива
Здебільшого Ярина Короткевич займається кураторством і артменеджментом. За освітою вона мисткиня — вивчала монументальне мистецтво, певний час практикувала, однак нині більше працює в організаційній сфері. Найбільший її теперішній проєкт — розвиток клубу «Пролог» та простору «Історія», розташованого в приміщенні колишніх міських залізничних кас.
«Рудименти Львова» — це, за словами спікерки, її третій напрям діяльності. Ініціатива починалася як особисте зацікавлення — знаки, вивіски, вказівники, які ще залишилися на вулицях Львова. Вони стали для неї прикладами міських рудиментів — елементів, що втратили своє первісне функціональне значення, але залишилися частиною міського простору. Особливу увагу авторки привернув той факт, що, попри глобальне домінування російської, величезна кількість міської реклами була саме українською мовою.
Спершу Ярина Короткевич вирішила створити сторінку в Instagram, щоб зібрати ці матеріали у вигляді каталогу. Згодом до теми зросла увага: авдиторія активно реагувала, запитувала про історію окремих вивісок і пропонувала досліджувати більше. Після публікації відео з вивіскою «Електротовари» на вулиці Левицького користувачі почали писати з пропозиціями її відновити.
«В нашому полі спадщини так багато роботи, що будь-хто, хто починає комунікувати історію архітектури, досліджувати і писати про міську спадщину, рано чи пізно стає активістом. Багато хто писав мені, що було би добре, якби хтось зайнявся відновленням “Електротоварів” — і цим "хтосем" виявилася я», — зазначає мисткиня.
Вона розповідає, що в Україні подібних ініціатив небагато, але все ж вони є: Рудименти не є першими.
У Львові також існували неонові вивіски ще за польських часів — у 1920–1930-х роках. Зокрема, на площі Соборній була вивіска компанії Bosch. Після приходу радянської влади, як і в Польщі, яскраві елементи міського середовища почали уніфіковувати. Згодом у Польщі неон став символом модерності та технічного поступу — навіть попри дефіцит у магазинах, вулиці сяяли кольорами. Особливо відомі неоновими композиціями стали міста Нижньої Сілезії — Катовіце, Вроцлав і Битом, де чимало вивісок були рухомими.
Ярина Короткевич зазначає, що сьогодні можна лише здогадуватися, скільки вивісок збереглося б у Львові, якби їх не втрачали, адже кожна з них — це частина міської історії. Вона наводить приклад із Польщі, зокрема Вроцлава, де діє вулична галерея неонів. Ініціатива належить місцевому колекціонеру, який власним коштом збирав неонові вивіски, знайдені на смітниках, у майстернях чи викуплені в різних місцях. З часом колекція виросла настільки, що перетворилася на своєрідну міську спадщину — здебільшого це вивіски 1950–1960-х років.
Місто підтримало колекціонера, і на вулиці Руській, у креативному хабі, де розташовано мистецькі та культурні організації, заснували відкриту галерею неонів. Ярина Короткевич також згадує інші польські ініціативи, зокрема активістів із Катовіце, які створили спільноту Silesian Neon. Вони співпрацюють із вроцлавською галереєю, обмінюючись вивісками та ділячись досвідом реставрації.
В Україні також є приклади таких ініціатив. Одна з них — фонд «Має значення», який заснували активісти, що спершу працювали в Маріуполі, відновлюючи історичні двері. Згодом засновник фонду Ярослав Федоровський переїхав до Києва та взявся за вивіски. На їхньому рахунку — близько семи відновлених об’єктів. Серед них — відреставрована київська вивіска «Квіти» 1956 року. Наразі фонд припинив свою діяльність.
«Вивіски розповідають про містян та їх побут, а часом навіть відображають певні соціально-економічні особливості епохи. Часом такі написи — це справжні рудименти. Вони показують пропозиції, яких сучасна людина вже не знайде. У Львові, скажімо, на Коперника була вивіска “Гаряче молоко”. Популярними були студії прокату та запису касет, ремонт друкарських машинок тощо. І якщо хоч щось із цього дивом збереглося, мені здається, це має сенс берегти», — каже Ярина Короткевич.
Про реставрацію «Електротоварів»
Фахівчиня пригадує, як кілька років тому була в офісі знайомих на вулиці Франка у Львові — навпроти приміщення, де тепер розташована книгарня, а раніше діяла аптека з написом «Аптека» українською мовою. «Я тоді звернула увагу, що таких аптек із однаковими написами є кілька, і подумала, що, мабуть, існувала певна спільна стилістика, розроблена для таких вивісок. І що важливо — вони були українською», — каже вона.
Переглянути цей допис в Instagram
Вона досліджувала архівні фото й помітила, що в радянський час у Львові було чимало українських написів — навіть більше, ніж російських. До того ж, значну частину таких об’єктів створювали українські автори — шрифтовики, дизайнери, інженери. І хоча ці вивіски часто сприймають як частину радянського минулого, вони, за її словами, є свідченням української присутності в міському просторі.
«Вивіски — це теж предметний дизайн. Вони не мають вигляду “високої культури”, як фасади театрів чи пам’ятки архітектури, але вони передають дух часу, побут і візуальну культуру міста. Це важливо, бо створювали їх наші люди, українці. Це також і предмет для урбаністичних студій, популярного зараз у всьому світі напрямку із вивчення історії міст та суспільств», — зазначає Ярина Короткевич.
Поштовхом до активної роботи над відновленням вивіски «Електротовари» стала підтримка від колег із фонду «Має значення». Коли домовленість із фондом не вдалося реалізувати через закриття організації, дослідниця мала обрати: залишити все чи спробувати зробити самостійно. Попередньо вартість реставрації оцінювали у 250 тисяч гривень, але після консультацій із майстрами вдалося скоротити кошторис до 150 тисяч гривень.
У цей момент їй написала одна людина, яка запропонувала пожертвувати 50 тисяч гривень. Отриманих коштів вистачило, щоб розпочати демонтаж. Під час обмірів виявилося, що матеріал вивіски — старий акрил — буквально розсипається в руках, тому відновлення вимагало повного виготовлення нових елементів.
«Ми вирішили, що робитимемо лише зовнішній неон, бо всередині він би споживав занадто багато електроенергії. Та й з огляду на блекаути це не найкраще рішення», — пояснює Ярина Короткевич.
Перед початком демонтажу ініціаторка повідомила про намір Управління охорони історичного середовища та Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради. Там не заперечили. Позитивно сприйняла ініціативу й сама власниця приміщення магазину.
Ярина Короткевич розповідає, що процес реставрації виявився складним і багатоступеневим. «Тут є різні процеси — від очищення металу до виготовлення нових елементів. Також йдеться про постійний фандрейзинг», — каже вона.
Переглянути цей допис в Instagram
Під час роботи з конструкцією довелося зберегти частину автентичних деталей, навіть із недоліками. «Деякі недосконалості ми залишили такими, як були. Наприклад, в одній із літер “Р” немає внутрішніх стінок — або вони загубилися ще колись давно, або їх просто не було від початку, ще від 1972 року», — пояснює мисткиня.
На світлинах, додає вона, можна побачити цей «симбіоз» старого й нового: внутрішні металеві коробочки, зовнішні елементи та нові акрилові вкладиші, які виготовили на замовлення в одній із локальних рекламних фірм.
Проєкт, за словами ініціаторки, трохи затягнувся — через нестачу коштів і потребу дозбирувати фінансування на кожному етапі. Водночас команда вирішила не робити внутрішній неон, замінивши його на діодне підсвічування. «Ми зразу знали, що серединку не робитимемо неоновою. Замість того ставимо діодні світильники. Розгляньмо ще опцію димування — регулювання яскравості пультом», — пояснює Ярина Короткевич.
І додає, що ситуація для міських служб виявилася новою: «Реставрація стала першим таким випадком для Адміністративно-технічного управління, які регулюють зовнішню рекламу у місті. Власне це був прецедент, який показав, що необхідно розробити процедури і правила не лише для нових встановлень, але й для відновлення давніх вивісок. Я відвідала декілька прийомів громадян, щоб разом з офіційними органами знайти різні варіанти, як це зробити коректно».
Реставрація, втім, ще триває. «Залишається дозбирати 20–25 тисяч гривень. Підросли ціни на діоди, плюс йдеться монтаж. Частину послуг нам робили зі знижкою, але для багатьох послуг потрібно залучати вузькоспеціалізованих фахівців», — зізнається мисткиня.
«Ми домовилися, що власниця магазину не позбудеться чи не продасть цю вивіску, — каже дослідниця. — Бо це спільний проєкт, на який скидалося багато людей».
Ярина також додає, що вже працює над переліком усіх історичних вивісок, які збереглися у Львові. Його планують передати до управління архітектури, щоб ці об’єкти офіційно внесли до списку тих, що підлягають збереженню.
Вона наводить приклад польських міст, зокрема Катовіце.
Окремо дослідниця згадує про зникнення старих номерних знаків на будинках.
«Чи не щороку відбуваються спроби міських служб уніфікувати ознакувальні вуличні таблиці та будинкові номери. Натомість цілком самодостатні і широко поширені елегантні карболітові цифри 50-60х років, ймовірно польського зразка, масово знімають. Мені написала підписниця із проханням поширити її історію про безалаберний демонтаж цифр на вулиці Тютюнників.
Демонтовані цифри просто були кинуті на землю і лежали днями як сміття. На моєму досвіді теж є така ситуація - одну із таких цифр я знайшла просто на вулиці Словацького, теж видно було, що недавно тут працювали комунальники. Тож окрім уніфікації міського ознакування, ми також розвинули дискусію чому комунальні служби працюють у наскільки нецивілізований спосіб».
Попри критику, Ярина Короткевич наголошує: її мета — не нарікати, а системно діяти. І додає міркування про контекст війни: «Я розумію, що зараз люди не готові легко донатити на такі речі. Є Збройні сили, є нагальніші потреби. І мій перший заклик завжди той самий — спочатку підтримуйте військо, а вже тоді, якщо маєте змогу, допомагайте проєктам зі спадщини. Ідея реставрувати вивіску не всім довподоби. Наприклад, мій знайомий військовий дуже різко відреагував — розніс нас у мережі, звинуватив у безглуздості. Водночас мій чоловік служить у ЗСУ, і він мене підтримує максимально.
Архітектор, який допомагав з обмірами, теж військовий. Один із донаторів, який щомісяця скидає тисячу гривень, — теж у ЗСУ. Я погоджуюсь, що у часі війни є важливіші речі. Але спадщина ніколи не була “на часі” — ні у 2000-х, ні у 2010-х, ні зараз. І колись це треба почати робити. Бо якщо чекати слушного моменту — він ніколи не настане, і відновлювати буде нічого. Тому я завжди за конструктивну критику, але й за дію».
Реставрація вивіски НТШ
Ярина зазначає, що після двох років дослідження вивісок їй вдалося налагодити співпрацю з Офісом спадщини й реалізувати спільні ініціативи.
Одним із таких прикладів стала історія з вивіскою книгарні Наукового товариства імені Шевченка на проспекті Шевченка. «Кілька місяців тому я звернула увагу, що на фасаді залишилися лише слова “товариство імені Т. Шевченка”. А де ж перші два слова - "Українська" і "книгарня"?» — пригадує фахівчиня.
Виявилося, що частина приміщення книгарні відійшла під інший бізнес, і саме разом із цим процесом було втрачено половину вивіски. Ярина Короткевич звернула увагу на це Тетяні Балуковій з Офісу охорони культурної спадщини, і та ініціювала перевірку. «Виявилося, що літери збережені керівником книгарні. Просто уся кількість літер не поміщалася на вже поділений фасад книгарні. Літери латунні, трохи окислилися, але загалом в доброму стані. І це велика удача, бо в більшості випадків такі речі просто неможливо віднайти», — каже дослідниця.
Для прикладу вона наводить іншу втрату — вивіску міських залізничних кас, яку, за словами деяких представників структур, імовірно, просто викинули.
Реставрацію ініціював Офіс спадщини, а роботи фінансували за приватні кошти.
Під час відновлення змінили розміщення літер — тепер назву повністю оновили, навіть попри обмежений простір. «Щоб композиційно все виглядало краще, довелося зняти одну букву “Т”. Але загалом вивіска тепер має завершений вигляд — не просто “товариство імені Т. Шевченка”, а повна назва», — додає вона.
Процес очищення й повторного встановлення літер тривав близько двох місяців.
Вивіска колишнього «Юного техніка»
Попри те, що магазин «Юний технік» закрився близько чотирьох-п’яти місяців тому, його вивіску вдалося зберегти. На її місці тепер діє аптека однієї з мереж, але за ініціативи управління охорони історичного середовища з представниками магазину вдалося домовитися: літери не демонтували, а натомість реставрували й встановили зсередини за вітриною.
Аптека також профінансувала очищення старих латунних літер. Після реставрації вони знову засяяли. Майстри латунь не лакували, щоб не пошкодити поверхню, адже неправильне покриття могло б зіпсувати метал.
Переглянути цей допис в Instagram
«Такі речі потребують регулярного догляду, не раз на десять років, а частіше, хоча б техогляд, — зазначає Ярина Короткевич. — Це жива субстанція, матеріал, який змінюється з часом і зношується».
Тепер вивіска «Юного техніка» збережена у впізнаваному вигляді — хоч і всередині приміщення, але з автентичним блиском.
Унікальність вивіски Палацу Хоткевича
Ще одна вивіска, яку Ярина Короткевич виокремлює серед міських — це вивіска Палацу культури імені Гната Хоткевича. Вона двобічна, дубльована. Її вирізняють величезні габарити, й також раніше тут було неонове освітлення.
«Це феноменальна вивіска, — каже фахівчиня. — Але, чесно кажучи, я не знаю, чи є шанси колись її відновити. Такий проєкт потребуватиме великих грошей. І бюджетні кошти на таку ідею точно не виділять. Приватні ініціативи — можливо. Інфраструктурні гранти існують, але це також складний процес. Та я маю таку мрію, щоб її колись відновили, бо це дуже красиве місце з історією. Я буду рада допомогти чим зможу такому проєкту».
Будівлю спроєктував архітектор Тадеуш Врубель, і зводили її самі робітники — для власного дозвілля. Це був дім культури робітників, який із 1991 року носить ім’я Гната Хоткевича. Саме тоді з’явилася і теперішня вивіска — яку створили вже за доби незалежності, але виконали у стилі, який надає їй історичного вигляду.
«Шрифт з вираженим українським характером, особливо в частині “імені Гната Хоткевича”, — зазначає Ярина Короткевич. — І це дуже важливо, бо сам Палац нині є активним міським центром культури, місцем, де сходяться багато історичних і сучасних смислів».
За її словами, колись у Палаці працював старший чоловік, який єдиний умів обслуговувати неонову вивіску: «Мені спершу здалося, що це дивно — невже так важко знайти електрика? А під час свого візиту на дах Палацу я побачила, що нагорі тераси є ціла кімната, заповнена дротами й трансформаторами — великими й маленькими. І тоді переконалась, що це справді складна система».
Найдовша вивіска видавництва «Вільна Україна»
Ще одна відома вивіска у Львові — це напис видавництва «Вільна Україна».
«Літери там доглядають, щоправда, непрофесійно, а так, як уміють — розповідає Ярина Короткевич. — Це цікавий випадок, бо ця вивіска, мабуть, найдовша у Львові — десь близько сорока метрів».
Літери періодично фарбують, однак роблять це поверх старої фарби, іржі та металу. Останній раз фарбування відбувалося близько двох років тому. Раніше вивіска мала неонове підсвічування — колись гігантські літери світилися, утворюючи яскраву панораму на фасаді будівлі. За її словами, цей об'єкт міг би стати популярним туристичним об'єктом.
Дослідниця проводить паралелі з польськими містами, зокрема з Катовіце, де за останнє десятиліття реалізували масштабну програму відновлення неонів.
«За десять років там повернули близько вісімдесяти неонів. У них це стало традицією, святом — коли хоча б один неон повертається на своє місце, то в місті організовують урочисте засвічування, яке приходять привітати містяни. У Катовіце, Битомі та інших містах Польщі неон — це більше, ніж реклама. Це частина міського життя, місце зустрічі. Він (неон — ред.) маркує простір, стає частиною пам’яті міста», — каже фахівчиня.
Історичний контекст вивіски спорткомплексу «Динамо»
Ще одна вивіска, до якої нещодавно дісталася Ярина разом із колегами, — це «Динамо» на однойменному спорткомплексі.
«На жаль, стан вивіски поганий. Але добре, що її хоча б намагаються доглядати. Хоч це такий собі “жек-арт”: поверх старої фарби нанесли нову, і тепер вона облущується. Я це навіть не критикую — просто так є. Адже зробити все правильно та якісно коштує дорого».
«Мені дуже сподобалося, як вона зроблена, — каже дослідниця. — Літери мають зовнішню оболонку й меншу внутрішню частину, між ними — кілька сантиметрів простору. Раніше всередині було світло, і воно підсвічувало внутрішній контур літери. Це виглядало дуже ефектно».
За словами очевидців, на початку 2000-х років буревій зірвав вивіску, і її знайшли вже біля входу в парк культури. З того часу її міцніше закріпили.
Вона нагадує, що літера «Д» у назві — не випадкова. Це символ, який лежить в основі логотипу футбольного клубу «Динамо».
Переглянути цей допис в Instagram
«Фірмовій літері Д вже 102 роки, — зазначає Ярина Короткевич. — І вона досі впізнавана, досі працює на імідж “Динамо”. Це чудовий приклад того, як елемент шрифтового дизайну може жити понад століття».
А більше про те, хто контролює зовнішню рекламу у Львові — у нашому матеріалі за посиланням.
