Львівські балерини на сценах світу: трійка відомих танцівниць

До Всесвітнього дня балету, 12 листопада, ІА Дивись.info розповідає про трьох балерин родом зі Львова, які підкорили всесвітні сцени.

Рома Прийма-Богачевська

Рома Прийма-Богачевська була однією з найвідоміших українських балерин ХХ століття. Її сценічний шлях охопив провідні театри Європи та Північної Америки — від Львівської опери до Королівського балету Вінніпега, від австрійських сцен до нью-йоркської трупи легендарної Марти Ґрем.

Народжена 1929 року в сім'ї лікаря та музикантки, дівчина зростала в атмосфері мистецтва. У п'ятирічному віці вона розпочала хореографічну освіту у Львові. Уже в 13 років, завершивши навчання в балетній школі при Львівській опері, вона дебютувала на професійній сцені. Юна артистка брала участь у виставах класичних опер — «Аїди», «Кармен», «Фауста» — і незабаром здобула статус провідної балерини театру.

1944 рік змінив життя родини: з наближенням радянських військ до Львова дівчина з матір'ю виїхали до Австрії. Там балерина здобула вищу освіту — з відзнакою закінчила Віденську академію музики й драматичного мистецтва. Згодом її запросили у колективи Національного театру Інсбрука та на зальцбурзькі сцени.

Подальший шлях привів артистку за океан. У Канаді вона стала солісткою Королівського балету у Вінніпезі, співпрацювала з монреальським театром балерини Рут Сорель. 1951 року Прийма оселилася в Нью-Йорку, де приєдналася до трупи визнаної новаторки сучасного танцю Марти Ґрем.

Паралельно з кар'єрою в класичному та сучасному балеті Рома Прийма присвятила себе збереженню та популяризації українського танцювального мистецтва. Разом із матір'ю вона створила концертну програму «Танці й характери України», з якою об'їздила Канаду, США та країни Латинської Америки.

Під час європейського турне балерина познайомилася з оперним співаком Юрієм Богачевським, який став її чоловіком. Подружжя виступало в Італії, Австрії, Швейцарії та Німеччині, поєднуючи оперу та балет у спільних концертах.

Після повернення до Нью-Йорка Прийма-Богачевська заснувала власну школу, яка працювала в Нью-Йорку, Йонкерсі та Ньюарку. Унікальність її методики полягала в поєднанні академічної хореографії з українським фольклорним танцем. Балерина також організовувала літні табори, де діти вивчали національну хореографію.

978 року вона створила ансамбль «Сизокрилі» та стала його художнім керівником. Колектив здобув визнання в діаспорі, а 1992 року, після проголошення незалежності України, здійснив гастрольний тур країною з виступами у Львові, Києві, Харкові та Івано-Франківську.

Рома Прийма-Богачевська пішла з життя 23 травня 2004 року.

Барбара Бітнерувна

4 вересня 1924 року у Львові народилася Барбара Бітнерувна — майбутня прима-балерина, яка стала однією з видатних постатей польського балетного мистецтва XX століття.

Свій творчий шлях вона розпочала у рідному місті. Перші уроки танцю дівчина брала приватно у львів'янина Станіслава Фалешевського, а згодом продовжила навчання у приватній школі Зиґмунта Домбровського у Варшаві. Вже в 11-річному віці дівчина дебютувала на сцені Великого театру у Львові.

Період німецької окупації балерина провела у Варшаві, де у 1942–1943 роках виступала разом із Єжи Каплінським у літературному кабаре «Ul» («Вулик»). Після поразки Варшавського повстання Бітнерувна і Каплінський разом пройшли через низку концтаборів, а згодом їх відправили на примусову працю до фабрики в Судетах. Після визволення Чехії вони пів року давали по всій країні серію танцювальних виступів, брали участь у кількох міжнародних конкурсах, а також у Всеслов'янському фестивалі танцю та на Всесвітньому з'їзді студентів у Празі.

Професійна кар'єра балерини розгорталася у провідних польських театрах. У 1946–1949 роках вона була прима-балериною Познанської опери, у 1949–1951 роках — Сілезької опери в Битомі, а з 1951 до 1956 року — Варшавської опери. Саме там вона першою в Польщі виконала головну роль у балеті «Ромео і Джульєтта» у постановці Єжи Ґоґула.

Міжнародне визнання прийшло до балерини 1956 року, коли разом із Вітольдом Груцею вона здобула першу премію на Міжнародному конкурсі танцю у Верчеллі (Італія).

Після завершення співпраці з Варшавською оперою Бітнерівна виступала у відомому естрадному дуеті з Вітольдом Груцею — як у Польщі, так і за кордоном. У 1960–1966 роках танцювала в Театрі малих форм «Арабеска», а у 1963–1964 роках її запросили бути прима-балериною Краківської опери. Наприкінці сценічної кар'єри, у 1966–1971 роках, працювала прима-балериною Варшавської оперети.

Від 1970 року артистка кілька років співпрацювала з музичними та драматичними театрами як постановниця руху і хореограф.

У 1946 році Бітнерувна одружилася з танцівником і хореографом Єжи Каплінським (1909–2003), а після розлучення у 1952 році вийшла заміж за співака-тенора Леслава Фінце (1918–1998).

У 1993 році разом із чоловіком балерина переїхала до Будинку ветеранів польської сцени в Сколімові. Там 23 грудня 1998 року помер її чоловік Леслав Фінце. Після його смерті Бітнерівна зосередилася на написанні автобіографії, яку видала у 2004 році під назвою «Nie tylko o tańcu» («Не тільки про танець»).

Свій останній притулок вона також знайшла в Будинку ветеранів, де прожила до старості. Барбара Бітнерувна померла 4 квітня 2018 року і її поховали на кладовищі у Сколімові.

Дарія Нижанківська-Снігурович

Дарія Нижанківська-Снігурович народилася 18 червня 1915 року у Львові в родині з театральними традиціями. Її дід, Юліян Нижанківський, працював актором у театрі «Руська бесіда», який заснували 1864 року. Батько Амбросій та мати Євгенія також присвятили своє життя сцені, гастролюючи українськими містами та селами.

У восьмирічному віці Дарія почала навчатися в школі ритміки Оксани Суховерської, де провчилася десять років. Продовжила освіту в Празі, де брала уроки у балерини Мії Славенської. Наприкінці 1938 року повернулася до Львова, де навчалася в школі хореографа Станіслава Фалішевського та у солістки балету Валентини Переяславець.

Влітку 1939 року Дарія Нижанківська-Снігурович стала солісткою Львівського театру опери та балету. З 1941 по 1944 рік у театрі працював хореограф Євген Вігілєв, який залучав її до своїх постановок. Балерина виконувала провідні партії в класичних виставах: Одетти в «Лебединому озері», Кітрі в «Дон Кіхоті», Сванільди в «Лілеї» та інших постановках.

Навесні 1944 року разом із групою артистів львівської опери виїхала до Німеччини. В таборі для переміщених осіб в Австрії викладала танці дітям та поставила в'язанку українських народних танців, яку діти виконали на Міжнародному фестивалі 1945 року в Інсбруку. Навесні 1950 року разом із чоловіком Тарасом Снігуровичем переїхала до Вінніпега.

У липні 1950 року виступила на концерті театру «Ренессанс» разом з іншими українськими митцями. У 1970 році створила хореографію для опери Стефанії Туркевич «Цар Ох, або Серце Оксани». Написала лібрето та здійснила хореографічну постановку трьохактного балету «Ніч на Івана Купала», прем'єра якого відбулася в Саскатуні влітку 1971 року.

У 1973 році увійшла до складу Ради Королівського балету Вінніпега, а з 1975 року викладала в цьому закладі. Дарія Нижанківська-Снігурович померла 23 червня 1980 року.

А більше про відомих акторів театру зі Львівщини — у нашому матеріалі за посиланням.