«Якщо досліджувати з великим інтересом, то це дуже затягує», — львівська науковиця про давню українську літературу

З цієї нагоди журналістка ІА Дивись.info поспілкувалася з доценткою кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка у Львівському національному університеті імені Івана Франка та членкинею Наукового товариста імені Тараса Шевченка Лілією Бомко.

Вона розповіла, як розпочався її науковий шлях, чому вирішила досліджувати давню українську літературу, з якими викликами зіштовхують молоді науковці і не тільки.

• Лілю, розкажи, як розпочався твій науковий шлях?

Мій науковий шлях розпочався в той момент, коли я працювала зі своєю магістерською роботою. Хоча деякі передумови виникли ще на другому курсі, коли писала курсову роботу про давню літературу. Однак саме після захисту магістерської я подумала, що ще не все написала і сказала, що могла би. Тоді в мене з'явилася ще більша зацікавленість науковою діяльністю.

Після магістратури вирішила того ж року вступити до аспірантури. З цього етапу вже й розпочався мій повноцінний шлях як науковиці: я більше заглибилася в давню українську літературу, зокрема, про проповідницьку творчість такого автора як Йоаникій Ґалятовський, про тексти якого писала свою дисертацію.

• А чому вирішила досліджувати саме давню українську літературу?

Вважаю, що це такий трохи випадок долі. У нас на другому курсі з’явився медієвістичний гурток, який організовувала Дарія Сироїд. Вона заохочувала студентів писати в неї роботи з давньої літератури. Тоді я вирішила спробувати.

Загалом я писала усі свої курсові та дипломні роботи з давньої української літератури. Чим далі досліджувала, тим більше захоплювалася цим, поглиблювала свої знання. Тобто це було зацікавлення чимось досі не відомим.

Тому це був мій свідомий вибір — йти саме таким науковим шляхом і не звертати з нього. Я можу підкреслити, якщо досліджувати з великим інтересом, то це дуже затягує.

• Скільки часу ти писала свою дисертацією, які, можливо, були труднощі під час написання, чи вже під час самого захисту?

Загалом навчання в аспірантурі тривало чотири роки. За цей час потрібно повністю написати свою роботу. Тема моєї дисертації є «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті української барокової проповіді». У свої роботі й надалі я продовжую досліджувати українську проповідницьку літературу періоду бароко, а це 16-17 ст. На той час припадає барокова проповідь авторів: Кирила Транквіліона-Ставровецького, Йоаникія Ґалятовського, Антонія Радивиловського, Лазара Барановича, Дмитра Туптала і Стефана Яворського.

Зрозуміло, що в перший день, тижні чи навіть місяць аспірантури я не сіла і не почала писати текст дисертації. Бо спочатку ти займаєшся дослідженням: шукаєш інформацію, багато читаєш, думаєш про проблеми, спілкуєшся з іншими науковцями.

Спочатку я писала наукові статті, які згодом становили певну частку моєї дисертації. Самий ж текст формувала і дописувала вже в передостанній та останній рік навчання в аспірантурі. Кожен день я сідала і писала певну кількість сторінок. Це була дуже інтенсивна робота.

Під час написання дисертації важливою була участь в конференціях і спілкування з колегами. Це допомагає розвивати наукове мислення. Тому я радилася часто зі своєю науковою керівницею Богданою Крисою щодо свого дослідження та роботи, а також зі своїми колегами з кафедри та інших університетів.

Щодо труднощів. То вони інколи траплялися, звісно, і в процесі дослідження. Однак це були приємні труднощі, порівняно зі захистом роботи. Мій захист перервався на деякий час через те, що почалась повномасштабна російсько-українська війна. Довелося просто чекати. Потім були різні зміни в Міністерстві освіти і науки щодо вимог захисту та його принципів. Приблизно минув рік після мого закінчення аспірантури, тоді я змогла вже захиститися.

Було більше труднощів бюрократичних, які пов’язані з документами щодо вимог, які часто змінювались.

Однак важливо бути терплячим, щоб не здатися напівшляху, і бути впевненим завжди в своїх силах. Тому що дуже шкода, якщо ця робота вже написана, дослідження виконано і все готово, але захисту так і не відбувається.

Я думаю, багато хто може здатися на цьому етапі. Ці бюрократичні моменти також важливі, але насправді важливіша наукова робота.

• Ти вже згадувала, що досліднику потрібно формувати наукове мислення, а також бути наполегливим.  Які ще важливі риси можеш виділити?

Потрібно мати бажання постійно вчитися, дізнаватися щось нове, а не бути впевненим, що я вже все знаю. Тобто варто бути допитливим, постійно перебувати у своєму дослідженні.

Також важливо відвідувати бібліотеки, можливо, хоч і це зараз не так популярно, але таким чином  можна оточувати себе атмосферою, яка б сприяла писати чи досліджувати.

У мене була така можливість і необхідність, тому що я часто ходила в бібліотеки, особливо у відділ рідкісної книги. Там могла просиджувати по пів дня за читанням стародруків. Адже є низка стародруків, які досі не оцифровані, їх немає  в інтернеті. Потрібно йти і  безпосередньо читати в бібліотеці.

• Ти згадала про стародруки, з яких читала тексти давньої літератури. Як вони виглядають? Тоді книга мала трохи інший вигляд, можливо, були більшими?

Насправді не всі давні книги були великими. Це залежить від жанру текстів. Якщо це збірка віршів, то це може бути не дуже велика книга. У мене були збірки проповідей, то вони дійсно громіздкі та важкі. Їх точно не можна взяти зі собою. Також вони такі трохи пошарпані часом. У них можуть бути не всі сторінки, якісь затерті слова чи букви, і тому треба розшифровувати все це самостійно.

Загалом у період бароко книги в собі часто містила цілий світ. Тобто світ розумівся як книга і навпаки. У книзі відображений цей бароковий світогляд людини.

• Як саме він відображений?

Через тексти і через оформлення. Кожна книга фактично розпочинається з гравюри — такого символічного малюнка, який щось пояснює, містить певну інформацію про те, про що буде йтися далі. Також міг бути вступний вірш, передмова до читача, біблійні цитати.

• Якщо говорити про твою тему дослідження і загалом давню літературу, то мені, здається, що ця література менш відома пересічному читачеві. Хоча з деякими текстами ми знайомимося ще у школі, як-от «Повість врем’яних літ» і твори Григорія Сковороди. Як на твій погляд, чи ця література справді мало кому відома?

Я думаю, що ця література справді маловідома для пересічного читача. Це насправді стосується низки проблем, які перебувають у замкнутому колі.

Перше — те, що майже немає давньої літератури на книжковому ринку. Нових видань дуже мало, яких пересічний читач міг купити. Я говорю саме про перекладні видання на сучасну українську літературу мову. Ще одна проблема, що немає багатьох перекладів текстів на сучасну українську мову або білінгва книг, які б містили і оригінал і переклад. У нас з цим дуже сумна ситуація поки що.

Ще одне — існує стереотипне мислення людей, що давня література відірвана від життя і нецікава. Часто думають, що вона суто церковна і складна. Це може відштовхувати багатьох читачів. Це можна окреслити, як якусь необізнаність суспільства з цією літературою. Вона не відкрита для масових читачів. Можуть знати переважно Сковороду (але тільки як особистість, тобто не читали його текстів) чи твір «Слово о полку Ігоревім». Тобто обізнаності як такої з текстами немає.

• Це відбувається  не тільки через  часову дистанцію, що вони були написані дуже давно і  тому можуть здатися не настільки актуальними, як, наприклад сучасна література ?

Актуальність ми самі певною мірою визначаємо. Просто сучасна література для нас здається дуже життєвою та зрозумілою. А давня література зазвичай не є буквальною, а часто — символічною. Тому може бути складнішою. Особливо, якщо йдеться про бароко. Проте тоді була така мода писати складно.

• Тобто, наприклад, проповіді того ж Йоаникія Ґалятовського можна вважати  бестселерами того часу, як сьогодні романи Іларіона Павлюка?

На той час дійсно можна так вважати. Бо книга «Ключ розуміння»  Йоаникія Ґалятовського тричі перевидавалася в Україні після виходу в 1659 році. Вона виходила ще за кордоном у перекладах румунською і  сербською мовами. Книга була такою популярною, наскільки було можливо на той час.

Водночас книга в цей період зовсім іншу вартість. Не кожен міг собі її дозволити. «Ключ розуміння»  більше читали люди духовних станів та представники інтелектуального кола. У цій книзі можна було дізнатися про певні особливості щодо того, як потрібно гарно писати чи говорити.

• Чим сьогодні актуальна література і чому її важливо досліджувати?

Давня література важлива передусім тому, що вивчаючи її ми можемо скласти картину української літературної традиції. Давня література розпочинається з 11 століття. Це ті початки з чого розгортається українська літературна традиція і тягнеться все далі — до наших часів.

Коли ми її досліджуємо, то легше збагнути певні пізніші процеси в літературі, і не тільки в літературі, але й у свідомості українців.

Сьогодні вкрай мало дослідників давньої української літератури. Тому цей напрямок потребує молодих науковців. Зараз особливо важливо поповнювати науковими українськими дослідженнями, бо їх не так є багато. І саме цим може користуватися Росія. Вона досліджує певні літературні тексти, присвоюючи їх собі. Йдеться про багато літературних пам’яток, особливо з 11 -12 століття літератури періоду Київської Русі.

Тому цінно досліджувати й через національну складову. Також, щоб повернути її актуальність, хоча би в наукові кола. Щоб таких розмов, конференцій було більше з давньої літератури. Піднімати це питання потрібно загалом на загальнодержавний рівень.

• Ти згадала про національну складову. Як дослідження давньої літератури впливає на формування української ідентичності сьогодні?

Я думаю, що безпосередньо через слово. Так, ми знаємо, що тексти давньої літератури написані давньою українською або церковнослов’янською мовою, але насправді у багатьох можна зустріти цілком сучасні українські слова. Саме через слово ми бачимо, як наша мова розвивалася.

Також через історію. Зокрема, в літописах: «Повість врем’яних літ», «Галицько-Волинський літопис» чи козацькі літописи — Самовидця, Граб’янки, Величка. Тобто вже формуються певні погляди на історичні процеси. Так ми можемо зрозуміти, наскільки наша історія є глибокою та від чого розпочинався розвиток України.

Крім того, значущими є певні етичні та естетичні критерії. Тобто, які були цінності у людей в ті часи, що переважало у їхньому світогляді. Крізь давні тексти можемо зрозуміти: чому духовність настільки була важливою для людей, чому настільки багато у цих текстах християнства.

• Думаю, що не тільки на загальнодержавний рівень, але й загалом — світовий важливо актуалізовувати тексти давньої української літератури для того, щоб продовжувати говорити світові, наскільки наша історія та література — давня.

На загальносвітовий — це безумовно. Адже у світі ще менше знають, ніж ми, про українську літературу. Там також її можуть сприймати через російську пропаганду, що певні пам’ятки належать Росії, а не Україні.

Водночас за кордоном також є дослідники, які досліджують давню українську літературу. Наприклад, щодо моєї теми барокову українську проповідь досліджують у Польщі.

• Ти говорила, що будь- який текст може стати актуальним для читачів. От власне, який би текст чи тексти порадила почитати кожному або розпочати своє знайомство з давньою українською літературою?

Це доволі непросте питання. Тому що, крім тих більшою чи меншою мірою відомих текстів давньої української літератури, ми маємо кілька десятків авторів, які є зовсім невідомими, але дуже цікавими. Тут я би навіть порадила прочитати з тих таких взагалі незнаних, щоб читачі могли відкрити щось незвичайне для себе. Однак, зауважу, що ще є проблема в тому, щоб вони були перекладені на сучасну українську літературну мову.

Загалом важливими є текст «Повість врем’яних літ». Тому що він великою мірою формує національну ідентичність та важливий для українців.

З таких зовсім невідомих, то, це може бути, наприклад, такий автор Себастіян Кленович. У нього є поема «Роксоланія», де він розповідається про Львів 16 ст. Тут можна дізнатися про побут галичан, як у їхньому світогляді поєднувалося язичництво і християнство. Цей текст написаний латиною, але є переклад на сучасну українську мову.

Далі я б порадила читати проповіді Йоаникія Ґалятовського, якби були переклади, але їх поки-що немає. Однак є доступним його гомілетичний трактат «Наука, альбо способ зложення казання». Це може бути цікаво для людей, які хочуть опанувати майстерність риторики і ораторства або навіть навички гарно писати. Наприклад, як написати доповідь. Він пише про церковну проповідь, але ці риторичні правила стосуються загалом доповіді, тому є універсальними. Це і про те мистецтво красномовності і переконування: як потрібно зацікавити і переконати слухачів і затримати їхню увагу.

Звичайно, раджу читати Григорія Сковороду. Це автор, який завжди актуальний. До того, ж є багато перекладів його текстів. І я б порадила читати його діалоги. Хоча вони — філософські, але ця філософія є доволі практичною. Він пише про такі загальнолюдські проблеми як щастя чи самопізнання. А зараз поширено серед молоді, що потрібно постійно шукати себе і розвиватися.

Ще є цікавий твір 18 століття Василя Григорович-Барського «Мандри по святих місцях Сходу». Це така подорожня література, яка схожа до сучасних травелогів. На той час мета подорожі було навчання і духовна мандрівка до святих місць, але у його текстах є багато побутових деталей. Він описує саму культуру людей в різних містах, а також доповнює все це власними ілюстраціями.

• Ти не тільки займаєшся науковою діяльністю, але й викладаєш в університеті. Чи просто поєднувати викладання та наукову діяльність?

Скажу навіть більше: і я, і багато моїх колег не просто поєднують викладання та науку, але й поєднують паралельно ще якусь роботу чи інші заняття. Не знаю, як це вдається. Однак є така необхідність, зокрема через низьку на заробітну плату у викладачів. Тому я також займаюся редагуванням книг, статей та журналів.

Поєднувати все це насправді складно. У викладанні є інтенсивне навантаження — велика кількість пар. Крім того, можуть бути різні методичні завдання: оновити силабус, програму, скласти курс тощо. Тому на наукову працю залишається вкрай мало часу. Зазвичай це якийсь період, який не стосується викладання, зокрема літо під час відпустки та канікул.

• От власне з якими проблемами зіштовхуються молоді українські науковці в Україні?

Якщо говорити про викладання, то найперше — це низька зарплата. Тому що, коли я почала викладати в університеті перший рік після закінчення аспірантури, то викладала на пів ставки. Тоді зарплата в мене була ще нижча, ніж стипендія в аспірантурі. Тому потрібно шукати ще якісь додаткові можливості.

Друге — навантаження викладача. Кількість годин, яка є зараз у викладача, не дозволяє достатньо займатися науковою діяльністю.

Крім того, для мене є важливою увага до моєї справи. Тобто, як саме цінують давню літературу чи цікавляться нею. Зараз я не завжди це відчуваю.

Тут потрібно розуміти, що в Україні є багато талановитих людей, які могли присвятити себе іншій справі, але вони залишилися в університеті та віддані науці.

• Що тебе найбільше мотивує в роботі?

Тут є дві таких складові. Адже робота поділена на викладання і наукову діяльність. Я викладаю літературу різних періодів, а досліджую переважно тільки давню літературу, а віднедавна — ще сучасну українську поезію.  

Якщо говорити про викладання, то звісно мотивують зацікавлені студенти. Коли відчуваю, що література їх також надихає, що вони читають твори, говорять зі захопленням про них, прагнуть поділитися своїми думками.

З іншого — сама тема дослідження і наукові заходи та ініціативи. Коли є можливість виступити, послухати колег, обговорити свої дослідження, відчути зацікавлення моєю темою інших науковців. У такі моменти я розумію, що давня література важлива не тільки для мене, але й для інших.

• Щоб порадила науковицям і науковцям , які тільки розпочинають свої перші кроки в науці? Що їм важливо на цьому етапі зрозуміти для себе?

Я думаю, що важливо зрозуміти, наскільки вони готові змінити своє життя у певних аспектах. Зокрема, наскільки їхня свідомість готова прийняти те, що вони будуть займатися наукою. Тут потрібно бути ініціативним, а не пасивно щось сприймати. Також бути наполегливими та дисциплінованими.

Молодим науковцям та науковицям потрібно зрозуміти, що вони не одні такі. Вони не є самотніми у своїй темі, що вони можуть поділитися своїми ідеями та роздумами. Насамперед, з науковим керівником, з колегами по кафедрі чи з інших університетів.

Крім того, не впадати у відчай, якщо в них щось не виходить чи вони помиляються. Наприклад, якщо науковий керівник перекреслив половину твоєї статті, та її треба повністю переписувати. Це не завжди означає, що все пропало, а те — що потрібно рости та старатися. Це про удосконалення. Потрібно постійно рости, не стояти на місці, систематично вчитися.

• Тут, думаю, також важливо, щоб наукова діяльність, як писав Григорій Сковорода, була твоєю «сродною працею». Тобто відчувати, що це тобі подобається, не зважаючи на будь-які труднощі.

Так дійсно. Бо це не має бути примусово, щоб молодий науковець чи науковиця не відчували якогось примусу. Це дійсно про любов до своєї справи та жвавий інтерес до того, що робиш.

• Якби сьогодні ти знала, яким є насправді наукове життя, то чи пройшла би цей шлях знову?

Час від часу думаю про це. Коли я тільки розпочинала свою наукову діяльність, то в мене було дуже багато ентузіазму. Мені не були страшними: ні бюрократичні моменти, ні труднощі в наукових питаннях. Саме цей ентузіазм  мені допоміг. Можливо, я б щось і змінила, знаючи на те, що мене чекає попереду. Це складне питання.

Сумніви інколи бувають, але вони розвіюються, коли я розумію свою самоцінність: що я можу зробити для університету, для студентів і загалом для розвитку філологічної науки та літератури в Україні.

Читай також: Жінки у науці: чого ми не знаємо про видатні досягнення дослідниць