«Закінчуєш роботу на цвинтарі і йдеш працювати гідом по місту»: розмова з Гандзунею Гошко про туризм у Львові і не тільки 

Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалась з гідесою Гандзунею Гошко. про її життєвий шлях до своєї праці. 

«Зі мною розрахувалися квитком в Оперний»

Гандзуня за освітою історикиня та журналістка. Її першим місцем праці була школа-інтернат для дітей з порушенням мови, де за її словами, дуже погано платили. «Я заробляла гроші всіляким різним, в тому числі, пишучи якісь тексти для інших людей. Один раз мені зі мною розрахувалися квитками в Оперний, де я познайомилася з директором Личаківського цвинтаря».

Так вона і почала працювати екскурсоводкою, не планувавши цього, тому що на той момент Ганя була науковоцею, яка писала кандидатську дисертацію з історії. «Директор запропонував піти працювати туди науковцем та водити там екскурсії».

«Я водила стандартно по головній алеї до військових поховань, так, як і всі. Але з часом почалися ідеї якихось тематичних прогулювань, об'єднувати якоюсь темою, відходити від алеї, тому що там багато цікавих відомих людей. І моя улюблена це мистецтво "Жити і помирати", бо про що мовчать надгробки Личакова? Вона про людей, які продовжують жити, хоча померли давно, — говорить Гандзуня Гошко. 

Вона додає: «Тобто їхні прізвища, їхня історія живе, хоча їх давно з нами немає. І паралельно на цій екскурсії, вона проходить найстарішою частиною цвинтаря, я показую і різну цвинтарну символіку, тому що люди певні речі на надгробках поміщали не просто так. Кожна річ мала значення, кожна квіточка, кожна рисочка».

Під час екскурсій на Личаківському цвинтарі вона також розповідає, як змінювалися поховальні традиції та ставлення до життя, до смерті, згідно з релігійних вірувань, філософії, тощо. 

«Наприклад, екскурсія про жінок. Мене заділо після того, як в нас пологовий назвали в честь Святої Анни, який поруч з Мечниковою. Мені було дуже шкода, чому його не назвали в честь Софії Окуневської-Морачевської. Перша жінка-гінекологиня, яка похоронена на відстані не цілого кілометра. Це жінка, яка влаштувала і курси акушерів, яка, насправді, дуже багато всього зробила. Перша жінка-лікар в Австро-Угорщині. Тому хочеться повертати ці забуті імена. І так й з'являється тема», — розповідає гідеса. 

Досвід у сфері туризму 

«А з часом, через років п'ять, я захотіла з цвинтаря піти, і мені було цікаво водити не тільки по ньому, а й ще вивчити місто, замки і все решта. І так я вчилася дуже багато часу та закінчила всі можливі курси, які були в Львові», — каже Гандзуня. 

Ганя вчилась на гіда не тільки по Львову, а й по Поділлі, по Закарпатті й Прикарпатті. 

«Чесно, я дуже боялася, коли звільнялася з цвинтаря. Я шукала іншу стаціонарну роботу, я не думала, що я буду екскурсоводом. Це страшно. Тому що сьогодні туристи є, завтра туристів нема. Так живе дуже багато екскурсоводів», — ділиться екскурсоводка. 

Гандзуня Гошко так відгукується про період, коли у Львові меншає туристів, які йдуть на екскурсії: «Це час для самовдосконалення, це варіант погуляти разом, послухати одні одних або якісь лекції, почитати книжки. Але ми всі знаємо, що до цього періоду треба готуватися. Наприклад, коли я починала: закінчуєш роботу на цвинтарі і йдеш працювати гідом по місту. Ти не знаєш, чи ті екскурсії будуть чи ні».

Вона також розповідає, що не сприймає колег як конкурентів і залюбки може віддати групу людей іншому гіду. «Особисто в мене, такий підхід, що, якщо люди до мене звертаються і хочуть якусь екскурсію, а я знаю, що я в цій темі не сильно. Тобто я щось знаю і розказати, але людям треба прямо на якомусь такому глибинному пізнанні, і я знаю, що мій колега це знає і робить краще, я віддам роботу йому. Бо мені хочеться, щоб люди отримали враження та задоволення». 

Ганя говорить, що більшість її колег так само вчиняють, як і вона. Проте є все одно випадки, коли люди ворогують та сприймають один одного як конкурентів.

«У мене теж була історія, коли одну мою екскурсію реально позичили, причому трохи змінили назву, але навіть опис екскурсії не змінили. Це була моя авторська екскурсія, тобто до того ніхто такого не водив, і тут я просто бачу на сайті фірми з'являється це. Я претензії висловила, люди вибачилися, але не забрали з сайту. На жаль, у нас інститут авторського права в тому напрямку працює дуже погано, і ти нічого не можеш зробити», — додає вона. 

Звідки любов до історії та символів 

Гандзуня, як історикиня за освітою, каже, що їй боляче через зневажливе ставлення до історії в школі. Багато хто вважає її нудною і такою, що вже не має значення.

Та, на її думку, саме через це ми повторюємо старі помилки, бо не знаємо минулого. Як приклад гідеса наводить вазу, зроблену з гільзи після Першої світової війни. Сто років тому люди так само перетворювали сліди війни на речі побуту. Сьогодні гільзи знову розфарбовують і продають. Історія повторюється.

«Це такий напрямок, як окопне мистецтво. Просто ми не вчимося, і ми не робимо висновки. Тому в мене бажання розповісти про минуле, щоб у людей були якісь причинно-наслідкові зв'язки, щоб вони вчилися. Бо тільки дурень вчиться на своїх помилках, розумна людина вчиться на помилках інших. Мені хочеться, щоб в нас було те розуміння», — каже Ганя.  

Вона також розповідає про любов до символіки: «У мене тато священник, і мені з дитинства було цікаво в храмах роздивлятися розписи, якісь там детальки та що вони означають. Чесно, я стикалася з тим 500 разів, що мені здається, що це банальна річ, яку знають всі. А потім я щось там друзям кажу, а вони: "Ой, а чого? А як? А поясни, розкажи". Мені здається, що це знають всі, але насправді це не так. І тому, оскільки ти бачиш запит в суспільство на певну тему, тобі хочеться її розказувати і пояснювати», — додає гідеса.

Інші захоплення Гандзуні

«Під час ковіду, коли ми всі були нікому не потрібні я згадала про журналістський диплом. І я копірайчу від того часу. Останній рік в мене було мало екскурсій, тому що я була зайнята написанням текстів, нещодавно вийшов Путівник "Львівщина 25 туристичних магнітів", до якого я писала тексти цього року», — ділиться Гандзуня Гошко. 

Крім цього, вона хоче видати книгу про Львів. «Хочеться ще ділитися в такий спосіб своїми знаннями, тому пишу і в Домі Франка. Там також проводжу екскурсії, але я більше займаюся комунікацією».

Як Гандзуня потрапила у Дім Франка

Зараз Гандзя керує відділом розвитку Дому Франка. Вона відповідає за комунікацію, соцмережі, пошук грантів та додаткових можливостей фінансування. 

Ганя каже, що потрапила до Дому Франка випадково — через створення екскурсії. 

«Я написала ще працюючи на Личаківському цвинтарі таку екскурсію про Франка та його оточення, бо я ним захоплювалася з дуже давніх часів. Я вважаю, що людей краще розкривати через їхню взаємодію з іншими людьми. І я собі таку екскурсію написала, але ніколи не було можливості її якось прорекламувати і збирати на неї людей. Була спроба: у нас була така міська акція свого часу про великих іменинників», — розповідає вона.  

Того разу зробити екскурсію не вийшло через погодні умови у грудні — тоді рясно сніжило. Ганя спробувала у 2023 році організувати ще раз, оголосивши її у соціальних мережах. «І через годину бачу, що таку ж екскурсію, такого ж змісту, оголошує "Дім Франка", який я дуже люблю. І у мене у той момент ніби такий комплекс самозванця. З однієї сторони я знаю цвинтар, з іншої сторони я не франкознавиця. І якось так вдавати, що я нічого не бачила, я не можу. Свої екскурсії скасовувати я теж не можу і не хочу, тим більше, що за годину в мене група зібралася. І я репостнула до себе допис "Дому Франка", що є колеги, які мають таку ж екскурсію».

Команда музею, за її словами, зворушилася її вчинком та запропонували роботу науковицею. На що Гандзуня збиралась не погодитись, проте потім все ж попри завантажений графік вирішила спробувати поєднувати діяльність у «Домі Франка» та екскурсії.

Створення проєкту «Рідна UA»

«Я з подругами мали таку традицію, що ми кожного року на День Конституції їхали в якийсь обласний центр. Ми їздили на пару днів, наприклад, в Одесу чи Івано-Франківськ. Тобто ти туди їдеш, ти там проводиш час. Ми виставляли фотографії в соцмережах, і люди на це реагували: "Ой, клас, і я хочу!". І цих запитів ставало все більше і більше», — каже Гандзя про початок Рідна UA. 

Гандзуня та її подруга Ярина Коровецька є обидві гідесами та вирішили створити цей проєкт разом у 2018 році. Вона каже, що ідея визрівала дуже давно. Вони багато думали над назвою, логотипом, першим текстом. Процес створення тривав не один рік.

«А потім ми вирішили, що краще почати, ніж ми будемо ще 15 років виношувати ідею, яка лежить на поверхні. І потім цю ідею хтось забере. Ми робили тури, в нас виключно маленькі групи, завжди все включено. Тобто ти одразу бачиш повну вартість мандрівки, в яку завжди входить все харчування, при чому ми стараємося зробити так, щоб це була локальне їжа».

Вона розповіла, що останні два роки вони практично не їздять, проте мали чимало різних цікавих випадків. Наприклад, за її словами, було таке, що вони були першими туристами у певних населених пунктах, ще з початку їх існування. «Я жартую, що я колись про це напишу книжку».

«Тобто ми реально в'їздили всі області, крім тимчасово окупованих територій. Хоча взимку 2022-го ми планували мандрівку на літо у Маріуполь, Бахмут, Соледар і так далі», — додає гідеса.   

Цікаві історії з роботи Гандзуні 

«Мені подобається тенденція, що зараз екскурсії часто дарують на дні народження чи до якихось подій. Це дуже класно. Ми з колегами намагаємося закінчити екскурсію якимось сюрпризом, ніби ми не знаємо, що в людини день народження», — каже Гандзуня Гошко.

Вона ділиться одним з таких випадків: «Було таке, що якось я сказала жінці, в якої день народження: "Шкода, що ви бачите скульптури на оперному так здалеку. Але зачекайте, в мене в ресторані працює друг, може, дозволить позаглядати через віконечко". Ми йшли з думкою, що вона просто подивиться на ці скульптури. А там її друзі, які накритий столик. Вона була безмежно щаслива. Дуже класно дивитися на такі емоції».

Гандзя любить розповідати історії про різних постатей. Наприклад, каже про Івана Левинського:

«Він мав складні життєві обставини, був з села, в нього не все було гаразд в родині, але який збудував половину Львова і став чи не найбільшим роботодавцем. Левинський мав ідеї з популяризацією українського мистетства. До прикладу, він робив кахлі з якимись нашими етномотивами. Воно страшенно не йшло та було збитковим. З нього всі сміялися, але він вперто це робив, бо він бачив цінність».

Більше про будівельного магната Львова XX століття дивись тут.

Також вона розповідає про екскурсію на цвинтарі про бізнес. Суть полягає у тому, щоб крізь історії людей, чиї імена написані на надгробках, дізнатися як працював тодішній бізнес. 

Де і як гідеса знаходить потрібний матеріал для екскурсій

Гідеса розповідає, що за роки роботи сформувала власну велику бібліотеку. У різних областях має друзів, які є краєзнавцями, екскурсоводами чи дослідниками і постійно стежить за тим, що вони читають та публікують. Часто вони самі долучені до видання книжок і діляться новинками. Також є багато етнографічних праць, написаних складною науковою мовою, але Гандзуні подобається опрацьовувати цю літературу, щоб відібрати найцікавіше і доступне для слухачів.

«Буває, до мандрівки лишається зовсім мало часу, а про якесь місце я ще не встигла підготувати матеріал. Тоді пишу в місцеві фейсбук-групи, стукаюся до людей у приват: "Підкажіть, допоможіть". Дуже часто вони допомагають. Так зав’язуються контакти. Допомагали й матеріали "Ukraїner", де можна було хоча б візуалізувати об’єкт, побачити його, якщо їдеш туди вперше», — додає вона. 

Екскурсоводка каже: «Мені подобається, що зникає думка: "Це польський костел чи замок, значить — не наше". Все, що є на нашій землі — це наша спадщина. Якщо це цінне, ми маємо це рятувати. Я бачу людей, які пишуть гранти, рятують монастир чи кусочок замкової стіни. У селах починають розуміти: палац краще законсервувати, ніж розібрати на цеглу. Це може стати робочими місцями, туристичним місцем, розвитком». 

Туристичні маршрути Львова та області  

«Львовом я дуже люблю ходити по Підзамчі. Ми його умовно називаємо "Княжий Львів". Це найстаріша частина міста. Те, що біля підніжжя гори. Багато речей, які маємо у Львові зараз — це поліконфесійність, полірелігійність, традиції захисту, що були закладені саме тоді. Тому я люблю починати спочатку», — ділиться Гандзуня Гошко. 

Гідеса також називає маршрут «Каліча Гора». За її словами, він є дуже різноплановим: від Покровської церкви з цікавою історією до бібліотеки університету та Національного музею Шептицького з українським мистецтвом ХХ століття. Далі маршрут проходить повз вілли та Цитадель, оборонний комплекс, що вражає навіть львів’ян, які там раніше не бували. Спуск Коперника, монастир Лазаря, колишня Святодухівська семінарія та Оссолінеум.

«На жаль, люди, які живуть у місті, часто знають його найгірше, бо постійно біжать у справах. Але кілька років тому тенденція змінилася: люди почали більше ходити на екскурсії — архітектурні, персональні, по районах. Колеги розробляють нові маршрути, стараються здивувати, і це дуже добре», — каже вона. 

Водночас вона розповідає про те, що туристи зараз починають цікавитись не тільки центром міста, а й іншими районами: Левандівкою та Сиховом. «Є ті, хто спеціально просить. Це дуже класно. Також район "Новий Світ", Коновальця і бічні вулички має дуже красиву забудову. Люди інколи питають, чи це точно Львів. А це п’ять хвилин від центру. Так само початок Зеленої, Клепарів з пивоварнею, розкішна будівля колишнього Дому інвалідів (автентична назва — Ред.) , що тепер Університет безпеки життєдіяльності. І Підзамче, фабрика Повидла з новими проєктами. У Львові можна знайти дозвілля на будь-який смак і це дуже класно».

Гідеса називає з популярних міст Львівщиною Дрогобич, Жовкву, Золочів та Сколе. Проте з менш відомих цікавою, на її думку, буде Кам’янка-Бузька, де є гарна Ратуша, цікаві музейчики і дуже гарний костел, який будував Теодор Тальовський.

За словами Гані, зараз у багатьох місцях є туристично-інформаційні центри, де є мінімальна карта або набір вказівок: «Хоча дуже класно, якщо їхати без туру, самостійно, просто блукати і спілкуватися з місцевими. Вони розкажуть інколи більше, ніж професійні екскурсоводи. Ці інформації потім треба перевіряти, але це може бути весело і цікаво». 

Різноманітність та можливості України

«Я вважаю, що головне багатство нашої України — це те, що вона така різноманітна. У нас є все: корисні копалини, гори, море. Мені цікаво її вивчати, досліджувати, розбирати, чому люди в різних регіонах їдять таку чи іншу їжу, носять певну вишивку, дотримуються традицій. Коли ти це пояснюєш, і починаєш розуміти, то усвідомлюєш наскільки унікальна наша культура і народна мудрість, яка формувалася протягом тисячоліть», — говорить Гандзуня Гошко.

Вона пояснює, що попри століття війн, заборон і нападів, українська мова, традиції, фольклор і побутові практики зберігаються. Це все формує особливу стійкість та унікальність народу. На її думку є важливим, що українці навчилися адаптуватися і зберігати культурну спадщину, а інтерес до свого коріння і традицій тільки поглиблюється з часом.

«Франко писав в "Отвертому листі до галицької молодежі", що ми будемо нацією тоді, коли навчимося бути не українцями Галичини чи Буковини, а однією великою родиною. Коли нас будуть боліти болі один одного», — додає Гандзя.