Якою є самотність під час війни: у львівському артцентрі триває виставка «Дивлячись у розриви» (фото)

Детальніше про виставку — у матеріалі журналістки ІА Дивись.info.

Концепція виставкового проєкту «Дивлячись у розриви»

Це вже четверта частина мистецького проєкту «Дивлячись у розриви». Попередні презентували в Києві, Дніпрі, Соколовсько (Польща), парку Тіргартен (Берлін), Токіо та на острові Тешіма (Японія).

Куратор виставки — художник Нікіта Кадан. Він зазначає, що львівська частина циклу «Дивлячись у розриви» розпочалася з роздумів про «я» та «ми» під час війни — про стосунки між одиничним та колективним. Однак згодом куратор вирішив зосередитися саме на темі самотності:

«Тема самотності видається мені важливою, тому що про неї ніби недоречно говорити. Бо чим є "ниття про самотність" на тлі того, що переживають люди у безпосередній зоні воєнних дій, хлопці й дівчата на фронті, але й у них є свої самотності. Всюди, на дні пекла, самотність є. У будь-яких обставинах. У цьому гігантському спектрі людських обставин у війні самотність проживається. І так, коли рвуться причинно-наслідкові зв'язки в історичному наративі, з'являється самотність в історії. З'являються об'єкти, явища, імена, які виявляються ніби підвішеними. Бо та ниточка, за яку вони тримались, була обрізана, і вони ніби зависли у повітрі».

Про вибрані роботи, які можна побачити на виставці

На виставці представлені роботи українських митців і мисткинь, які створили їх в різні роки. Це роботи як вже відомих сучасних митців, так і тих, які певний час перебували поза історією українського мистецтва. Зокрема, тут можна побачити роботи: Андрія Боярова, Андрія Сагайдаковського, Антона Саєнко, Аттіли Гажлінскі, Богдани Косміної, Юрія Іздрика, Марії Примаченко, Маргарити Половінко, Олега Голосія, Павла Макова, Станіслава Туріни, Павла Ковача, Мирослава Ягоди, Ілля Тудоркіна, Жанни Кадирової, Нікіти Кадана, Федіра Тетянича, Давида Чичкана тощо.

Нікіта Кадан розповідає, що на усі ці роботи слід дивитися крізь призму самотності — це те, що їх об'єднує, але не тільки це.

Так, у першому виставковому залі є роботи Олега Голосія. «Це є юний геній українського мистецтва, що загинув у 1993-му. Одна з головних фігур модерного живопису стику 1980-х і 1990-х років. Це був період, коли з українського радянського мистецтва народилось українське мистецтво. Учасник спільноти художників сквоту "Паризька комуна", що була у Києві», — каже куратор.

Поряд з роботами цього митця невипадково помістили картини Маргарити Половінко — сучасної художниці, військової, яка загинула на війні 5 квітня 2025 року. Саме Голосій був для неї важливим художником, як розповідає Нікіта Кадан і додає, що вона, міркувала, чи пішов би Голосій добровольцем на фронт: «Ми не знаємо відповіді на це запитання, але бачимо роботу "Братик" Олега Голосія про рідного брата художника, Дениса, який зараз є військовим ЗСУ».

Свої картини Маргарита Половінко малювала кров'ю, яку вона використовувала як художній матеріал. Зокрема, деякі її роботи вже показували на виставці «Щодо втрачання» у Львівському муніципальному центрі. Детальніше про неї — дивись тут.

Також на «Дивлячись у розриви» є робота Половінко з серії «Ангели». «Коли вона почала її створювати, то ця серія називалась «502 ангели», бо це позначало кількість дітей, які загинули в російсько-українській війні. Тобто тих дітей, яких вбила Росія. Але вона знала, що вона продовжуватиме серію, а назва буде змінюватися, бо кількість збільшуватиметься», — зазначає куратор.

Тут можна побачити інсталації «Гори скла» Олександра Долгого. Як пояснює Нікіта Кадан, цей митець збирає скло на місці прильотів з битих вікон. Опісля він закриває краї скла, об які можна було б порізатися і таким чином «лікує» їх: «Так він намагається залікувати цю історичну рану. На деяких шматках скла залишаються ці гострі кути. Бо це недоліковані ділянки...».

На окремій стіні можна побачити різножанрові роботи відомих так і маловідомих митців та мисткинь, як-от: Юрій Іздрик «Без назви», Ярослав Ягода «Ріка мертвих», Марія Примаченко «Изляканий кроль», Юрій Лейдерман «Генрік'є догори дригом», Зоряна Козак «Фабрика» (серія фотографій), Оля Єрємєєва «Будинок "Слово"», Майа Ніколаєва «Довоєнна краса», фотографії Михайла Полінчака та інші.

«Львівська керамічна фабрика на фото Зоряни Козак. Фабрика, яку зараз нищать і хочуть забрати та забудувати. За яку варто боротись. Тут стоять фарфорові скульптури. На цій фабриці є форми, які використовували для створення якогось керамічного посуду, який вироблявся на цій фабриці. А вона з цих колись функціональних форм, робить форми нові. Тобто керамічна фабрика фактично дизфункціональна, але вона проростає історіями. Якщо це буде знищено, то львівська культура дуже сильно збідніє», — підкресює куратор.

У цьому ж виставковому залі можна побачити та почути роботу «Ми залишимося з вами» Нікіти Кадана. «Іноді тут щось гупало. Це моя робота. Вона ніби дає копняка в повітря і роздається гучне бамкання. Це просто такий жест-нагадування», — каже митець.

У іншому залі артпростору розмістили інсталяцію «Ресурс» Жани Кадирової, яку вона створила у 2024 році на Закарпатті.

«Це обпилені дерев’яні колоди, затягнуті в український піксель. Робота, яка часто викликала якісь різні скандальні реакції. У описі до роботи зазначено, що ресурс Жанни Кадирової створений як ресурс, що вичерпується. Ресурс, що конвентується у шанси для майбутнього держави, та водночас у безпеку та комфорт західного світу, на який спрямований вектор російської агресії і який неодноразово обирав вичікування замість опору. Людський ліс, який поступово вирубують», — розповідає Нікіта Кадан.

Крім того, в одному із залів виставки є роботи митців-військових, які зараз служать на фронті. Зокрема, Аттіли Гажлінскі. «Це те, що зміг "витягнути" з себе під час перебування у лавах ЗСУ. Тут є малюнки, які я робив, і які нам надсилали діти. Нещодавно у нас росіяни спалили машину, тому відкрив збір, щоб купити нову», — каже він.

Так, на виставці розмістили QR-код на збір для авто для підрозділу митця. До збору можна долучитися й за цим покликанням. 

«Ці малюнки (роботи військових — ред.) це українське мистецтво зараз. Ми прийшли у цей стан. На даний момент така кінцева точка. Буде рух далі, але поки ми тут. Треба робити те, що ми можемо, бо потім треба буде робити те, чого ми не можемо. Вимоги історії постійно підвищуються. І це доба виклику, і доба виклику продукує такі картинки», — наголошує Нікіта Кадан.

Також тут є світлина львівської фотографки Марти Сирко із серії «Скульптурні».

«Це серія фото ранених ветеранів, які втратили кінцівки, живуть зі страшними опіками шкіри, тіло яких змінилося незворотно. Це величний проєкт цієї фотографки. Тому що вона підійшла до них так, як би вони хотіли. Вона фотографує їх як античні скульптури, в яких втрачені частини тіла, але вони все одно прекрасні. Це справді давній прийом у мистецтві. Вона перетворює речі, які могли б бути естетизацією, на жест глибокого співчуття і допомоги», — каже куратор.

У цьому ж залі розмістили роботу «Леся і стрічки її боротьби» Давида Чичкана — художника-анархіста, який пішов добровольцем у військо та загинув на війні 10 серпня 2025 року. Нікіта Кадан зазначає, що його політичні погляди ілюструються в роботах:

«У Давида Леся Українка тримає стрічки боротьби. Фіолетова стрічка — фемінізм. Червона та чорна стрічка — анархо-сандикалізм. І також є українська жовто-блакитна стрічка. Ось таке уявлення було Давіда Чичкана про Україну. Таке неконсенснусне і непопулярне. Проте виходячи з такого уявлення, цей художник зробив вибір та пішов у вогонь».

Виставковий проєкт «Дивлячись у розриви» триватиме у Jam Factory Art Center до 17 травня.

Більше світлин з експозиції — дивись нижче:

Усі фото — виставковий проєкт «Дивлячись у розриви»/ Ольга Бомко для ІА Дивись.info

Раніше ми розповідали, дев'ять виставок лютого: що подивитися у Львові