«Найбільша смертність серед усіх психічних розладів», Або в чому небезпека РХП

Про небезпеку цього розладу для ІА Дивись.info поділилася Уляна Криницька-Березюк — психоневрологиня та психотерапевтка, яка працює у Центрі ментального здоров‘я лікарні Святого Пантелеймона у Львові.

Що таке нервова анорексія

Уляна Криницька-Березюк пояснює, що нервова анорексія є розладом харчової поведінки, який проявляється навмисним зниженням маси тіла з метою схуднення або уникнення набору ваги. За її словами, найчастіше цей розлад трапляється у дівчат і супроводжується патологічним прагненням схуднути та сильним страхом ожиріння. Вона зазначає, що пацієнти мають спотворене сприйняття власного тіла й постійно хвилюються через можливе збільшення ваги, навіть якщо об’єктивно цього не відбувається.

Психотерапевтка звертає увагу, що розлади харчової поведінки не є явищем сучасності. Вона нагадує, що ще у вікторіанську епоху, у 1860 році, лікар з Парижа описував подібні випадки: «Молоді дівчатка пубертатного періоду і після передчасного статевого дозрівання повністю втрачають апетит. Незалежно від того, скільки часу вони не споживали їжу, все ж відчувають відразу до неї, навіть попри сильний голод, який з розвитком хвороби з часом також зникає. У таких пацієнток присутнє деліріозне переконання, що вони не повинні приймати їжу».

Коментуючи цей опис, Уляна Криницька-Березюк підкреслює, що з того часу й до сьогодні сутність цього розладу практично не змінилася, а ключові симптоми та внутрішні механізми анорексії залишаються тими самими.

Фахівчиня пояснює, що розлади харчової поведінки формуються не через одну причину, а внаслідок поєднання кількох чинників. За її словами, йдеться насамперед про психологічні фактори — зокрема низьку самооцінку, перфекціонізм, підвищену тривожність, депресивні стани та труднощі з емоційною регуляцією. Вона також наголошує, що важливу роль відіграють нейробіологічні особливості людини.

Окремо Криницька-Березюк звертає увагу на соціальний тиск. Вона зазначає, що культ худорлявості, вплив соціальних мереж і булінг значно підсилюють ризик розвитку РХП. Водночас, за її словами, «очевидною причиною розладів харчування є стосунки всередині сім’ї». Фахівчиня підкреслює, що особливе значення має динаміка взаємин між матір’ю та донькою, а також конфліктність батьківської пари, які можуть створювати середовище постійної напруги та контролю.

Серед інших чинників вона називає стресові події — втрати, різкі життєві зміни або травматичний досвід, які здатні запускати або загострювати розлади харчової поведінки. Окремо Уляна Криницька-Березюк зауважує, що під час повномасштабної війни кількість пацієнтів із РХП різко зросла, що свідчить про тісний зв’язок цих розладів із хронічним стресом і нестабільністю.

Які є види РХП

Як пояснює лікарка, у DSM-5 («Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів», який розробила Американська психіатрична асоціацієя — ред.) виокремлюють кілька розладів харчової поведінки.

Зокрема, пікацизм — це споживання неїстівних, нехарчових речовин упродовж щонайменше одного місяця. Такими речовинами може бути волосся, земля, крейда, фарба, папір, мило, тканина та інше. Діагностика пікацизму ускладнена тим, що лабораторних тестів для його підтвердження не існує. Лікарі спираються на історію хвороби та спостереження за поведінкою пацієнта. Раніше ми розповідали, що цьогоріч лікарі видалили з кишківника 15-річної дівчинки кілограм волосся. Пацієнтка проковтувала власне волосся, що згодом утворило трихобезоар — жмут, довжиною 40 сантиметрів і вагою 1 кілограм.

Румінаційний розлад проявляється у неодноразовому відригуванні їжі протягом принаймні місяця. Відригнуту їжу людина може повторно пережовувати, ковтати або випльовувати. Це може відбуватись через порушення роботи шлунку або несвідомі дії. 

Окремо фахівчиня виділяє розлад уникання або обмеження споживання їжі. Йдеться про очевидний брак інтересу до їжі, уникання її через сенсорні характеристики або занепокоєння можливими негативними наслідками вживання. Такий стан супроводжується постійною нездатністю задовольнити потреби організму в поживних речовинах та енергії.

Ще один розлад — компульсивне переїдання. Для нього характерне з’їдання великої кількості їжі за обмежений проміжок часу, зазвичай до двох годин, а також відчуття втрати контролю над процесом харчування — неможливість зупинитися або регулювати, що і в якій кількості споживається.

Чому РХП це не тільки анорексія

Уляна Криницька-Березюк наголошує, що розлади харчової поведінки не зводяться лише до анорексії, і це важливо усвідомлювати. «Багато людей мають інші форми РХП, але не звертаються по допомогу, бо думають: “це ж не анорексія”», — пояснює вона. За її словами, саме таке уявлення часто стає бар’єром для своєчасної підтримки й лікування.

Окрему увагу фахівчиня звертає на булімію, яку значно складніше розпізнати зовні. «Зазвичай дівчатка з булімією не виглядають худими, їхня маса тіла переважно залишається достатньою, тому важко навіть подумати, що наодинці така дівчинка може з’їдати надмірну кількість їжі», — каже фахівчиня. Вона уточнює, що після цього часто відбувається очищення шлунка або кишківника, а сам процес супроводжується сильними внутрішніми переживаннями. «Це масивне почуття провини, огиду до себе та глибоку невпевненість», — додає експертка.

Як оточення та соцмережі впливають на виникнення розладу

Психотерапевтка також звертає увагу на вплив близького середовища — сім’ї, школи, друзів і ширшого оточення. За її словами, навіть, на перший погляд, буденні репліки можуть мати серйозні наслідки. «Коментарі про вагу чи тіло на кшталт “ти поправилась” або “худни трохи” здатні запускати розлади харчової поведінки», — пояснює вона. Окремо фахівчиня згадує надмірний контроль над їжею в родині, булінг у школі, токсичні порівняння з друзями, а також атмосферу конкуренції й перфекціонізму. Усе це, за її словами, «може як сформувати розлад, так і суттєво його загострити».

Говорячи про роль соціальних мереж, Уляна Криницька-Березюк підкреслює, що культ «ідеального тіла» сьогодні є потужним фактором ризику. «Нереалістичні стандарти зовнішності, фільтри й ретуш, контент про “чисте харчування” та дієти створюють ілюзію норми, з якою люди постійно себе порівнюють», — зазначає вона. На її думку, постійне зіставлення себе з ідеалізованими образами посилює незадоволення власним тілом і, відповідно, «збільшує ризик розвитку або поглиблення РХП».

На запитання, чи можуть розлади харчової поведінки виникнути «лише через дієти», відповідь однозначна — ні. Водночас Уляна Криницька Березюк наголошує: саме дієти дуже часто стають точкою старту проблеми. «РХП нерідко починаються з обмежень — дієт, голодувань, модних харчових практик, бажання “очиститися” або “харчуватися ідеально”», — пояснює вона. За її словами, такі спроби контролю їжі можуть поступово переростати у втрату контролю над харчовою поведінкою загалом.

Окремо фахівчиня звертає увагу на сімейний контекст, у якому ризик розвитку РХП, особливо у дівчат, є вищим. «Найчастіше ми бачимо ці розлади в родинах із дисбалансом ролей і влади», — зазначає Березюк. Йдеться, зокрема, про сім’ї, де є сильна, контролююча й емоційно холодна мати та слабкий, м’який батько, або ж контролююча мати за відсутності батька. Інший ризиковий сценарій — слабка, уникаюча мати та жорсткий, контролюючий батько. На думку експертки, в таких умовах їжа й тіло дитини часто стають єдиною сферою, де вона може відчути бодай ілюзію контролю над власним життям.

Які є симпоми РХП та до кого звертатись по допомогу

Уляна Криницька Березюк підкреслює: найкращі результати дає комплексний і своєчасний підхід. «РХП — це не лише про їжу. Це завжди поєднання психологічних, емоційних і часто медичних чинників, тому лікування має бути багаторівневим», — пояснює вона.

Основою терапії, за словами фахівчині, є психотерапія. Найефективнішими методами вважають когнітивно-поведінкова терапія, адаптована саме до РХП (CBT-E), сімейна терапія — особливо для підлітків, зокрема метод Maudsley, а також діалектико-поведінкова терапія (DBT), яка добре працює з емоційною нестабільністю та імпульсивною поведінкою. «Ці підходи допомагають не лише змінити харчові патерни, а й працюють із глибинними причинами розладу», — зазначає Березюк.

Водночас вона наголошує на важливості роботи з лікарями. До процесу лікування мають бути залучені психіатр, психотерапевт — динамічно орієнтований або КПТ-фахівець, а також дієтолог чи нутриціолог, який має досвід роботи саме з РХП. У деяких випадках необхідна й медикаментозна підтримка. «Без міждисциплінарної команди говорити про стійке одужання дуже складно», — підкреслює експертка.

Окремо вона звертає увагу на те, що ранній початок лікування значно підвищує шанси на повне одужання. За її словами, звернення по допомогу на початкових етапах дозволяє уникнути хронізації розладу та важких ускладнень.

Уляна Криницька-Березюк також зазначає, що розлади харчової поведінки рідко існують ізольовано. «Ми дуже часто бачимо цілу низку супутніх симптомів і розладів», — каже вона. Серед них — депресивні прояви, зокрема пригнічений настрій, ізоляція, дратівливість, безсоння та зниження сексуального інтересу. Часто спостерігаються й обсесивно-компульсивні симптоми, які можуть стосуватися як їжі, так і неї: нав’язливі ідеї про «правильне» поєднання продуктів, колекціонування рецептів, створення запасів їжі.

Крім того, у людей з РХП нерідко виникають тривожні стани, що іноді досягають рівня генералізованого тривожного розладу, а також інші проблеми — клептоманія, зловживання психоактивними речовинами чи алкоголем, афективні розлади. «Саме тому так важливо не відкладати звернення по допомогу — чим довше людина залишається наодинці з цими симптомами, тим складнішим стає шлях до відновлення», — наголошує Уляна Криницька Березюк.

Що буде, якщо не звертатися до допомогу

Уляна Криницька Березюк наголошує: розлади харчової поведінки без лікування мають не лише психологічні, а й серйозні фізичні наслідки.

За словами фахівчині, тривале перебування з РХП може призводити до гормональних порушень, проблем із репродуктивним здоров’ям аж до безпліддя, серцево-судинних ускладнень, ураження нирок та розвитку остеопорозу та навіть підвищений ризик суїцидальності.

Водночас фахівчиня підкреслює, що повне одужання можливе, але його ймовірність залежить від низки чинників. «Ми завжди дивимося на вік початку розладу, його тривалість, складність симптомів, наявність підтримки з боку родини чи близьких, якість терапії та супутні психічні розлади», — пояснює вона.

За даними досліджень, на які посилається експертка, до 60% людей із розладами харчової поведінки можуть повністю одужати, ще частина — досягти суттєвого й стабільного покращення стану. «Але ключовим фактором тут залишається раннє втручання. Чим швидше людина звертається по допомогу, тим більше шансів повернутися до повноцінного життя», — каже Уляна Криницька-Березюк.

Чому роль підтримка батьків є вагомою

Психоневрологиня підкреслює: підтримка родини є одним із ключових чинників успішного лікування розладів харчової поведінки. «Саме родина часто помічає перші зміни в поведінці, харчуванні чи емоційному стані значно раніше, ніж фахівці», — зазначає вона.

За її словами, близьке оточення може створити для людини безпечне середовище, у якому немає осуду чи тиску, допомагати дотримуватися харчових рамок та бути джерелом стабільності й прийняття.

Окремо фахівчиня звертає увагу на ширший контекст і відповідальність суспільства. «Важливо говорити про розлади харчової поведінки відкрито, без стигматизації, заохочувати здорові, а не “ідеальні” тіла, та формувати підтримуюче середовище — у школах, спільнотах і в соціальних мережах», — каже Березюк. Також, за її словами, значну роль відіграє популяризація психотерапії як нормального й доступного способу турботи про психічне здоров’я.

Кажучи про раннє виявлення анорексії, Уляна Криницька-Березюк наголошує, що саме родина найчастіше може першою помітити тривожні сигнали. За її словами, насторожити мають різкі зміни у вазі та поведінці щодо їжі.

«Йдеться не лише про стрімке схуднення. Важливо звертати увагу на уникання прийомів їжі — коли людина постійно каже, що "вже їла", "не голодна" або "не хоче їсти", різко змінює харчові вподобання, починає фанатично захоплюватися дієтами чи “правильним” харчуванням», — пояснює фахівчиня.

Вона також звертає увагу на поведінкові маркери: «Надмірні тренування, постійний контроль себе в дзеркалі, активний пошук контенту про худорлявість, відмова від спільних прийомів їжі, а також агресивні реакції».

Як саме близькі можуть допомогти на цьому етапі, лікарка підкреслює важливість тону й підходу. «Говорити варто м’яко й безоцінково, висловлюючи турботу, а не критику. Тиск, контроль і ультиматуми лише посилюють опір», — зазначає вона.

За словами експертки, ключовим є підтримка звернення по фахову допомогу. «Роль родини — бути поруч, підтримати контакт із психологом чи психіатром і дати зрозуміти людині, що вона не сама, але водночас не не тиснути і не контролювати агресивно», — пояснює Уляна Криницька-Березюк.

Пояснюючи, чому анорексію вважають одним із найнебезпечніших розладів харчової поведінки, Уляна Криницька Березюк наголошує: «Анорексія має один із найвищих рівнів смертності серед усіх психічних розладів». За її словами, захворювання часто призводить до тяжких ускладнень — зокрема серцевої та ниркової недостатності.