Артменеджер розповів, які є міфи про Львів та чому складно говорити про минуле
Львів давно став частиною численних культурних міфів та усталених уявлень, які не завжди відповідають реальності. Водночас місто продовжує змінюватися, переосмислюючи власне минуле та роль сучасного мистецтва.
Про це в подкасті ІА Дивись.info «Слухай місто» розповів куратор, мистецтвознавець, авртменеджер, музикант та дієвець культури Павло Гудімов.
Читайте також: «Львову потрібен сучасний музей мистецтва»: Павло Гудімов про культурні прогалини міста
Міф про «святу Галичину»
Павло Гудімов ділиться, що його найбільше дратує міф про так звану «святу Галичину» — ілюзійний образ регіону як простору певної набожності.
«Коли створюється така ілюзія святості й порядності, за нею часто можуть ховатися дуже неприємні речі», — зазначає він.
За його словами, ще одним явищем, яке його колись дивувало, була поширена в Галичині непунктуальність. Він пригадує, що зустрічі могли починатися із запізненням на годину, тоді як після переїзду до Києва був приємно здивований більшою дисципліною щодо часу.
Чому складно говорити про минуле
Павло Гудімов розповідає, що минуле буває різним — особистим, колективним і незручним. Особливо це стосується радянського періоду, про який багато людей старшого покоління воліють не говорити.
На його думку, суспільству непросто відповідати на питання про те, ким були люди під час Радянського Союзу, чим займалися, які мали переконання, що читали і слухали. Саме такі теми часто стають джерелом замовчування або незручності.
Водночас існує й інший аспект історичної пам’яті. Артменеджер зазначає, що сьогодні найкомфортнішою для сприйняття львів'янами є спадщина часів Австро-Угорщини, тоді як період перебування Галичини у складі Польщі часто подають як «міжвоєнний», уникаючи прямого визначення його польського контексту.
До слова, про те, що українське мистецтво може показати світові — дивись тут.
Нове бачення міста і роль митців
Останніми роками (крайні 5-6 років) у Львові на думку Гудімова, почали уважніше ставитися до власної архітектурної спадщини. З’явилося нове покоління реставраторів, яке формує сучасний підхід до відновлення історичного середовища.
Окремо він відзначає внесок художників, які по-різному осмислювали образ міста. Серед них — Володимир Костирко, якого Гудімов називає одним із творців львівського стилю та міфу, а також Влодко Кауфман, котрий вже багато років інтегрував актуальне мистецтво в історичний простір через перформанси, фестивалі та експериментальні проєкти.
«Якби Кауфман жив у Німеччині, він був би відомий так само, як Йозеф Бойс», — підкреслює Гудімов. Він висловлює сподівання, що з часом ім’ям художника назвуть музеї, вулиці чи площі.
Попри активний розвиток культурного середовища, значна частина цих процесів, на думку Гудімова, залишається всередині мистецької спільноти й не доходить до широкої аудиторії. Саме тому й досі існує викривлене уявлення про Львів як про несучасне місто.
Він визнає, що місту все ще властиві окремі прояви провінційності — ностальгія за минулим, що ми не знали чи прагнення наслідувати уявне «панство». Водночас Львів, за його словами, завжди був відкритим до талановитих людей і нових ідей.
Артменеджер не погоджується з твердженнями, що місто цензурує сучасну культуру або ще «не доросло» до неї. На його думку, питання полягає радше в кількості аудиторії. Зокрема, за його словами, сучасне мистецтво ще недостатньо розвивається, адже кілька поколінь українців виростали без розуміння того, яким воно є.
Усю розмову з Павлом Гудімовим — дивись нижче в подкасті «Слухай місто»:
