Цервки, які вдалося врятувати, або Як на Львівщині реставрують пам’ятки і що для цього потрібно
Старі церкви на Львівщині рятують насамперед громади. Одні збирають кошти, інші впорядковують територію чи шукають фахівців.
Як працює цей процес, скільки він коштує і що робити тим, хто хоче зберегти пам’ятку у своєму містечку, для ІА Дивись.info розповіла Олена Василько — директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної військової адміністрації , головна архітекторка області. Також про процес реставрації однієї з памʼяток поділився Андрій Салюк — керівник товариства охорони пам’яток історії та культури, громадський активіст.
Які сакральні пам’ятки реставрують на Львівщині цього року
За словами Олени Василько, цього року на Львівщині продовжили реставраційні роботи на кількох сакральних пам’ятках національного значення. Зокрема, йдеться про храм у селі Кугаїв. Там роботи вже активно тривають: більшість куполів покрили новим реставрованим гонтом, а зараз майстри працюють над піддашшям церкви. Роботи на цьому об’єкті планують завершити цьогоріч.
Церква Богоявлення Господнього у Кугаєві — дерев’яна бойківська церква XVII століття. Храму понад 300 років і він є пам’яткою архітектури національного значення.
Також роботи тривають у храмі в селі Верхня Рожанка, що належить до Славської селищної ради. Там, як каже посадовиця, уже виконали значну частину запланованого. Реставраційні роботи, передбачені проєктною документацією, планують завершити до кінця вересня цього року. Ця памʼятка — дерев’яна церква бойківського типу. Храм звели у 1804 році. Архітектором був Михайло Билень із села Хітар. Церква має статус пам’ятки архітектури національного значення.
Ще один об’єкт — церква Пресвятої Богородиці у селі Гостинцеве Мостиської громади Яворівського району. Нині очікують дозвіл на початок реставраційних робіт. Олена Василько пояснює, що цей об’єкт є перехідним: роботи там розраховані на два роки — 2026-й та 2027-й. Частину запланованого мають виконати до кінця цього року, а основний обсяг і завершення реставрації передбачені на наступний рік. Сам храм збудували у 1659 році. Будівництво зафундувала мостиська старостина Анна Могилянка — донька господаря Молдови Єремії Могили. Це дерев’яна сакральна пам’ятка, ансамбль якої включає саму церкву та окрему дзвіницю.
Також роботи планують у церкві Святого Юра у Дрогобичі: тут планують продовжити окремі реставраційні роботи, бо всі необхідні дозволи вже отримали. Цей храм — одна з найвідоміших дерев’яних церков України. Вона входить до об’єкта Світової спадщини «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні». Церкву збудували у XV столітті, а остаточного вигляду вона набула у 1678 році. Храм відомий внутрішніми розписами та іконостасом середини XVII століття. Нині він належить до музейного комплексу у Дрогобичі.
Говорячи про костел Матері Божої Ченстоховської у Демні, який нещодавно відкрили для громадськості, Олена Василько пояснює, що це був радше проєкт відновлення й упорядкування простору: благоустрій, загосподарювання будівлі та засклення віконних заповнень, бо частина скляних елементів була втрачена. Водночас громада активно використовує цей простір і планує там мистецькі заходи.
Сам костел відкрили наприкінці травня цьогоріч. Це пам’ятка архітектури місцевого значення. Костел однією з цікавих неоготичних сакральних споруд регіону. Відновлення споруди тривало дев’ять місяців. Фахівці вже думають і про повноцінну реставрацію, але для цього спершу потрібно розробити відповідний проєкт. Зокрема, може йтися про відновлення дахового покриття, лазерне очищення кам’яних елементів, а також окрему реставрацію стінопису. Водночас зараз храм перебуває в належному стані, а громада активно ним опікується.
«Загалом на Львівщині є п’ять тисяч пам’яток. І реставрація — це такий процес, що його не можна так почати і завершити. Ми можемо почати реставрацію, виконати основні роботи, але пам’ятку, як і будь-який інший об’єкт нерухомого майна, потрібно постійно впорядковувати. І тому дуже велике значення має, хто саме цей ефективний користувач. Завжди пам’ятка краще зберігається, коли хтось біля неї є», — пояснює Олена Василько.
Важливо розуміти, які роботи можна проводити на пам’ятках, а які можуть їм зашкодити. Зі слів посадовиці, за всіма об’єктами області потрібно стежити, однак можливості для реставрації обмежені. Йдеться як про кошти обласного бюджету, так і про кількість фахівців-реставраторів. Особливо це стосується дерев’яної сакральної архітектури, адже спеціалістів, які можуть працювати з такими пам’ятками, небагато.
«Я вважаю, що багато вдалося вже зробити на дерев’яній сакральній архітектурі на Львівщині. Ясно, що завжди хочеться більше і краще. Але мені подобається, коли ми вже зробили такий вдалий і акцентний об’єкт — це був храм в Ісаї. Ми минулого року завершили реставрацію стінопису, до того робили інші реставраційні роботи. Коли вже є такий показовий елемент для громад, як би воно могло бути, хотілося б, щоб менше виникало запитань до золотого булату, а більше все-таки було звернення до автентики», — каже фахівчиня.
Як громади долучаються до відновлення пам’яток
«Особливо останні три роки сама свідомість громад — і релігійних, і територіальних — набагато більша. Дуже багато звернень просто порадитися, прийти і сказати, що ми би не хотіли шкодити, або ми хочемо так, як було, порадитися, з ким можна працювати. Багато вже, якщо приїжджають на консультацію, беруть із собою архітектора, який працює на цьому об’єкті. Це вже великий плюс», — розповідає Олена Василько.
За її словами, повага до пам’яток стала більшою, а якість робіт на храмах поступово покращується. В межах програми обласний бюджет надає співфінансування, але до робіт також долучаються місцеві бюджети. Коли громада готова вкладати власні кошти, то зазвичай уважніше ставиться до процесу відновлення.
Йдеться про обласну програму «Охорона, збереження і популяризація історико-культурної спадщини у Львівській області на 2021–2026 роки». Вона передбачає не лише реставраційні роботи, а й заходи з охорони, збереження та популяризації культурної спадщини.
Фахівчиня згадує храм у Кугаєві. За її словами, це один із прикладів, коли громада об’єдналася навколо пам’ятки. Мешканці створили окрему фейсбук-групу, збиралися для впорядкування території, проводили толоки та долучалися до відновлення простору біля храму.
«Мені здається, що це один з таких класних прикладів того, що громада об’єднується і робить щось у своєму колі. Такі приклади зазвичай хочеться підтримувати і нам, в управлінні, тому що ми розуміємо важливість. Там немає постійних богослужінь у цьому храмі, але ми розуміємо, що є люди, які готові за тим дбати», — каже Олена Василько.
«Завдяки громадськості Кугаївський храм і територію мав впорядковану. Там громадськість долучалася до реставрації самої дзвіниці. І тепер я бачу цей фідбек від громади, що вони задоволені тим результатом, який ми проводимо по реставрації. Було дуже багато скептиків, що не вдасться, але це дуже крута і якісна реставраційна компанія», — додає архітекторка.
За словами Андрія Салюка, на пам’ятці ще залишиться чимало завдань: реставрація іконостасу, внутрішнього оздоблення та впорядкування території. Він зазначає, що найважливіші роботи вже виконали: церкву вдалося захистити від руйнування через вологу у фундаменті та протікання даху. Саме ці проблеми були критичними для збереження пам’ятки.
Роботу над порятунком церкви розпочали ще до війни — у 2013 році. Через війну процес затягнувся, проте процес реставрації просувається. Андрій Салюк згадує, що на початку не всі вірили у можливість відновлення церкви. Тоді цим переймалися лише окремі мешканці, а сама будівля була у дуже поганому стані.
«Немає таких об’єктів, які неможливо відремонтувати, відреставрувати. Церква була в дуже поганому стані. Вона відреставрована, вона зараз тішить око. Я думаю, що вона ще багато сотень років буде нашою гордістю по наших старовинних майстрів, які ще в 17-му столітті будували такі церкви, навіть в таких маленьких селах, як Кугаїв», — зазначає фахівець.
«Я дуже хочу, щоби це стало таким центром притягання і навколишніх туристів з сусідніх сіл, з Львова, з інших міст, але і щоб ця церква завжди була гордістю саме мешканців Кугаєва. Щоб вони розуміли, що це є їхня церква. Це церква не для львів’ян, не для киян. Це церква для мешканців Кугаєва», — каже Андрій Салюк.
Серед прикладів активної участі громад у відновленні пам’яток також Олена Василько також називає Черепин, Гостинцеве, Ісаї та Верхня Рожанка. Всі ж об’єкти, які нині є в обласній програмі, проходять через спільну роботу з органами місцевого самоврядування та релігійними громадами, які користуються пам’ятками.
«У Черепині, у Кліцьку, у Заболотцях ми відреставрували храми. Це все дерев’яна сакральна архітектура і гарний приклад реставрації. І всюди громада. Навіть якщо спочатку вона осторонь спостерігала, коли вже бачила проміжний результат, потім долучалася до благоустрою території, до висадки квітів. Бо зазвичай у реставрації цього немає, то вони вже самі потім долучаються і впорядковують території», — каже Олена Василько.
Зокрема, у Верхній Рожанці територіальна громада також активно бере участь у процесі. Вона має найбільший відсоток співфінансування серед таких об’єктів.
Що з фінансуванням
Зі слів посадовиці, загалом у межах обласної програми цього року передбачено близько 23 мільйонів гривень. Із них на дерев’яну сакральну архітектуру з обласного бюджету спрямували 8 мільйонів гривень. Порівняно з початком повномасштабного вторгнення ця сума зросла, хоча й не суттєво. Раніше на дерев’яну сакральну архітектуру виділяли близько 5 мільйонів гривень.
Щодо участі іноземних партнерів, то після початку повномасштабної війни були випадки підтримки з боку Міністерства культури Польщі та інституту «Полоніка». Зокрема, за цієї підтримки вдалося виконати покрівельні роботи в храмі в Зарудцях, а також встановити пожежну сигналізацію та систему оповіщення про пожежну безпеку на чотирьох дерев’яних сакральних пам’ятках національного значення.
До слова, церква Преображення Господнього у Зарудцях є дерев’яною пам’яткою архітектури національного значення. Храм збудували у XVIII столітті. У ньому зберігся іконостас XVII століття. Через затікання храм зазнав значних пошкоджень, тому там проводили протиаварійні роботи.
Як каже Олена Василько, іноземні донори частіше реагують на об’єкти, які постраждали внаслідок ракетних обстрілів. Якщо серед них є пам’ятки, міжнародні партнери активніше звертають на них увагу та долучаються до підтримки. Прикладом такої міжнародної підтримки посадовиця називає ЮНЕСКО. Зокрема, йдеться про допомогу через втрати внаслідок удару російського безпілотника біля церкви Андрія, дзвіниці та житлового будинку.
Так, у березні 2026 року після атаки російських безпілотників у Львові пошкодився ансамбль Бернардинського монастиря, до якого належить церква Святого Андрія. Невдовзі до міста приїхала делегація ЮНЕСКО, аби оцінити ситуацію та допомогти відновити памʼятку. Проте, зі слів Андрія Салюка, такі організації зараз мають малі важелі впливу, включаючи можливості фінансування.
Водночас, як раніше розповідав Андрій Салюк, витрати на фахову реставрацію для громад часто є надто великими. Лише проєктна документація може коштувати 300–500 тисяч гривень, а самі роботи — 4, 5 або 8 мільйонів гривень. Через це місцеві громади не завжди можуть самостійно профінансувати відновлення пам’ятки.
Також фахівець згадував, що більшість відновлювальних робіт на дерев’яних сакральних пам’ятках в Україні часто відбувається завдяки ініціативі місцевих громад і небайдужих людей. Водночас без належного державного фінансування такі об’єкти фактично залишаються «на відкуп громади».
Іноземна підтримка також можлива, але вона зазвичай залежить від того, чи є зусилля з українського боку. Андрій Салюк зазначав, що міжнародні партнери готові допомагати тим, хто сам щось робить. Після початку повномасштабної війни партнери з Німеччини, Хорватії, Польщі, Великої Британії та США передавали термінову допомогу для захисту спадщини: вогнетривкі ковдри, пакувальні матеріали та засоби пожежогасіння. Їх використовували для евакуації музейних фондів, захисту церков, архівів і бібліотек.
Що потрібно зробити, щоб відреставрувати пам’ятку
Архітекторка розповідає, що перед початком реставрації громада має насамперед впорядкувати юридичні документи. Йдеться про речове право на сам об’єкт, а також право на земельну ділянку. Без цього рухатися далі складно, бо реставраційні роботи потребують офіційного оформлення та відповідальності за пам’ятку.
Наступний важливий крок — знайти архітектора, який має досвід роботи з пам’ятками. Олена Василько каже, що таких фахівців не дуже багато, особливо якщо йдеться про дерев’яну сакральну архітектуру або пам’ятки національного та місцевого значення. Водночас такі спеціалісти є, і громади можуть звертатися по консультації до профільних установ.
Якщо громада не знає, з чого почати, вона може звернутися по допомогу до управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, своєї територіальної громади або до департаменту архітектури обласної адміністрації. Там можуть проконсультувати та допомогти знайти фахівця, який супроводжуватиме процес.
Архітектор насамперед має підготувати науково-проєктну документацію для реставрації об’єкта. Вона може відрізнятися залежно від типу пам’ятки — дерев’яна це чи мурована сакральна архітектура. Також важливим етапом є укладення охоронного договору.
«Дуже громади бояться цього договору, бо він накладає певні зобов’язання у збереженні об’єкта. Але його не треба боятися. Ми укладаємо такий договір, ми розділяємо відповідальність з громадою, консультуємо і пробуємо спільними зусиллями все-таки втримати пам’ятку в належному стані», — каже Олена Василько.
Після підготовки документів громада має отримати дозвіл на проведення робіт. Водночас самі роботи на пам’ятці можуть виконувати лише фахівці, які мають відповідні дозволи, ліцензії та право працювати з реставраційними об’єктами.
«Шлях складний, але є приклади, що громади його долають. Зараз долають його вже якісніше і краще, бо все одно шлях уже напрацьований. Тому я думаю, що це не є складно. Якщо є якісь проблеми в громади, то ми раді їх проконсультувати і допомогти», — додає спікерка.
Від першого звернення до реальних реставраційних робіт зазвичай минає певний час. Щоб якісно підготувати об’єкт до реставрації, потрібно орієнтовно 8–9 місяців. За цей час громада має отримати необхідні дозволи, підготувати проєктну документацію та обрати підрядну організацію.
«Це складний процес проєктування. Тому краще спланувати так: цього року готуємо всі документи, працюємо з архітектором, встановлюємо обсяги реставраційних робіт, встановлюємо вартість, скільки нам треба, і приступаємо до реставрації на наступний рік», — пояснює Олена Василько.
Які проблеми найчастіше виникають під час реставрації
«Буває так, що проводимо, розробляємо науково-проєктну документацію на реставрацію, але вже під час виконання робіт ці церкви можуть бути зашиті фальшбрусом чи всередині мати елементи, розмальовані по цьому. Коли починаємо відкривати, стан храму може відрізнятися від тих проєктних рішень, які були прийняті», — розповідає посадовиця.
У таких випадках, за її словами, доводиться змінювати проєктні рішення і коригувати документацію. Це впливає і на терміни робіт, і на витрати. Не всі проблеми можна передбачити заздалегідь, бо за закритими конструкціями не завжди видно, наскільки вони збережені та чи можуть витримувати навантаження.
Ще одна проблема — нестача фахівців. Як каже Олена Василько, частина реставраторів зараз служить у Збройних силах України. Крім того, реставраційні компанії зазвичай невеликі, а саме коло спеціалістів у цій сфері є вузьким. Компаній, які мають ліцензії та дозволи на виконання реставраційних робіт, небагато. Через це не завжди можна швидко знайти підрядника, який має досвід і право працювати з пам’ятками.
Окремі труднощі — матеріали й технології. Для пам’яток не завжди можна використовувати сучасні будівельні рішення, які підходять для звичайних будівель. Наприклад, неправильна заміна історичного ґонту, невдале утеплення чи використання невідповідних фарб може не зберегти храм, а навпаки зашкодити йому.
Під час повномасштабної війни до звичних труднощів додалися безпекові ризики. Для пошкоджених об’єктів культурної спадщини діє окремий порядок невідкладних робіт. Він стосується випадків, коли пам’ятку потрібно швидко захистити від подальшого руйнування
Водночас зараз департамент співпрацює з коледжем імені Івана Труша. Студенти долучалися до практики, зокрема до реставрації живопису в храмі. «Молоде покоління підростає, але, звичайно, завжди легше виконувати роботи під наглядом досвідченого реставратора, фахівця, і дуже важливо втримати ту школу. Приємно, що багато дітей освоює той фах, є студенти, які бачать у тому майбутнє», — додає Олена Василько.
«Коли обласна програма почала цей постійний процес фінансування об’єктів, є розуміння прогнозованості ринку реставраційних послуг. Коли будівельна компанія може спрогнозувати свої роботи на рік, на два, на три, розуміти свої доходи і витрати, це формує кращий, якісніший реставраційний ринок. І на нього потрапляє більше зараз людей. Плюс багато нового обладнання є сьогодні, нових технологій, які використовують в реставрації, це все розвивається», — пояснює посадовиця.
Навіщо пам’ятки оцифровують і скільки таких об’єктів уже є на Львівщині
«Оцифрування — це дуже класна тема в частині 3D-сканування. Воно дуже деталізоване. Ми маємо якісну інформацію про об’єкт, і плюс у разі втрати такого об’єкта завжди можна його відтворити, відновити. Але зазвичай ми сканували ці об’єкти, давали пропозиції до сканування тих, які є на території загроженості. Наразі зараз більше 150 об’єктів фактично на Львівщині є оцифровані», — розповідає Олена Василько.
За її словами, окремі пам’ятки оцифровували не один раз. Йдеться, зокрема, про об’єкти ЮНЕСКО та дерев’яну сакральну архітектуру. Частину з них сканували за підтримки ЮНЕСКО, частину — за підтримки польського інституту «Полоніка». Повторне оцифрування допомагає порівнювати стан пам’ятки в різні роки. Наприклад, якщо об’єкт сканували сім років тому і повторно оцифрували зараз, фахівці можуть побачити, чи з’явилися нахили, руйнування або зміщення в конструкціях.
Водночас, за словами Андрія Салюка, одного оцифрування недостатньо, щоб реально захистити пам’ятку під час війни. Цифровізація лише фіксує стан об’єкта, але не захищає його від пожежі, вандалізму, вибухової хвилі чи уламків. Тобто 3D-сканування може допомогти під час майбутнього відновлення, але не замінює фізичного захисту пам’ятки.
Зі слів Олени Василько, орієнтовно вартість таких робіт може становити від 25 до 30 тисяч гривень, сума залежить від конкретного об’єкта, його розмірів, висоти та складності.
Також 3D-сканування можуть використовувати архітектори під час підготовки проєктної документації. Фахівчиня додає, що якісне оцифрування фактично може замінити обмірні креслення, адже воно точніше і дає більше деталей про об’єкт. Після сканування дані можна переносити у креслення або працювати з 3D-моделями.
Фахівчиня каже, що орієнтовно вартість таких робіт може становити від 25 до 30 тисяч гривень, сума залежить від конкретного об’єкта, його розмірів, висоти та складності.
Чому пам’ятки не можна ремонтувати самовільно
Олена Василько розповідає, що випадки, коли власники або користувачі пам’яток самовільно хочуть щось відремонтувати чи змінити, трапляються часто. Частина людей сприймає пам’ятку лише як свою власність і вважає, що може робити з нею все на власний розсуд. Водночас, якщо об’єкт має статус пам’ятки національного або місцевого значення, це передбачає не лише право власності, а й відповідальність за його збереження.
Нині таких випадків стає менше, зокрема через укладення охоронних договорів. У ньому прописують зобов’язання щодо збереження об’єкта та обмеження щодо робіт, які можуть йому зашкодити. Водночас негативні приклади все ще є. Йдеться, зокрема, про церкви, які накривали булатом, або про об’єкти, де змінювали прибудови, архітектурний стиль чи загальний об’єм будівлі. Такі втручання можуть змінювати вигляд пам’ятки та пошкоджувати її автентичність.
Проблема ще й в тому, що притягнути людину до відповідальності за знищення або пошкодження пам’ятки буває складно. Навіть якщо згодом є рішення суду про повернення об’єкта до попереднього стану, саме руйнування вже відбулося. У такому випадку доводиться не зберігати автентичний елемент, а відтворювати його.
«Тепер люди, навіть маючи житло в історичних частинах, купуючи приватне помешкання, запрошують фахівців, стараються віднайти живописи в елементах. Це дуже стає популярним, цей стиль в інтер’єрах. Якісна реставрація навіть приватних помешкань — відтворення столярки, віконних заповнень, дверних конструкцій, паркету, п’єців — зараз активно впроваджується. Такі яскраві приклади реставрації теж треба постійно показувати, про них не треба забувати. Ми відреставрували, сказали про те, що відреставрували, але мені приємно спостерігати, наприклад, що храм в Ісаях зараз часто приймає туристичні групи», — додає посадовиця.
Також, за словами Олени Василько, у сфері реставрації побільшало молодих архітекторів. Вони цікавляться історичними об’єктами та працюють із ними. Крім того, департамент постійно комунікує з органами місцевого самоврядування щодо збереження пам’яток.
Чи можуть на Львівщині з’явитися нові об’єкти ЮНЕСКО
Фахівчиня зазначає, що на Львівщині ведуть напрацювання щодо внесення нового об’єкта до списку ЮНЕСКО. Йдеться про Тустань. Нині заповідник уже готує відповідне подання та працює над необхідними матеріалами.
Тустань також подали на внесення до списку об’єктів, які перебувають під загрозою. Такий статус важливий в умовах війни, бо йдеться про пам’ятки, які можуть опинитися під ударом або в зоні критичного ризику. Підготовка подання до ЮНЕСКО — це велика робота самого заповідника. Водночас область підтримує Тустань у цьому процесі. Об’єкт має цінні ландшафти та відповідає критеріям, які можуть бути важливими для такого подання.
Тустань — це середньовічна наскельна фортеця біля села Урич на Львівщині. Це комплекс наскельної оборонно-житлової забудови, який не має аналогів у Європі. Фортеця виникла на одному зі шляхів, що вів із Галицького князівства до карпатських перевалів. Перші писемні згадки про Тустань походять із середини XIV століття.
Цінність Тустані полягає ще й у тому, що на скелях збереглися понад 4 тисячі пазів і врубів від дерев’яних конструкцій. Саме вони дають змогу дослідникам відтворювати вигляд давньої забудови. Сліди дозволяють достовірно реконструювати дерев’яну забудову, зокрема профіль даху, висоту споруд і оборонні стіни, які сягали 13–15 метрів.
Чому не варто боятись реставрувати памʼятки
«Перше — інвестиційна привабливість їхнього регіону зростає. Туристичний потік, якщо це гарна, відреставрована церква, також зростає. Не бійтеся бюрократії, бо є фінансова підтримка з боку держави, області, місцевої територіальної громади», — каже Олена Василько.
Громади не залишаються самі в цьому процесі. Вони можуть отримувати консультації, підтримку та співфінансування на різних рівнях — від державного до місцевого. Саме тому, зі слів посадовиці, бюрократична частина не має ставати причиною, щоб відмовлятися від збереження пам’ятки.
