Церква на Ряшівській у Львові: яким буде новий храм біля летовища

Про це під час цьогорічного Lviv Urban Forum розповіли львівські архітекторки з бюро «Симетрія» Катерина Шĸлянĸа та Марія Мосĸалюĸ.

Храм як громадський простір для району

Архітекторка Катерина Шклянка пояснює, що в основі проєкту храму Різдва Христового у Львові була ідея церкви як центру спільноти. За її словами, храм не мав бути лише місцем для богослужінь. Його розглядали як простір, який може об’єднувати мешканців району, мати подвір’я, додаткові функції та працювати як громадський центр.

«Слово “церква” з грецької перекладається як “зібрання”, тобто спільнота. Тому першочерговий сенс церкви — збирати навколо себе людей. Наприклад, є каплиця на вулиці Лінкольна, де до основного об’єму добудували універсальний зал. Там функція богослужіння доповнена навчальною та спортивною. Це ще більше гуртує громаду навколо храму», — каже фахівчиня.

Вона також звертає увагу на те, що сакральна архітектура може бути не лише сталою, а й адаптивною. Як приклад архітекторка згадує тимчасовий простір, який створили у Львові до приїзду Папи Римського. За її словами, він проіснував недовго, але зміг зібрати навколо себе близько півтора мільйона людей. Це, на її думку, показує, що сакральність може реагувати на конкретні події та потреби суспільства.

Про те, як Папа Римський був у Львові 25 років тому, ми розповідали тут.

Окремо Катерина Шклянка говорить про традицію української сакральної архітектури. Вона нагадує, що сакральний простір в Україні був важливим на різних рівнях — від покуття в сільській хаті до храму чи церковної площі, які ставали місцем зустрічі громади. Ця традиція формувалася під впливом візантійської архітектури, українського дерев’яного будівництва та козацького бароко. Після періоду заборон і підпілля церква знову повернулася в публічний простір, однак розвиток сучасної сакральної архітектури, за словами архітекторки, потребує продовження.

Проєкт храму Різдва Христового у Львові розробляли з урахуванням міського контексту. Територія розташована на межі трьох різних середовищ: наявної садибної забудови, проєктованого багатоповерхового житлового кварталу та майбутньої магістральної вулиці Ряшівської. Саме тому храм задумували як простір, який може поєднати ці різні за масштабом частини району.

За словами архітекторки, із садибної забудови команда взяла загальний силует храму. Водночас принцип багатоповерхової забудови зі стилобатною частиною переосмислили у сакральній споруді: нижній об’єм мав відмежувати подвір’я від шумної магістралі та створити спокійніший внутрішній простір.

«Ця буферна зона має отвори. Завдяки цьому пішохід, який рухається тротуаром, ніби запрошується долучитися до подвір’я храму. Також для нас було важливо врахувати майбутню багатоповерхову забудову. Тому ми запропонували створити пішохідну вулицю між проєктованим храмом і житловим кварталом», — розповідає Катерина Шклянка.

Ще одним важливим чинником стала близькість до аеропорту. Через глісаду тут обмежена висотність забудови, і це вплинуло на формування простору. Архітекторка додає, що команда також думала про те, як храм виглядатиме згори — для людей, які пролітатимуть над цією частиною міста.

Образ яскині, спільноти та світлового маяка району

Зі слів Марії Москалюк, під час роботи над образом храму Різдва Христового команда звернулася до біблійного символу яскині. У різдвяних шопках часто зображають невелику дерев’яну стайню, однак у біблійному розумінні яскиня — це печера. Саме вона стала для проєкту образом надії, прихистку та присутності Бога серед людей.

«Печера стала символом надії, прихистку і приходу Бога серед людей. Цю атмосферу камерного простору, який об’єднує людей і створює відчуття близькості, ми намагалися передати і в інтер’єрах храму, і в просторі між будівлями. Ми хотіли створити середовище, де людина може сповільнитися, побути з Богом і побути в тиші», — каже Марія Москалюк.

Вона зазначає, що силует храму продовжує традицію української сакральної архітектури. У проєкті поєднали два джерела ідентичності: біблійну історію Різдва та сучасну традицію української церкви. Водночас архітектори дотримувалися канонічних принципів: орієнтації святилища на схід, входу із заходу, можливості обходу довкола церкви та правильного розміщення літургійних приміщень.

Храм запроєктували на 200 вірян. У лівій частині основної зали, біля великого віконного отвору, передбачили місце для фігур різдвяного вертепу. Їх мають встановити так, щоб вертеп могли бачити й люди всередині храму, і ті, хто молиться зовні.

Окрім богослужінь, комплекс має працювати як місце для громади. У проєкті передбачили навчальний кабінет, який можна використовувати для катехизації, «канікул з Богом» або зустрічей парафіян. Також у просторі є розсувна перегородка, що дозволяє поєднувати внутрішні приміщення із зовнішнім подвір’ям і створювати різні сценарії подій.

«Ми ставили собі запитання: як зробити так, щоб простір слугував не лише під час літургії, а щоб увесь комплекс став точкою тяжіння для громади. В іншій споруді розташовані каплиця та адміністративні приміщення. Ці дві будівлі об’єднані накриттям, яке формує комфортний внутрішній простір довкола церкви», — розповідає архітекторка.

За словами Марії Москалюк, команда також враховувала майбутню вулицю Ряшівську, нова частина якої є лише проєктованою. Архітектори не можуть точно знати, якою буде інтенсивність руху на цій вулиці, однак намагалися передбачити можливі виклики. Саме тому простір храму спроєктували так, щоб усередині комплексу було комфортно збиратися, спілкуватися й перебувати поруч із храмом.

---

До слова, вулицю Ряшівську у Львові планують продовжити як нову магістраль біля аеропорту. Вона має з’єднати район аеропорту з Кульпарківською та Науковою і розвантажити сусідні вулиці. Для будівництва місту потрібно було викупити приватні ділянки: у 2021 році йшлося про 42 ділянки орієнтовно за 15 млн грн. Проєкт тягнеться роками, бо частину землі досі не викупили.

---

У проєкті також передбачили безбар’єрність. На другому рівні розташовані хори, а доступ до них забезпечує ліфт. У підземному приміщенні запланована трапезна, яка може виконувати функцію укриття та водночас бути простором для потреб громади. Також у підземному рівні передбачили санвузли, зокрема для маломобільних груп населення. Із цього рівня сходи ведуть безпосередньо назовні, а додатковий вихід запроєктували тунелем через шахту поза зоною можливого завалу. Ліфт має забезпечувати доступ не лише до хорів, а й до підземного рівня.

Важливим елементом композиції є дзвіниця. У районі, який активно розвивається, вона має стати вертикальною домінантою, допомагати впізнавати місце й формувати новий громадський центр. Усередині дзвіниці передбачені гвинтові сходи та оглядовий майданчик, звідки відкривається вид на район.

«У середньовічних містах були ратуші з дзвонами, а також сакральні споруди, які мали дзвони, скликали людей і створювали відчуття приналежності. Наша дзвіниця відіграє роль такого звукового акценту. Також у вечірній час на неї проєктується світло, і вона працює як світловий маяк району», — пояснює Марія Москалюк.

Окремий задум пов’язаний із різдвяним періодом. На вершині дзвіниці має бути прожектор, який у цей час спрямовуватиме промінь на вертеп в інтер’єрі храму. Завдяки вітрині цей образ бачитимуть і люди всередині, і ті, хто перебуває ззовні.

Головний вхід до храму проєктують дещо пониженим — за аналогією до входу в храм Різдва Христового у Вифлеємі. Таке рішення має символізувати смирення. Хрести у проєкті відсилають до образу Вифлеємської зірки, а 14 променів — до 14 поколінь, описаних в Євангелії від Матвія. Йдеться про родовід Ісуса Христа: від Авраама до Давида, від Давида до вавилонського переселення і від переселення до Христа — по чотирнадцять поколінь.

Інтер’єр храму задумали зі стриманим, розсіяним світлом. У проєктній частині йдеться про невеликі верхні світлові ліхтарі в наві та апсиді. Вони мають ще й забезпечувати природну вентиляцію. Вони також мають забезпечувати природну вентиляцію. Архітекторка пояснює, що коли людина входить до храму, схиляє голову, бачить світло на вівтарі, триярусний канонічний іконостас і вертеп, вона одразу зчитує сакральний зміст простору.

«Проєктування сакральних споруд — це завжди міждисциплінарна робота. Зверну увагу на ікони, ескізи до яких виконував художник Макар Москалюк. Це дозволило проєктувати архітектуру та мистецтво як єдину композицію. Ми намагалися переосмислити українську традиційну церкву як простір, який сприяє об’єднанню людей і формуванню спільноти», — каже Марія Москалюк.

До речі, раніше ми розповідали, як на Львівщині реставрують деревʼяні церкви.

Проєкт також має екологічну стратегію. У ньому передбачили збір дощової води, проникне мощення на стежках і заїздах, а також систему біоутримання з місцевими видами рослин. Вона має збирати, очищувати й зберігати воду, щоб потім використовувати її для поливу та інших непитних потреб.

Для підземної частини передбачені залізобетонні стіни, колони, фундаменти та монолітне залізобетонне перекриття над укриттям. Надземну частину планують виконати з цегляними стінами, металевою конструкцією даху, утепленням мінераловатними плитами та оздобленням керамогранітом, кам’яними плитами або металевими листами з полімерним покриттям.

Коли збудують новий храм

Конкретної дати, коли храм Різдва Христового на проєктованій вул. Ряшівській мають добудувати, немає. Наразі йдеться про старт будівництва: 8 травня 2026 року виконком Львівської міськради погодив містобудівні умови та обмеження для нового греко-католицького храму біля летовища. Храм будуватимуть за кошти релігійної громади.

Які ще є сучасні церкви у Львові

• Храм Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові розташований на проспекті Червоної Калини, 70. Його будували у 1995–2001 роках за проєктом архітектора Радослава Жука. В архітектурі храму поєднали візантійську традицію із сучасними формами. Це один із найвідоміших прикладів новішої сакральної архітектури Львова.
• Церкву Святої Софії-Премудрості Божої на території Українського католицького університету освятили 11 вересня 2016 року. Храм є частиною університетського кампусу і його використовують для богослужінь та духовного життя спільноти університету.
• Храм Блаженних мучеників УГКЦ також розташований на території УКУ. Його збудували у 2009 році за проєктом архітектора Романа Сулика. Це дерев’яний храм, у якому використали мотиви бойківської та лемківської сакральної архітектури.
• Храм Всіх Святих Українського Народу на вулиці Симона Петлюри, 32 почали будувати у 1990-х роках. Перший камінь заклали у 1993 році, а перше богослужіння у новій церкві відбулося 9 липня 2006 року. Проєкт храму розробила архітекторка Лариса Скорик.
• Храм Вознесіння Христового розташований біля перехрестя вулиць Любінської та Виговського. Каплицю тут освятили у 1998 році, місце під будівництво храму — у 2000 році, а сам храм збудували у 2008 році.
• Храм Покрови Пресвятої Богородиці на Левандівці розташований на вулиці Сяйво, 14. Його почали будувати у вересні 1991 року на місці колишнього костелу Матері Божої Неустанної Помочі, який зруйнували у радянський час. Будівництво нового храму з дзвіницею тривало близько п’яти років.
• Церква святих Володимира і Ольги на вулиці Симоненка, 5а також належить до храмів, які почали зводити після виходу УГКЦ з підпілля. Громаду заснували у 1990 році, а будівництво храму розпочали у 1991-му.
• Ще можна згадати проєкт храму Ікони Пресвятої Богородиці Скоропослушниці на Пекарській. У 2025 році у Львові провели архітектурний конкурс на цей храмовий комплекс. Це має бути перша за останні 130 років нова православна церква в історичній частині міста. Її планують будувати після завершення війни за благодійні кошти.