Як влітку відпочивали у Львові: добірка архівних світлин

Про те, яким був Львів влітку у ХХ столітті — далі у добірці ІА Дивись.info.

У 1933 році на вулиці Снопківській відкрили комплекс відкритих басейнів. Під час будівництва врахували гористий рельєф парку «Залізна Вода» та санітарно-гігієнічні вимоги того часу.

Територію комплексу огородили парканом, а з боку парку — сіткою. Великий басейн виклали бетонними плитами. Він займав приблизно п’яту частину всієї території.

Комплекс мав три зони. Спортивний басейн площею 900 м² мав сім плавальних доріжок і глибину від 1,7 до 2,2 метра. Купальний басейн займав 2475 м², а його глибина становила від 70 сантиметрів до 1,2 метра. Частиною купального басейну була дитяча зона площею 150 м² і глибиною від 15 до 40 сантиметрів.

Для наповнення басейнів частково використовували воду з джерел у парку «Залізна Вода» та зі Снопківського джерела. На території також були гойдалки, волейбольний і баскетбольний майданчики.

На задньому плані, за парканом, видно будівлю VIII гімназії. Її звели у 1926 році за проєктом архітектора Владислава Дердацького. Сьогодні у цій будівлі розташований Український католицький університет.

Більше про зниклі водойми Львова ми розповідали тут.

На фото — діти, які, ймовірно, збираються до літнього табору або їдуть на екскурсію під час шкільних канікул.

На вантажівці видно напис «Міська бетонярня. Машина №3». Тому можна припустити, що на знімку зображені діти працівників міської бетонярні. Підприємство працювало на Боднарівці, за Стрийською рогаткою, неподалік перехрестя сучасних вулиць Стрийської та Персенківки. Поруч була залізнична станція. У радянський період тут діяв Бетонний завод №3.

Дівчата на фото одягнені схоже та мають торбинки через плече. Імовірно, вони могли бути ученицями жіночої гімназії імені королеви Ядвіги, яка діяла на вулиці Потоцького, 45 — тепер це вулиця Генерала Чупринки. Автор фотографії Адам Ленкевич викладав у цій гімназії польську літературу.

Джерело у Стрийському парку розташоване під схилом гори, неподалік пам’ятника Яну Кілінському. Його впорядкували у 1890-х роках під час облаштування парку.

Схил навколо джерела виклали тесаним каменем. Саме джерело оформили у вигляді пащі дракона, а над ним розмістили кам’яний рельєф з алегоричним зображенням.

На фото також видно потиньковану стіну навколо джерела. Таке оформлення з’явилося наприкінці 1950-х років, однак до нашого часу не збереглося.

На фото зображений один із піонерських таборів, які працювали у Брюховичах поблизу Львова.

У першій половині ХІХ століття Брюховичі почали розвиватися як місце для відпочинку. У 1885–1886 роках через селище проклали залізничну колію Львів — Белжець. Це покращило сполучення зі Львовом і сприяло подальшому розвитку місцевості.

Брюховицькі ліси засаджували соснами. Згодом селище стало популярним місцем відпочинку львів’ян і отримало неофіційну назву «легені Львова».

До речі, у Брюховичах є проблема з вирубкою дерев. Про це ми розповідали тут.

У радянський період у Брюховичах збудували багато піонерських таборів. У них відпочивали та оздоровлювалися діти працівників львівських промислових підприємств.

На місці, де зараз стоїть пам’ятник Іванові Франку, раніше був декоративний портрет письменника, висаджений із рослин. Його розмістили на похилій основі, щоб рослини було зручніше поливати.

Подібні рослинні портрети Богдана Хмельницького та Тараса Шевченка були на вулиці Листопадового Чину. Ще один такий об’єкт розташовувався на місці сучасного пам’ятника Михайлові Грушевському.

У сквері перед Глинянською вежею також був декоративний годинник із рослин. Він мав простий механізм і показував час. На той момент підземного переходу біля вежі ще не було.

На фото зображене одне з озер у Львові, відомих як Піскові або Алтайські. Раніше їх називали озерами Франца. Назва походила від прізвища львівського промисловця ХІХ століття Юзефа Франца, якому належали ці землі та фабрика з виробництва гіпсу.

Францівкою називали територію між сучасними вулицями Коновальця та Генерала Чупринки. Неподалік, у районі вулиці Гіпсової, працювала гіпсова фабрика родини Франців.

Після Другої світової війни на цій території було звалище відходів лампового заводу. Водойми також використовував невеликий емалевий завод на вулиці Алтайській, яка тепер має назву Гординських. Від назви цієї вулиці походить назва «Алтайські озера», поширена в радянський період.

На початку 1950-х років територію розчистили. У 1957 році навпроти озер, на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 130, звели навчальний корпус Електромеханічного технікуму.

Згодом заклад перейменували на Технікум радіоелектроніки. Тепер тут розташований Технологічний коледж Національного університету «Львівська політехніка». Територію навколо озер упорядкували та облаштували як зону відпочинку.

На передньому плані фото видно скульптурну композицію у квітнику на нижній терасі парку «Високий Замок». З оглядового майданчика відкривається панорама центральної частини Львова, колишніх передмість і новіших районів міста.

У центрі панорами — старе місто, оточене смугою зелених насаджень. Вони з’явилися на місці давніх міських укріплень. Ліворуч видно барокову вежу храму Стрітення Господнього XVII століття, який належав монастирю сестер кармеліток босих.

У центрі височіє 66-метрова ренесансна вежа-дзвіниця Корнякта. Поруч розташований великий еліптичний купол Домініканського костелу Божого Тіла. Праворуч видно вежу Львівської ратуші. За нею проглядається 64-метрова дзвіниця Архикатедральної базиліки Успіння Пресвятої Діви Марії.