«Після операції світ із чорно-білого знову стає кольоровим»: чому Львів перший із трансплантації в Україні

Підбір пари «донор — реципієнт» та критерії сумісності

За словами лікаря-трансплантолога Олега Гузія, перед проведенням трансплантації насамперед перевіряють сумісність реципієнта та донора за групою крові.

Другим обов'язковим етапом є кросмач (перехресна лімфоцитотоксична реакція). Під час цього дослідження змішують кров реципієнта і донора, після чого визначають кількість загиблих лімфоцитів. Лікар зазначає, що рівень загиблих лімфоцитів понад 20% є абсолютним протипоказанням до донорства, тоді як показник менше ніж 20% є допустимим.

Крім того, проводиться тканинне типування головного комплексу гістосумісності (HLA-типування). Як пояснює Олег Гузій, воно дає змогу визначити й мінімізувати найближчі ризики відторгнення органу, а також якнайкраще підібрати орган за генами: що більше однакових генів мають донор і реципієнт, то вищою є їхня сумісність.

При родинній трансплантації, за словами лікаря, у обох учасників оцінюють загальний та біохімічний аналізи крові, функцію нирок донора через рівень креатиніну та сечовини. А також за необхідності роблять сцинтиграфію нирок. При підготовці донора печінки роблять КТ, МРТ та біопсію печінки. 

Якщо ж йдеться про посмертну трансплантацію, то беруть кров трупного донора, роблять типування й кросмач безпосередньо в лікарні та визначають сумісність із пацієнтами з листа очікування.

«За статистикою, лише один із чотирьох кандидатів може стати родинним донором печінки. Здоров'я донора в абсолютному пріоритеті: за наявності найменших протипоказань чи ризиків операцію скасовують», — говорить Олег Гузій. 

Як розповідає лікар, у випадку родинної трансплантації печінки також аналізують загальний і біохімічний аналізи крові, а особливу увагу приділяють анатомії донора. Зокрема, чи є можливість безпечно розділити орган. Оскільки анатомія може бути як сприятливою, так і несприятливою для операції, фахівці вивчають дані комп'ютерної томографії, перевіряючи стан вен, артерій і жовчних проток.

Він додає, що донор завжди є в пріоритеті, тому медики повинні максимально спрогнозувати перебіг післярезекційного періоду для людини, яка віддає орган (чи то після вилучення частини печінки, чи нирки). Якщо виявляють навіть мінімальні протипоказання, від проведення родинної трансплантації відмовляються.

Технології консервації та тривалість життя органів поза тілом

Олег Гузій каже, що сучасний світовий тренд — це машинні перфузії, а саме апарати Liver Assist, Kidney Assist тощо. Вони дозволяють зберігати органи поза тілом суттєво довше дозволеного нормативу, а також проводити нормотермічну перфузію. Тобто змоделювати й оцінити функціонування органу перед пересадкою.

Трансплантолог пояснює, що без використання апаратів граничний термін збереження органів становить: нирка — 48 годин, печінка — 12 годин, легені — 6 годин, серце — 4 години. Натомість з допомогою інноваційних перфузійних машин, термін збереження для всіх цих органів можна подовжити до однієї доби.

Складність операцій, тривалість та мультидисциплінарний підхід

«Я би, напевне, не виділяв по складності операції якийсь окремий орган, тому що трансплантація сама по собі, це є важка праця і вона заключається не тільки в оперативному втручанні, а і в мультидисциплінарному підході. Будь-яка трансплантація є складною оперативною працею, адже передбачає ушивання судин, сечоводів та жовчних проток», — ділиться лікар.  

За тривалістю операції різняться: трансплантація нирки чи серця триває 3–4 години, легень — близько 8 годин, а печінки та підшлункової залози — 10–12, інколи до 14 годин. Проте за складністю перебігу навіть найкоротша операція може виявитися найважчою.

Операція, як додає трансплантолог, є лише одним з етапів. Підготовка та ведення пацієнта вимагають мультидисциплінарної команди: анестезіологів, гепатологів, гастроентерологів, нефрологів, кардіологів, а інколи й онкологів. Вони спільно засідають, оцінюють ризики, шанси на одужання та ймовірність відторгнення органа. 

Протипоказання, післяопераційний період та види відторгнення

Абсолютні протипоказання до донорства, як родинного, так і трупного:

• будь-яка онкологія, 
• активні інфекції (вірусні гепатити B і C, сифіліс, туберкульоз), 
• сепсис та інші запалення крові, 
• недостатня функція хоча б однієї нирки у донора, 
• фіброз печінки або виражений макровезикулярний стеатоз (жирова інфільтрація печінки).

Під час стаціонарного та реанімаційного періоду після трансплантації нирки пацієнт перебуває два дні в реанімації і до тижня в стаціонарі. А після трансплантації печінки людина знаходиться 3–5 днів у реанімації та 2–3 тижні в хірургічному стаціонарі.

Графік спостереження після виписки триває протягом одного року, включаючи щомісячний візит до трансплант-центру, а саме аналізи, УЗД, контроль рівнів імуносупресії. На другий рік потрібно приходити раз на 3–4 місяці, а після двох років — раз на півроку.

Лікар-трансплантолог називає такі види відторгнення органів:

• Надгостре: виникає в першу добу або години після операції. Проявляється відсутністю функції органу. Наприклад, немає сечі, припиняється кровотік, зростає рівень лактату більше чотирьох та газометрія. Часто призводить до видалення органу.  

• Гостре: виникає в перші дні або тижні. Характеризується відсутністю падіння або зростанням рівнів креатиніну й сечовини, а також погіршенням аналізів АЛТ/АСТ. Це дисфункція органу, яка добре піддається корекції та медикаментозному лікуванню.  

• Хронічне: розвивається через півроку або декілька років. Проявляється поступовим погіршенням видільної функції чи аналізів.  

• Золотий стандарт діагностики: остаточний діагноз будь-якого відторгнення встановлюється виключно за результатами біопсії органу.

Яка ситуація з трансплантаціями в Україні

«З початку повномасштабного вторгнення система трансплантації не просто вистояла, а показала стрімке зростання. До війни, з серпня 2021 року, діяв пілотний проєкт Міністерства охорони здоров’я з аеромедичної евакуації гелікоптерами, але через закриття неба та руйнування інфраструктури авіатрафік зупинився, що критично ускладнило логістику», — розповідає Дмитро Глушко, співзасновник і голова громадської організації «Шляхи до життя». 

За 2025 рік, за даними МОЗ, в України виконали 658 трансплантації. Найбільше пацієнтів, яким зробили пересадку органів було у Першому медичному об'єднанні Львова — 154, Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені Олександра Олексійовича Шалімова — 105 та у Київській міській клінічній лікарні №1 — 91.

Рішенням, як він каже, стало ухвалення законодавчих змін під час воєнного стану, які дозволили створити мобільні трансплантаційні бригади. Якщо в маленькій лікарні без ліцензії виявляють донора на апаратах життєзабезпечення, мобільна бригада зі своїм обладнанням та персоналом виїжджає на місце, проводить тести сумісності, вилучає орган або виконує трансплантацію безпосередньо в цій лікарні. Це скоротило логістику й дозволило збільшувати кількість операцій попри обстріли, блокади та блекаути.

Ризики децентралізації та проблема «маленьких центрів»

Плюс децентралізації — це можливість отримати допомогу ближче до дому. Проте ключовим мінусом малих центрів, на думку Дмитра Глушко, є відсутність щоденної клінічної рутини. Виконуючи по 3–5 операцій на рік, команди не мають достатнього досвіду для ведення складних пацієнтів та своєчасного реагування на ускладнення.  

«У малих центрах із листом очікування на 10 осіб ймовірність підібрати сумісну пару “донор-реципієнт” мізерна. Пацієнти чекають роками. Тому трансплантологічні центри мають концентруватися й розвиватися у великих обласних містах, таких як Львів, Київ, Запоріжжя, Харків, де процес поставлено на потік», — пояснює голова громадської організації «Шляхи до життя». 

Головна проблема посмертного донорства — діагностика смерті мозку

«Головна проблема — це не відмова родичів віддавати органи для трансплантації, а стан справ у самих лікарнях. Зі слів трансплантологів та анестезіологів, з якими ми спілкуємося, зокрема в межах українсько-шведського проєкту, у реанімаціях немає системної рутини з діагностики смерті мозку через брак газоаналізаторів та картриджів до них», — говорить Дмитро Глушко.

За його словами, діагностика смерті мозку має стати щоденною активною процедурою, а кожна реанімація повинна бути забезпечена газоаналізаторами. Цей процес треба перетворити на чіткий медичний стандарт, який дозволить вчасно фіксувати смерть мозку, запускати посмертне донорство та рятувати життя людей із листів очікування. 

Львів як лідер трансплантології в Україні

Голова громадської організації «Шляхи до життя» розповідає, що за останні 4–5 років Перше медичне об’єднання Львова є абсолютним лідером і головним трансплантологічним центром в Україні. Саме у них у листі очікування стоїть найбільша кількість пацієнтів. Львів робить дуже багато трансплантацій. «Бувають вдалі операції, бувають невдалі — всяке трапляється, але лікарі працюють із цими проблемами й знаходять рішення. На мою думку, робити трансплантацію в центрі, де виконується більшість операцій, безпечніше. Вони тримають лідерство заслужено. Головний критерій — це не лише кількість, а й якість. А якість з'являється завдяки кількості: що більше операцій роблять фахівці, то краще вони бачать побічні ефекти чи ускладнення пацієнтів і знають, як із ними працювати».   

Станом на липень 2026 року у Львові провели 84 пересадки органів. Це 54 нирки, 16 печінок та 14 сердець. Також, важливим є те, що кожна десята трансплантація була зроблена дитині. 

У жовтні цього року Львівський центр трансплантології став лідером в Україні за кількістю пересадок органів у 2026 році. Від початку року у центрі виконали 120 трансплантацій. З них 78 пересадок нирки, 25 — печінки, 17 — серця.

Як повідомили в Першому ТМО, загалом в Україні за 2026 рік виконали 473 трансплантації у 21 медичному закладі. З них 272 трансплантації нирки, 124 трансплантації печінки, 76 трансплантацій серця та одну трансплантацію легень. 72% усіх пересадок органів зробили від посмертних донорів. Водночас 4 тисячі 382 пацієнти, серед яких 92 дитини, очікують на пересадку.

Які проблеми виникали у пацієнтів після трансплантації

Дмитро Глушко розповів про декілька ситуацій, які були з пацієнтами Львова. 

«Десь років 10–12 тому, ще після своєї трансплантації, я познайомився з пацієнтами зі Львова. Нещодавно я зателефонував кільком із них, щоб дізнатися ситуацію. Вони кажуть, що прямої відмови у забезпеченні ліками не було. Проте траплялися випадки, коли саме трансплант-координатор відмовляла у виписці електронних рецептів на імуносупресивні препарати. Пацієнтка спостерігалася у Львівській обласній лікарні, а за рецептом звернулася до трансплант-координатора Львівського територіального медичного об'єднання. Вона не захотіла виписувати ці рецепти й сказала: “Йди до сімейного лікаря”. Але ж сімейний лікар зараз взагалі не має доступу до системи, щоб виписувати рецепти на ці препарати». 

Інша ситуація пов’язана із якістю діалізу (довідка: штучне очищення крові за допомогою спеціального апарату або медичних розчинів) у львівських приватних та комунальних центрах: «Є і у Львові, і в Одесі, і в Києві, і в Запоріжжі такий приватний центр — Нефроцентр, діалізна клініка. У них якісний діаліз на апаратах “Fresenius”, де діє закритий контур. А якщо брати комунальні заклади й лікарні, де розташовані відділення гемодіалізу, там ставлять найдешевші витратні матеріали. По тендерах воно проходить дорого, а фактично закуповують найдешевше. За рахунок цього страждає якість діалізу та самопочуття пацієнтів. Людина приходить на трансплантацію вже в менш сприятливому клінічному стані, що підвищує ризики післяопераційних ускладнень і погіршує результати самої трансплантації». 

Проблема хаотичної заміни імуносупресивних препаратів, програма «Доступні ліки» та чат-бот

Голова громадської організації «Шляхи до життя» говорить, що однієї з проблем є хаотична заміна препаратів за критерієм найнижчої ціни при їх отриманні за програмою «Доступні ліки». Тобто, пацієнт приходить і бачить: є оригінальний «Адваграф» із діючою речовиною такролімус, але за нього треба доплачувати, а є новий препарат дженерик без доплати. «Дешевший препарат стає безкоштовним, а той, який пацієнт приймав роками, стає з доплатою по 5, 10 чи 15 тисяч гривень на місяць. Більшість людей після трансплантації з пенсією по інвалідності в 3700–3900 гривень просто не можуть дозволити собі купувати ліки за таку ціну».  

Раніше ми розповідали про те, які нові препарати додали до програми «Доступні ліки».

Ще одне важливе питання це відсутність чіткого маршруту пацієнта при заміні ліків. На думку, Дмитра Глушка, повинен бути чіткий маршрут пацієнта при заміні імуносупресивних препаратів. Коли заходить дешевший препарат, людина кожен раз стоїть перед вибором: міняти чи ні. Пацієнт має знати, що йому потрібно поїхати до центру, здати аналізи на концентрацію препарату, поспілкуватися з лікарем і лише за його рекомендацією робити подальші кроки.  

«Трансплантолог та трансплант-координатор з Інституту Шалімова Володимир Шелест створив у Телеграмі чат–бота, за допомогою якого пацієнти з усієї України можуть виписати електронні рецепти на імуносупресію без прив'язки до центру», — ділиться він. 

Спершу координатор телефонує пацієнту, перевіряє дані й змінює план лікування в системі, після чого людина отримує СМС із рецептом. Наступні рази рецепт оформлюється автоматично через запит у боті й видається в будь-якій аптеці з договором НСЗУ. Раніше при державних закупівлях затримки тривали роками, і пацієнти купували ліки за власний кошторис чи ділилися ними.

Юридичний захист, психологічна допомога та особистий досвід Дмитра Глушка

«Юридична допомога — це наш основний фронт роботи від початку заснування організації, що включає правовий і соціальний супровід та захист прав на безоплатне лікування. Оскільки я сам юрист, мені простіше знайти, на що надавити на законодавчому рівні. Часто пацієнти після трансплантації лягають на інші операції, наприклад, на суглобах чи щитоподібній залозі за 30 тисяч гривень або роблять УЗД за власні кошти, не знаючи, що це покривається пакетами НСЗУ. Я знаходжу договір закладу з НСЗУ й доводжу, що вони не повинні платити. Лікарні отримують фінансування від держави, але намагаються взяти гроші за операцію ще й з пацієнта», — пояснює Дмитро Глушко.  

Також, він розповів, що є схеми з ліками: у стаціонарі пацієнта мають забезпечити медикаментами безоплатно, але його відправляють купувати їх у приватну аптеку при лікарні. Крім того, організація «Шлях до життя» допомагає з оформленням соціальних гарантій та оскарженням інвалідності. «Коли замість належної першої групи дають другу, ми подаємо оскарження, і в більшості випадків вдається досягти результату».  

За словами Дмитра Глушка, багато пацієнтів на гемодіалізі переживають і програмують себе на смерть перед трансплантацією. «Я пояснюю, що це перехід до іншої якості життя, а не прив’язаність до апарату. У реанімації зі мною лежав 16-річний хлопець, який був пасивним і через півтора місяця помер, а я “хватався” за кожну соломинку. Я шість років був на діалізі, а у 2013 році пройшов родинну трансплантацію нирки в Запоріжжі, де донором була перша дружина. Після операції світ із чорно-білого знову стає кольоровим. Ми створили цю громадську організацію, бо самі зіштовхнулися із браком ліків». 

Крім вже згаданої юридичної допомоги, співзасновник організації «Шлях до життя» говорить, що важливою є також психологічна допомога. Психолог, на його думку, має "розкопати" ці страхи та підготувати пацієнта до інфекційних ризиків першого року через пригнічений імунітет. Для підтримки людей організація проводила всеукраїнські конференції, а під час війни перейшла в онлайн. «За три роки домоглися 100 відсоткове фінансування імуносупресії з місцевого бюджету в Запоріжжі, а потім ділилися цим досвідом зі Львовом, Києвом та іншими містами».

Читайте також про те, що президент відзначив державними нагородами трьох працівників медицини зі Львова.