Як змінювалося небо в мистецтві протягом 200 років: у Львові відкрили виставку «НЕБО говорить | мовчить»
У Zenyk Art Gallery, що у Львові, 12 листопада презентували масштабну виставку «НЕБО говорить | мовчить», яка об’єднала понад 100 творів українського мистецтва за два століття. В експозиції представлені роботи відомих українських художників, а також сучасних митців, які по-різному осмислюють образ неба. Особливе місце посідають твори з музейних колекцій Одеси, Харкова та Львова, які вдалося евакуювати й зберегти під час війни.
Як кожна епоха бачила небо по-своєму
Виставка «НЕБО говорить | мовчить» — це не лише про пейзажі та зображення небесного простору. Її концепція значно ширша: через мистецтво показати, як змінювалося сприйняття неба та що воно означає для людини в різні історичні періоди.
Як розповіла кураторка виставки, директорка Zenyk Art Gallery, докторка мистецтвознавства та професорка Львівської національної академії мистецтв Христина Береговська, ідея проєкту виникла під час роботи з творами для попередніх експозицій. Тоді вона помітила, що на багатьох картинах із музейних колекцій зображене небо.

Особливу увагу кураторки привернули роботи Миколи Пимоненка, Олександра Мурашка, Сергія Васильківського та Петра Левченка. За її словами, ці художники були по-своєму «одержимі небом» і кожен у власну епоху намагався передати його на полотні.
Читайте також: Від «Селянської родини» до «Благовіщення»: про масштабну виставку Олександра Мурашка у Львові
Водночас поштовхом до формування концепції стала й сучасна українська реальність. Адже під час повномасштабної війни небо для українців набуло зовсім іншого значення: воно може бути простором спокою та відпочинку, але водночас джерелом небезпеки.
Вона пояснила, що сьогодні люди дивляться вгору на небо з різних причин: згадують близьких, яких уже немає поруч, шукають можливості відпочити й перезавантажитися або ж із тривогою чекають на можливу повітряну атаку. Тому небо стало частиною повсякденного досвіду, який поєднує страх і надію.
«На цих картинах змінюється не небо, а — людина і життя під ним», — наголосила кураторка.
Кураторка також звернула увагу на те, що виставка охоплює період від 1826 року до сучасності. Таким чином поруч опинилися твори, між створенням яких минуло два століття. Зокрема, одна з робіт — картина невідомого німецького автора 1826 року із зображенням дівчинки з клунком.


За словами Христини Береговської, її особливо вразило настроєве небо на полотні: воно ніби розповідає про самотність і сирітство дитини. Цей твір став одним із прикладів того, як небесний простір може передавати людські переживання навіть тоді, коли сам сюжет зосереджений на людині.
13 зупинок, які розповідають про небо
Простір виставки побудували як послідовність із 13 тематичних розділів, кожен із яких є окремим візуальним есеєм і пропонує власний погляд на небо. Відвідувачі та відвідувачки можуть пройти своєрідний мистецький маршрут, у якому змінюються образи, настрої та сенси.
Виставка поділена на такі розділи-зупинки:
- «Небо низько»,
- «Чи може небо посивіти?»,
- «Потерте на терці небо»,
- «Небо до»,
- «Хто падає з неба»,
- «Хто живе на небі»,
- «Де живе вітер?»,
- «Чи ростуть на небі квіти?»,
- «Під небом відбувається життя»,
- «Про що говорить небо»,
- «Захід сонця на небі серці»,
- «Паризьке небо українськими очима»,
- «Полетіли на небо».


Кожен із цих розділів порушує окреме питання: від сприйняття неба як частини природи до його символічного значення у житті людини.
Одним із перших відвідувачі та відвідувачки бачать розділ «Небо низько». Він безпосередньо пов’язаний із сьогоденням, коли небо перестало бути лише віддаленим горизонтом, а стало частиною щоденної реальності війни.
За словами Христини Береговської, сьогодні небо ніби опустилося ближче до людини — до її тіла, помешкання та укриття. Тому небесний простір водночас сприймається як те, що потрібно захищати, і як те, чого доводиться остерігатися.
«Ми його боїмося, але ми його захищаємо водночас. Бо небо, як і територія, вони наші», — пояснила кураторка.
У цьому розділі представлені скульптури українського митця Олекси Фурдіяка. Зокрема, у своїх роботах він звертається до образів матерів людей, які повертаються з полону, та матерів, які чекають на своїх синів. Особливість цих скульптур у тому, що тут образ неба, закладений усередині материнської постаті. Через нього митець передає ідею людини як простору захисту та прихистку для іншої.
Христина Береговська зауважила, що сьогодні кожен може стати домом і укриттям для когось іншого. У цьому контексті небо постає не лише як щось зовнішнє, а і як символ, який людина носить у собі.
Відео з відкриття виставки — дивись нижче:
Переглянути цей допис в Instagram
Небо, яке стирають, але воно набуває нових форм
Ще один розділ виставки має назву — «Потерте на терці небо». Його концепція побудована навколо метафори стирання форми та її подальшого перетворення.


Кураторка пояснила, що спочатку ця назва була радше мистецьким роздумом, однак згодом вона знайшла для неї глибше філософське значення. Йдеться не просто про подрібнення чи втрату первісного вигляду, а про процес, у якому з уламків старого виникає щось нове.
За словами Христини Береговської, навіть якщо певну форму культури намагаються знищити, вона здатна трансформуватися та продовжувати існувати в інших образах і сенсах.
«Форма стирається, залишаються ошурки, але з них створюється інша форма, культура та сенс», — так кураторка пояснила ідею цього розділу.
Ця метафора особливо актуальна в умовах російської війни проти України, коли ворог намагається знищити не лише міста та інфраструктуру, а й українську культурну спадщину. Водночас мистецтво демонструє здатність відновлюватися, змінюватися та знаходити нові способи говорити про себе.
Два століття українського мистецтва в одній експозиції
Виставка об’єднує понад 100 творів, які представляють різні мистецькі напрями: романтизм, реалізм, символізм, імпресіонізм, соцреалізм і сучасне мистецтво.
Тут можна побачити роботи таких художників, як-от: Іван Труш, Олекса Новаківський, Сергій Васильківський, Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Киріак Костанді, Петро Нілус, Сергій Світославський, Михайло Беркос, Петро Левченко, Роман Сельський, Микола Глущенко та Михайло Дерегус.
Їхні роботи доповнюють твори сучасних українських митців. Зокрема, в експозиції представлені роботи Жанни Кадирової, Михайла Деяка, Олекси Фурдіяка, Стаса Жалобнюка, Іванни Нечипорук, Олексія Синюка та Вероніки Чередниченко.


Окреме місце займає фотомистецтво Костянтина та Влади Ліберових, які документують досвід України під небом війни.
Важливою частиною виставки стали твори з національних музейних колекцій України, зокрема з Одеси, Харкова та Львова. Їх евакуювали й зберегли в умовах російської агресії. Для Zenyk Art Gallery це вже шостий виставковий проєкт, створений на основі мистецьких робіт, евакуйованих із національних музейних зібрань.
Крім того, на кінцевій зупинці виставки розмістили інтерактивну VR-зону «Zenyk Airlines». Тут відвідувачі та відвідувачки можуть за допомогою доповненої реальності «полетіти» в небо та опинитися поміж полотен художників.
Підкреслимо, що виставку «НЕБО говорить | мовчить» присвятили Збройним силам України. Експозицію можна переглянути до 13 лютого 2027 року. Вхід — платний. Водночас безкоштовно можуть відвідати виставку військові ЗСУ та члени їхніх родин.
Більше світлин з відкриття виставки нижче:











Усі фото — відкриття виставки «НЕБО говорить | мовчить» у Zenyk Art Gallery. 12 листопада 2026 рік/ Ольга Бомко для ІА Дивись.info
Раніше ми розповідали, що побачити на виставці «НАШІ» у Львові.