дивись.info

Як живуть у Польщі вихідці з Донбасу

Як живуть у Польщі вихідці з Донбасу

«Мене тут вразив колір неба. Він тут дивно синій, дивно красивий», – говорить Олена Судіна про своє найсильніше враження від нової батьківщини.

Про це пише ВВС Україна.

Влітку 2014 року вона разом з чоловіком і сином-підлітком залишила рідну Авдіївку, промислове містечко Донецької області, про яке нині найчастіше згадують як про прифронтове.

На відміну від сотень тисяч вихідців з охопленого війною Донбасу сім’я Судіних виїхала не до іншого регіону України і не до Росії. Олена, Олег та Борис емігрували до Польщі, і зараз будують нове життя у Варшаві.

Читайте також: Мультикультуралізм: як живеться мусульманам у Львові

Сказати, скільки саме жителів Донецької та Луганської областей після початку конфлікту на сході України опинилися в Польщі, вкрай складно. Тамтешні компетентні органи не ведуть окремого обліку для уродженців конкретних регіонів України, які нині на легальних підставах перебувають на території країни.

Тим більше що ледь не кожен із сотень, якщо не тисяч емігрантів з Донбасу пройшов свій власний шлях на захід.

Хтось – як сім’я Судіних – виїхав до Польщі за туристичною візою, знаючи, що з перших днів у Варшаві візьметься шукати роботу, а з нею – підстави для отримання посвідки на проживання.

Читайте також: Історія однієї людини може розповісти про цілу епоху, – Олеся Яремчук про художній репортаж

Інші – як колись донецька, а нині познаньська художниця Лія Достлєва – виїхали до сусідньої країни незадовго до початку конфлікту, на творчу стипендію, як у цьому випадку, – а пізніше вирішили не повертатися додому.

А ще хтось – як родина Бочарових з Маріуполя – скористався організованою урядом Польщі програмою евакуації осіб польського походження з території воєнного конфлікту.

Кореспонденти ВВС зустрілися з мешканцями Донбасу, які виїхали до Польщі, й поспілкувалися з ними про причини, які спонукали їх залишити рідні місця, перші враження про країну, яка їх прихистила, і про те, як вони бачать своє майбутнє.

Немає чого роздумувати

Олександр Бочаров до осені 2015 року працював у Маріуполі торговим агентом. У вільний від роботи час вивчав польську мову та історію в Товаристві поляків Маріуполя – дід Олександра був поляком, і йому хотілося більше дізнатися про культуру предків.

Читайте також: Господь створив нас різними, тож ми можемо збагатити одне одного, – о. Тихон Кульбака (відео)

Коли на околицях міста почали розриватися снаряди, дружина Олександра Тетяна перебувала у декретній відпустці.

Про те, щоб покинути рідні місця, Олександр всерйоз замислився в січні 2015 року, після того обстрілу східної частини Маріуполя артилерійськими снарядами.

«Я прочитав у Facebook, що ракети влучили в дитячий садок, одразу помчав туди допомогти людям», – згадує він і посмішка сходить з його обличчя.

Чутки про розбомблений дитсадок виявилися неправдивими, але вигляд палаючих будинків, тіл загиблих на вулицях сильно вплинув на Олександра. Незабаром після цього члени польської громади написали на адресу уряду Польщі колективний лист з проханням про допомогу.

«Телефонний дзвінок з товариства застав мене у Волновасі, я був там по роботі. Сказали: Познань готова прийняти десять сімей, першими поїдуть ті, у кого є діти. Час подумати – до вечора», – згадує Олександр.

«Коли тобі роблять таку пропозицію, а в цей час ти чуєш, як десь поруч на блокпостах розриваються міни … Я відразу сказав, що немає чого роздумувати, ми їдемо», – каже він.

Всього польський уряд вивіз з охопленого війною Донбасу кілька сотень родин. За словами Олександра, серед членів маріупольського польського товариства не скористалися пропозицією лише люди геть похилого віку.

Розповідь про еміграцію сім’ї Судіних звучить прагматичніше. Олег – тренер латиноамериканських танців, Олена розробила авторську методику фізичної підготовки для професійних бальних танцюристів і займалася фотографією.

«До міста увійшли ДНРівці (з квітня по липень 2014 року Авдіївка перебувала під контролем збройних формувань самопроголошеної «Донецької народної республіки»), і одразу стало зрозуміло, що економічна ситуація в регіоні ще довго буде нестабільною. Танцювати люди не будуть і фотографуватися теж», – каже вона.

Немає стресу на обличчі

Перші враження наших співрозмовників про Польщу – суто позитивні.

«Вражає, що коли рукою по асфальту проводиш, рука не брудна! – каже Олександр Бочаров. – У нас в Маріуполі сідаєш на лавочку – і сто відсотків замастишся заводською пилюкою».

Його дружина Тетяна згадує: якийсь час пара знімала житло біля маріупольського ринку і вже звикла до того, що на деревах біля будинку десятками висіли одноразові поліетиленові пакетики. Тут такого не побачиш, без жалю говорять Бочарови.

«Дуже багато пристроїв для інвалідів, буквально всюди. Дуже багато велосипедних доріжок. В туалет заходиш – а там маленька лавочка для того, щоб дитина могла піднятися і помити руки. Здавалося б, дрібниці, але з таких речей і складається турбота про людей», – каже Олег Судін.

А для Лії Достлєвої головна відмінність Польщі від України – це вирази облич людей на вулицях.

«У людей немає стресу на обличчі. Люди тут посміхаються, вони розслаблені, у них немає цього виразу загнаності в очах», – говорить художниця.

Навіть коли місцеві чиновники повідомляють новину про те, що на оформлення якогось потрібного мігрантові документа потрібно буде почекати, наприклад, рік, вони зроблять це з посмішкою на обличчі, згадує Лія, і сама не може стриматися від сміху.

Жертви стереотипів

Та й взагалі, кажуть колишні мешканці Донбасу, попри наростання антиукраїнських настроїв, яке фіксується польськими соціологами, якогось негативного ставлення до себе вони на новому місці не помітили.

Хоча, зауважують вони, все залежить від людини.

Олександр Бочаров у Познані влаштувався на фірму, яка наймає робітників з України на завод по збірці автомобілів Volkswagen, і розуміє, чому деякі земляки викликають до себе упереджене ставлення.

«Часто після виплати зарплати наші люди влаштовують «імпрези» (вечірки), які часто закінчуються викликом поліції. У нас (українців) немає розуміння того, що якщо ти кричиш з балкона о дванадцятій ночі, і сусіди дзвонять в поліцію, то домовитися з нею тут не можна», – каже він.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама