дивись.info

Журналістка пояснила, чому патрульні не застосували зброю у львівській психлікарні

Журналістка пояснила, чому патрульні не застосували зброю у львівській психлікарні

Львівська журналістка Вікторія Балицька пояснила, чому патрульні не застосували табельну зброю щодо зловмисника, який захопив людей у заручники у психлікарні.

В психлікарні патрульна поліція діяла адекватно конкретній ситуації і тим умовам, в яких поліцейські перебувають в даний момент часу в українському суспільстві. Не «сцикуни». І не «герої». Просто правоохоронці, які виконали свій професійний обов’язок з досить непоганим результатом. Оптимально для тих умов, що склалися.

Читайте також: Пацієнт львівської психлікарні захопив у заручники 76 хворих і поранив 10 осіб: деталі кривавої події (фото, відео)

Під умовами я розумію не лише обставини у лікарні, але ще й великий «букет» нюансів, які формують непросту реальність сучасного українського поліцейського. Це і те, наскільки захищені законом поліцейські, наскільки вмотивовані на рішучі дії (коли є вибір рішуче діяти чи безкарно схалявити), наскільки можуть розраховувати на підтримку свого керівництва в разі неоднозначної ситуації, наскільки добре і адекватно гострим ситуаціям екіпіровані, наскільки знайдуть розуміння в суспільстві ті чи інші їхні дії, наскільки вважають справедливою та адекватною свою зарплату та соцгарантіі, а головне, наскільки в цілому є чіткими і непорушними правила їхнього професійного буття… цей перелік можна продовжувати.

Ці всі речі, думаю, мають значення під час прийняття рішення конкретним поліцейським в складній конкретній ситуації. Та й у не складній теж. І ніхто з нас не має морального права вимагати від поліцейського бути роботом-суперменом готовим будь-якої миті загинути або сісти у в’язницю. Бо ми, суспільство, не забезпечили їм чітких і прозорих правил гри. В якійсь, наприклад, американській дійсності, де поліцейський мега-захищений законом, де він має офігенну зарплату і залізні соціальні гарантії, де сім’я загиблого поліцейського захищена на всі 100500% і головне, де він грає в зрозумілу гру по зрозумілих НЕЗМІННИХ І РІВНИХ для усіх правилах – так! там можна було б вимагати. І то з оглядкою на конкретні обставини ситуації чи події.

Найбільшою демотиваційної проблемою поліції на сьогодні я вважаю розмитість правил, відсутність орієнтирів. От чимало коментарів в соцмережі стосовно дій патрульки в психлікарні зводиться до того «Чому не стріляли? Сцикуни!» Так, згідно ст 46 закону «про Національну поліцію» мали право. Тим більше, що мало місце взяття в заручники. Але, дорогі мої, Олійник в лютому 2016 у Києві теж мав право застосувати зброю, коли доганяв автівку із наркоманом за кермом! І чим то все закінчилося?

Тоді був акт «кастрації» поліції. Велика частина суспільства кричала «убивці» – ну, от, маєте наслідки. Гірка правда полягає у тому, що ті хто сьогодні кричить «стріляйте, сцикуни», в разі якщо поліцейські стрілятимуть і вб’ють, не те що невинних людей (а це цілком може статися), а навіть самого злочинця, то ті ж самі завтра кричатимуть «судити, вбивць».

А той простий поліцейський, без «даху», без «плечей» та інших підтримуючих «підтяжок», не хоче щоб його завтра судили. Він має право сумніватися коли йдеться про його долю. І хто що може йому закинути? Вважаєте, що можете розпоряджатися чужими долями? То його життя, і він переживає за себе. Він не відчуває, що його підтримають у його ж правомірних діях і захистять. Немає рівних для усіх і сталих правил! Він не знає чи завтра його ж керівництво під тиском “безвідповідально стурбованої громадськості» лицемірно не покаже пальцем у його бік із коротким викриком «ату», який для цього хлопця чи дівчини означатиме перекреслену долю і особисту трагедію.

До речі, підготовка до «вихолощення» поліції відбулася ще під час Майдану. Так, частина поліції тоді виконувала злочинні накази. Але невже хтось думає, що простий поліцейський, маючи дуже обмежену інформацію про стан речей, а часто (не в образу нікому) і досить скромний інтелект та аналітичні здібності, може відрізнити злочинний наказ від не злочинного!? Та й не його це задача обдумувати кожний наказ…Ну, то окрема тема дуже складна і екзистенційна… Але тоді поліція в цілому отримала «щеплення» від рішучих дій у складних ситуаціях. Прикладом є оті масові перекривання доріг. Як ти їх розженеш? Відразу посипляться звинувачення і ґвалт, що поліція «проти народу». Поліція просто боїться. І цей страх, рано чи пізно, спрацює проти нас.

Повернемося до психлікарні. Щодо стрілянини там. Ну, я не експерт з штурму «палати номер 6», але логічно думаю, що застосовувати в такій ситуації, такому просторі, при такому типу заручників, зброю – то пройти по «лезу бритви». Майстрами з ходіння «по лезу» в таких випадках мали б бути спецпідрозділи. І то, це швидше авансом я написала. Сумніваюся у їхній філігранній майстерності. Патрульна – не спецпідрозділ. Вона і не повинна робити спецопераційних чудес. Зрештою, якби ситуація розвивалася в гірший бік, то і патрульні б застосували зброю. Ми бачили два відео. На одному патрульні справді виглядають розгубленими. Але ми бачимо лише фрагмент без цілої гами контекстних обставин. Можливо ця розгубленість природня і виправдана. А може це і не розгубленість. Ми, коли в задумі над рішенням, теж виглядаємо розгубленими…

На другому відео видно вже конкретні дії патрульної, які є досить професійними і адекватними до ситуації. До того ж, повторюся, це патрулька! Не КОРД, і тим більше, не іноземний кіношний спецназ. Надмірний перегляд кінофільмів із епічними сценами штурмів та захоплень іноземною поліцією зіграв з багатьма «знавцями як злий жарт. Життя і кіно – то як реальна людина і відфотошоплена у глянці.

Так само є перебільшенням екзальтовані «закидування» патрульних «букетами». «Ви герої, ви молодці». Молодці. Але не герої. Прото зробили свою роботу, взявши на себе відповідальність. Нууу, хоча… за тих умов, що я перерахувала вище, щось героїчне звісно у взятті відповідальності таки є.

Патрульні, я так зауважила, ображаються на критичні коменти. На мою думку, це деструктивно і грунтується на тому, що їм ще на початках створення патрульки заклали установку, що суспільство має ііх полюбити. І в подальшому любити постійно, міцно і просто так, за те що нова. Але патрулька вже вийшла з віку «немовляти», коли любов це єдиний формат прийняття та визнання. Тепер ви, дорогі патрульні, «подорослішали». Ви вже маєте викликати у суспільства не любов, а ПОВАГУ! На початках вас масово любили і захоплювалися, як люблять і захоплюються маленькими кошнятами. Але ж якось не доречно навіть говорити про повагу до кошенят… тим більше про здоровий законослухняний страх.

Одним словом, до патрульної безумовна «любов» суспільства пройшла, а стійка обґрунтована повага ще не з’явилася. Але усе у ваших руках! Дотримання закону і спокійна рішучість і повага народу вам гарантована.

Джерело

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама