Робота має забезпечити і соціалізувати, — керівник Центру допомоги ветеранам АТО про важливість працевлаштування демобілізованих

IMG_9339
Олег Магалецький, керівник Центру Axios

Керівник Центру допомоги ветеранам АТО Axios Олег Магалецький розповів ІА Дивись.info про особливості роботи Центру, важливість працевлаштування демобілізованих бійців та про загрози після завершення війни.

З жовтня 2016 року у Києві функціонує Центр практичної допомоги захисникам України Axios. Тут ветеранам АТО та їх сім’ям допомагають із працевлаштуванням, а також надають психологічну та юридичну допомогу. Відмінність саме цього Центру від інших полягає у тому, що він співпрацює з бізнесом та націлений, перш за все, на пошук роботи для ветеранів бойових дій.

Сьогодні троє його працівників їздять містами України, аби поділитися своїм досвідом роботи з тим чи іншим ветеранським, громадським та муніципальним середовищем і набратися чогось нового для себе.

Керує Центром Олег Магалецький, який у серпні-вересні 2014 року знаходився у зоні АТО, під Донецьком, у Пісках. Тоді ж отримав вогнепальне поранення у стегно. Після лікування не повертався на фронт, а продовжив займатися тим, що робив до бойових дій — підприємницькою діяльністю і, по можливості, допомагав тим, хто був на фронті.

«Якщо буде подальша ескалація конфлікту, я стоятиму у перших рядах. Але наразі бачу від себе більше користі при допомозі демобілізованим солдатам», — зазначає Олег.

Юридичні питання в Axios бійцям допомагає вирішувати Роман Нагорний, який раніше займався організацією діяльності військкоматів по Києву. Також Україною їздить і Анатолій Ткачук. У 2014 році році був добровольцем у Маріуполі, а з 2015 року пішов у 81 окрему аеромобільну бригаду. Тоді ж отримав важке мінно-вибухове вогнепальне поранення, переніс 4 операції, отримав інвалідність.

Анатолій Ткачук та Роман Нагорний, Центр Axios

«Вважаємо, що окрім військового захисту паралельно має йти процес допомоги тим, хто пройшов військову службу. Це мають бути синхронні процеси, тому що значна кількість людей проходить війну і багатьом з них після того життєвого досвіду, який вони отримали там, бажана певна професійна допомога: як юридична, психологічна, так і в питаннях працевлаштування», — зазначає Олег Магалецький.

Олеже, розкажіть трохи детальніше про ваш Центр: хто саме працює з ветеранами, за яким принципом?

Ми створили наш Центр саме з метою повернення до нормального життя ветеранів та їх родин, шляхом надання якісної роботи. Працюємо з 2016 року. Ми підходимо до цього ґрунтовно, розуміючи, що роботодавцю у будь-якій компанії потрібен на робочому місці, у першу чергу, професіонал свої справи: ветеран людина, не ветеран, діти загиблого, мати — це вже для компанії вторинне. Відповідно, наше завдання підготувати ветеранів та членів їх сімей до роботи. Ми проводимо повну діагностику професійних навичок, вмінь. Якщо люди бажають, ми пропонуємо курси підвищення або зміни кваліфікації, адже досить часто вони після військового досвіду хочуть змінити професію, яку мали у мирному житті. Це пов’язано зі стресом, який вони пережили: коли ти знаходишся на межі життя і смерті, і тобі вдається вижити, ти не хочеш займатися тим, що тобі не подобалося чи не до кінця подобалося, бо розумієш, що життя одне і не варто його витрачати на це.

[dyvys_blockqoute text="У випадку співпраці з Центрами на кшталт нашого, підприємство стає соціально відповідальним, а це важливо для певних споживачів. Це хороший медіа та піар привід, це захист від якихось неправомірних дій державних органів чи рейдерів" author="Олег Магалецький"]

У нас є  можливість залучати професіоналів до своєї роботи. У Центрі працюють 20 осіб, 10 з яких — ветерани АТО, члени їх родин. Це допомагає нам на початках спілкування з клієнтами зменшити рівень напруги, підвищити довіру, адже АТОвці звикли спілкуватися за принципом «рівний-рівному». Також у нас працюють професійні HR-менеджери, спеціалісти з працевлаштування, психологи, юристи тощо.

Вони долучилися до вас на волонтерських засадах?

Ні і якраз це дозволяє нам ефективніше працювати. Ми взяли за зразок приклади кращої західної філантропії. Щоби робити щось системно, кожен день, людина має бути забезпечена матеріально. У кожного нашого працівника є власні потреби, які необхідно задовольняти, родини, які треба підтримувати — і це нормально. Така робота повинна оплачуватися.

Які професії ви можете запропонувати АТОвцям?

Спектр дуже широкий: від зварювальника, водія до програміста чи перекладача. До нас звертаються різні люди: чоловіки, жінки, старші, молоді, з різних військ, є кілька звернень білорусів та росіян, які воювали на нашому боці тощо.

Сьогодні чимало центрів допомоги ветеранам орієнтовані переважно на юридичну або психологічну допомогу. Чому ви вирішили своєю основною діяльністю зробити працевлаштування?

Ми бачимо свою місію у тому, щоби кожна людина, яка захищала нас на Сході, у цивільному житті продовжила це робити, але соціально-економічним шляхом. Бо для того, щоби військо було сучасним, щоби мати можливість закуповувати необхідну техніку, щоби ми могли медично  забезпечити кожного бійця, ми повинні бути економічно розвиненою державою.

Тому ті, хто знаходиться на мирній території, мають бути максимально продуктивними у своїй соціально-економічній діяльності і намагатися заробляти найбільшу кількість грошей для себе і, відповідно, через податки, через купівлю продукції в Україні дозволяти нашому бюджету забезпечувати достойний рівень окладу для військових, матеріально-технічне забезпечення, лікування. Якраз працевлаштування допомагає у цьому, бо економіка є первинним.

Я думаю, ніхто не хоче, щоби Україна перетворилася на КНДР, де вся країна є армією, держава не має нормального продовольства, але її люди знаходяться на війні 200-річної давнини. Ми маємо прагнути більше до моделі ізраїльської, де кожним солдатом дорожать, де життя людини передусім. Ми хочемо, щоби наші армія, демобілізовані військові були сильними, тоді буде сильною Україна.

Наразі роботодавці в Україні подекуди не хочуть наймати на роботу саме АТОвців, бо бояться, що ветерани агресивні, нічого не вміють після війни тощо. Наскільки такі думки відповідають дійсності?

Потенціал людей, які були на війні, колосальний. Там люди отримують неабиякий життєвий досвід, який дозволяє їм морально зростати, ставати сильнішими, відповідальними, дисциплінованими, мультизадачними. Якщо ти на фронті відповідаєш за життя інших, ти, напевно, вже не будеш боятися якихось дедлайнів і відповідальніше до них ставитимешся.

І переважна кількість роботи, яку людина виконує на війні, є у мирному житті: водій, механік, медик тощо. При правильному їх розкритті, це працює, але зараз у нас немає розуміння того, що на війні людина виконує робочі функції.

Знову ж таки гарний приклад Ізраїль, в якому весь хай-тек, бізнес, банківська справа, державне управління — вийшли з ветеранів війни. І, в першу чергу, всі ізраїльські HR-менеджери, розглядаючи резюме, вивчають абзац, де вказано, де людина проходила військову службу, які функції вона виконувала.

[dyvys_blockqoute text="В середньому ми витрачаємо на працевлаштування військового від 4 до 6 тижнів. Це якщо не потрібні курси підвищення чи зміни кваліфікації. За цей час людина проходить ряд особистих зустрічей: починаючи від складання резюме, стресового інтерв’ю, підготовки до співбесіди" author="Олег Магалецький"]

Ми з українським бізнесом намагаємося змінити сприйняття військових ветеранів, яких наразі не розглядають як тих, хто допоможе стати компанії сильнішою, і маємо успіхи. Якщо на перших наших зустрічах з великими компаніями ми бачили скепсис, зараз все вже простіше — налагоджена співпраця. Люди бачать тих кандидатів, яких ми пропонуємо, вони ними задоволені, рекомендують своїм колегам. І вже компанії звертаються до нас саме із запитом на ветеранів.

Ви побудували свою роботу на співпраці з бізнесом. Чому не влада?

Моя позиція така, що громадський сектор і бізнес мають бути в авангарді цих рішень, тому що держава — це інструмент, вона має об’єктивно, а в українському випадку і суб’єктивно, велику кількість обмежень і проблем, що призводить до того,  що її робота повільніша й інертніша.

Ми за місяць відкрили цей Центр. Якби ми пішли через державний рівень, це зайняло б мінімум півроку, я впевнений. І не факт, що ми могли б досягнути тих показників, які маємо, зокрема, того рівня заробітної плати, яку отримують наші співробітники. Крім того, співпраця з владою накладає обмеження щодо дій. Тобто якщо ми прийняли якийсь документ, постанову, вона не почне працювати, доки її не погодить вищий керуючий орган. Більше того, державі потрібна допомога, адже ми бідна країна.

Тому ми в кожних містах намагаємося працювати з місцевими підприємцями, великими компаніями і пояснювати, що не треба чекати на державу. Їй треба показувати приклад, часто — давати копняка, щоби вона щось робила, і не словами, а діями. У владних структурах є багато ідейних людей, але вони не можуть виходити за межі протоколів, вони обмежені процедурою, регламентом тощо.

Чи важко було знайти компанії, готові до співпраці?

Я думаю, що важко — це ядерна фізика *сміється*. Налагодження контактів з бізнесом не є таким важким, як деякі випадки в житті. Нам пощастило, тому що нам спершу швидко пішли на допомогу. Підприємство, яке до того допомагало точково, вирішило зробити це більш системно.

Але по інших містах процес іде важко, тому що часто ми не маємо доступу до першої особи компанії. Ми працюємо з найманими працівниками, у яких є свої функції, а співпраця з нами виходить за їх межі. Тому ми плануємо проведення заходів, куди закличемо перших осіб компаній, меценатів, щоби розповісти, які переваги для їх компаній має працевлаштування ветеранів.

У випадку співпраці з Центрами на кшталт нашого, підприємство стає соціально відповідальним, а це важливо для певних споживачів. Це хороший медіа та піар привід, це захист від якихось неправомірних дій державних органів чи рейдерів, тому що одна справа — наїжджати на бізнес, який просто є бізнесом, а інша — на бізнес, який працевлаштовує ветеранів. Це створює йому додатковий плюс і захист в очах журналістів, громадськості, тому що позбавити роботи просто 20 осіб — це погано, а позбавити роботи 20 осіб, 10 з яких учасники АТО — набагато гірше і, скоріше за все, зловмисники підуть на інше підприємство.

Ви орієнтовані виключно на киян?

Не зовсім. Так виходить, що більшість наших клієнтів у Києві, але людей з інших регіонів ми теж працевлаштовуємо. Просто ті послуги, які ми надаємо, найкращі за особистого контакту. До нас звертаються люди з усієї України. Дистанційно в питанні працевлаштування дуже важко допомогти. Але ми не відмовляємо людям з інших міст. Відсотків 15-20 наших звернень не від киян.  Тому ми їздимо по Україні, спілкуємося з представниками волонтерського руху, діючими центрами допомоги ветеранам російсько-української війни, щоби при них створювався напрям працевлаштування.

На жаль, потреба в таких центрах є. Головне, щоби ця робота була системною по всій Україні. У Києві до нас щодня надходить по 5-10 нових звернень. А у менших містах ситуація ще більш складна, бо менше можливостей. І зрозуміло, що коли солдат, який захищав Україну, ризикував життям, відчуває певний моральний тиск, якщо йому не допомагають, це може поглибити ті ситуації, які створює війна, наприклад, спровокувати алкоголізм. Тому ми розглядаємо саме роботу не тільки як те, що має забезпечити матеріально, а і як те, що соціалізує, вириває з фронту думками. Людина на роботі може почати жити майбутнім, адже ми всі воюємо не задля війни, а задля миру і життя.

Як ви працюєте з ветераном, який звернувся до вас з пошуку роботи?

В середньому ми витрачаємо на працевлаштування військового від 4 до 6 тижнів. Це якщо не потрібні курси підвищення чи зміни кваліфікації. За цей час людина проходить ряд особистих зустрічей: починаючи від складання резюме, стресового інтерв’ю, підготовки до співбесіди. Також ми можемо її супроводжувати безпосередньо на співбесіду з роботодавцем.

Чи багато людей звертаються до вас?

Загалом до нас сьогодні звернулися 650 осіб. З них десь половина — з питанням працевлаштування. Сьогодні ми працевлаштували 130 людей, ще 200 знаходяться в активній роботі: або зараз навчаються на курсах, або знаходяться в процесі співбесіди, пошуку вакансій.

Який відсоток успішних працевлаштувань?

Близько 50% від загального числа звернень. Він у три рази вищий, ніж у  державної служби зайнятості. І це не тому, що у них погані спеціалісти, а тому, що у них дуже багато звернень і їм доводиться працювати як у гіпермаркеті, маючи обмеження через бюрократію України, повноваження, бюджети на навчання. Ми працюємо більше як бутік, доповнюємо роботу Центрів зайнятості.

Чи готові самі ветерани до того, що їм треба буде докласти зусиль, аби отримати роботу?

Далеко не всі. Але треба доводити ветеранам, що попри те, що вони герої, вони мають щось робити і самі. Давати вудочку, а не рибу. На жаль, є проблема з мотивацією, вони не готові працювати над собою, вважають, що на ринку праці їх мають брати тільки за їх участь у бойових діях. Але щоби отримати хорошу роботу, гідний оклад, потрібно вчитися, розвиватися. Наприклад, ми пропонуємо їм програму «Знайди себе в IT». Аби досягти успіху у цій сфері, треба 6-9 місяців наполегливо вчитися і переважно це самонавчання.

[dyvys_blockqoute text="Найбільш проблемні для ветеранів війни є 3-7 роки після її завершення. У цей час найвища кількість самогубств, розлучень, випадків алкоголізму, наркоманії тощо" author="Олег Магалецький"]

У нас також є бізнес-інкубатор, у рамках якого ми надаємо повний цикл консультативної допомоги, юридичної, загалом оцінки ідеї, продукту, маркетингової політики тощо. Ці послуги на ринку коштують дуже дорого, а у нас вони безкоштовні.

Ми хочемо сприяти тому, щоби створювався ветеранський бізнес, щоби ветерани себе забезпечували роботою та своїх побратимів. Так от тут треба розуміти, що підприємництво — це як мистецтво. Треба мати хист до нього, який набути важко. І інколи звертаються люди, які не готові, наприклад, до можливості того, що вони можуть не заробляти, а треба буде дофінансовувати, тому що буде період збитковості.

Часто моя задача – вказати на ризики та показати людині, що їй варто замислитися, чи треба їй це. Наприклад, вона хоче відкрити власне кафе, але ніколи там не працювала, навіть баристою. Я раджу попрацювати бодай два місяці найманим працівником там, аби зрозуміти специфіку, скільки потрібно персоналу, в які моменти можуть красти тощо. А на це далеко не всі готові йти.

У яких міста ви вже були і чи прагнуть долучитися місцеві до співпраці, перейняти досвід?

Окрім Львова, у Полтаві, Білій Церкві, Житомирі, Дрогобичі, Славуті, Оболоні і Шепетівці. Наступного тижня у нас зустріч в Одесі, а також у планах Вінниця та Харків.

Люди відгукуються позитивно. Є розуміння в середовищі, що це потрібно, адже багато хто стикається з тим, що є чимало безробітних ветеранів.

Ми також намагаємося залучити міжнародний досвід, аби приїхали кращі спеціалісти зі Штатів, Канади, Великої Британії, Франції, які б поділилися своїм досвідом роботи з ветеранами, зокрема у напрямку працевлаштування. Наприклад, у Великій Британії провідна організація, яка займається цим питанням, існує з 1915 року. У них сторічний досвід. Вони пройшли Першу світову, Другу світову і величезну кількість інших місій пізніше.

Як на вашу думку, має виглядати ідеальний варіант реінтеграції ветеранів АТО?

В Україні немає поки що стратегії реінтеграції, як ветеранів АТО, так і окупованих територій. Ми хочемо зробити асоціацію реінтеграції. Не ми як Центр, а загалом сильна група державних представників, громадських, ветеранських спілок, бізнесу, котрі будуть разом займатися цими питаннями. Сподіваємося, восени у нас це вийде. Це буде горизонтальна структура, в якій всі організації є рівними, мають право голосу.

Дискусія потрібна: кожен має різні погляди. Одні вважають, що це має робити держава, хтось вважає, що потрібно давати гроші, хтось каже — ні. Дискусія, суперечки — це нормальний процес, здоровий, але все має бути конструктивним. Це не має бути рівень особистих образ чи рівень «Я хочу заробити собі бали на наступні вибори».

Як показує міжнародний досвід, найбільш проблемні для ветеранів війни є 3-7 роки після її завершення. У цей час найвища кількість самогубств, розлучень, випадків алкоголізму, наркоманії тощо. У нас сьогодні ще триває війна, і коли вона закінчиться — питання відкрите, як вона закінчиться — теж. Але після війни ще років п’ять людям потрібна буде допомога в реінтеграції і повернення до мирного життя.

Контакти Центру Axios: 

  • м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4б
  • +380442706953
  • +380504387658
  • [email protected]

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: