дивись.info

Послідовна орлиця

Послідовна орлиця

“Львів прокидається від важкого отруєння дешевим продуктом з яскравою національною символікою та привабливими, зрозумілими місцевими споживачами гаслами, сумнівної якості, як прокидається на ранок дурний п’яничка з розумінням того, що шинкарка-к..а замість улюбленої медовухи налила йому, за жидівським звичаєм, незрозумілої якості пойла.

У львів’ян болить голова, а тіло потребує холодного душу та розсолу щоби зрозуміти, що то було вчора і чому шинкарка-к…а, яка ще вчора здавалася такою привабливою та радикальною, не в діях, а на словах, сьогодні на ранок виявилася звичайнісінькою інтриганкою з відповідним прізвищем.

Холодним душем для них стало її членство у ненависній ними комуністичній партії, заборону якої за їх, львів’ян, гроші вона так вимагала у своєму шинку. Клятий шинок тепер відмовляється її пускати до себе, бо власники його – гієни та лакеї, не бажають бачити у своїй криївці цю падаль, яка ще вчора вигукувала тут такі милі їх слуху гасла і славила тих, з ким боролася її рідна комуністична партія.

У 23 роки вона вже очолювала гурток марксистсько-ленінської естетики і допомагала іноземцям з дозволу старших товаришів з таємничої і могутньої організації, абревіатура якої лякала її краян холодом сибірських таборів смерті, вивчати російську мову.

Вона робила це виключно з меркантильних моментів, бо перед очима її був приклад привабливої співпраці з владою, коли репресованій родині священика забороненої церкви, влада виділяла квартиру в центрі міста, а їхні нащадки очолювали збірні, і без перешкод виїздили в капіталістичні країни. Все це приваблювало, все це тягнуло і давало певні перспективи кар’єрного росту. Все це коштувало членства у партії, від якої віяло сибірським холодом і жахом тюрми на Лонцького.

Шахрайка хотіла визнання. Вона вже бачила себе орлицею, елітою нації, пасіонарною революціонеркою,яку слухають і якою захоплюються. Вступ був суто формальним. Такі ж самі шахраї, які потім будуть полюбляти сидіти в її улюбленому шинку і співати чужі їм по духу стрілецькі пісні, на скору руку прийняли рішення і одноголосно проголосували за те, щоби прийняти у свої лави орлицю, яка ще тільки вчилася літати і допомагала іноземцям вивчати не українську, боронь Боже, російську мову, бо саме ця мова давала їй можливість швидкого кар’єрного росту.

Сподівання і надії закінчилися разом із забороною рідної партії. Шахрайка так була вражена карколомним падінням імперії і її бастіону-партії, від якої віяло холодом Сибіру, що забула написати заяву про вихід з лав цієї партії, сподіваючись на те, що все ще повернеться на круги своя. Старші товариші, зі страшної організації, порадили не хвилюватися і перечекати суворі роки заборони. Вони переконували, що архіви знищені, а її будьонівку, яку вона старанно заховала під стріхою, ніхто не знайде.

Тим більше, що шукати будуть ті, кому потрібно шукати, а саме: онук репресованого ними священика та його, онука, рідний брат – комсомольський вожак, який свого часу вбив людину і не сів у холодні сибірські табори, бо свого часу його батько без перешкод виїздив за кордон, як син репресованих та гноблених владою. А ще у них буде реальний пацан, теж онук нашого чоловіка, секретаря обкому, члена партії, від якої віє холодом сибірських таборів.

Шукати вони будуть ворогів, вигукуючи дивне слово – “Люстрація”, доволі часто плутаючи з кастрацією та дивними інструментами у вигляді гілки та мотузки. На темі кастрації та люстрації, під чуйним керівництвом старших товаришів, з яких би цвяхи робити, а не «москальські гвозді», які вміло приготували рецепт медовухи з трьох компонентів, шахрайка і товариші потрапили до великого шинка, з якого, користуючись халявними етерами, полилася гидота, яка вдарила в голови їхнім краянам.

Пробудження краян виявилося важким. Ще більші за розміром старші товариші знайшли під стріхою ту саму кляту будьонівку шахрайки. Вона довго впиралася і відкидала всі закиди лакеїв та плебеїв – розмір не мій, фасон не такий.

«Як елітна к…а, я ношу будьонівку з тризубом, а ця, яку ви знайшли під стріхою, з червоною зіркою, твердила вона з трибуни великого шинка. – А чиє прізвище на ній написано російською, – кричали здивовані її шахрайством краяни. – Моє,- змушена була видавити з себе орлиця. – Але ж я його написала російською виключно з меркантильних міркувань. Щоби її не вкрали іноземці, яким я викладала цю мову. Самі ж розумієте – Маші, Лизи, Міши, що від них доброго очікувати? Але краяни вже прокидалися.

Прокидалися від тієї отрути та шахрайства, не пускаючи орлиць до своїх шинків. Прокидалися, викидаючи зі сцени онука секретаря обкому партії, від якої віяло холодом сибірських таборів. Прокидалися вони розуміючи, що це дешево пойло приготував їм шинкар зі страшної організації, з незрозумілим їм прізвищем Гвоздь. Прокидалися, щоби вбити цвях в труну дешевого популізму і омани, які окупували їхнє улюблене княже місто, які змусили їх повірити і проголосувати. Не головою, а серцем. А голова зараз просить холодного душу та розсолу щоби на ранок не відчувати сорому за довгу ніч проведену у дешевому шахрайському шинку”.

Дмитро Снєгирьов

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.