Від еволюції до революції: як хочуть реформувати українську медицину
З наступного року в Україні планують розпочати реформування медичної галузі, тобто запровадження страхової медицини. Цей процес, згідно із прогнозами МОЗ, триватиме три роки. Розпочнуть з первинної ланки, тобто поліклінік. Однак запропонована нинішнім очільником міністерства Уляною Супрун реформа викликала шквал критики і чи не найбільше саме серед медиків.
Чому лікарі так опираються реформі медичної галузі і що саме передбачають запропоновані зміни, Дивись.info розповів лікар, голова ГО «Інститут правових досліджень і стратегій» Андрій Роханський.
– Наразі у нас немає конкретного плану, натомість є стратегія чи, точніше кажучи, бачення введення реформи. Тому, за великим рахунком, критикувати щось рано, бо така критика, по суті, безпредметна. Хотілось би знати конкретно, як відбуватиметься перетворення первинної ланки медицини, якими будуть фінансові розрахунки. Тільки тоді ми побачимо реально це чи ні. На сьогодні у міністерстві є зразок перебудови нашої радянської поліклінічної системи на цілком нормальну західну модель. Йдеться про об’єднання ФРН та НДР, коли вони змогли еволюційним способом перебудувати радянську поліклінічну систему, яку, звичайно, Радянський Союз створив у Німеччині. Просто потрібно взяти цей досвід і вмонтувати у наше законодавство.
– Як це відбувалося?
– Почалося все із створення конкуренції між поліклінікою та оцією медичною практикою, тобто сімейними лікарями, які є або підприємцями-фізичними особами, або це об’єднання лікарів, тобто щось на кшталт ТзОВ. Їм зарплатню виплачує фонд. У такий еволюційний спосіб поліклініки просто «зав’яли» фінансово. Люди почали надавати перевагу лікарям, котрі працюють по 12 годин на день, а сімейні лікарі, які мають приватну практику, працюють саме по 12 годин, вони йдуть на будь-який виклик, бо це їхні гроші, їхній добробут. А як в поліклініці побудована робота, всі знають, і з цим ми, власне, і боремося. Тому в них є модель, яку можна імлементувати в нашу реальність, до того ж еволюційно, а не революційно – не забивати дошками вхід у поліклініку і вимагати, щоб люди йшли виключно до приватного лікаря. Отож, коли буде поетапний план реформування, тоді й будемо сперечатися.
– Чому медики так опираються переходу на страхову медицину?
– Усі розуміють, які велетенські кошти виділяються на підтримання первинної ланки – структури поліклінік тощо. Зрозуміло, що ті, хто керує такими структурами, вони не хочуть втрачати кошти, свій вплив тощо. Первинка сьогодні фінансується із місцевих бюджетів, тому і департаменти охорони здоров’я зацікавлені, щоб кошти йшли саме через них, а не через якісь фонди. Звісно, це цілковитий переворот у голові, але саме так працює первинна ланка в усьому світі.
Крім того, медики – не економісти. Вони звичайні виконавці, наймані працівники. Які умови праці йому пропонують, таких вони і дотримуються. А приймати якісь рішення, наприклад, пов’язані із самозайнятістю, їх цьому ніде не вчать. А хто знає, що це таке, то вже давно є практикуючим лікарем у медичних центрах тощо. А медичні центри повністю платні і ніхто розходів на послуги, надані у цих медцентрах, не компенсує. Ще один дуже важливий момент – оплата послуг буде регулювати якість медичних послуг. Сьогодні ця якість регулюється поліклінікою, власне кажучи, все на совісті лікаря – прийдуть пацієнти чи не прийдуть – його це не хвилює. А коли ви боретесь за пацієнтів і, зрештою, за свій дохід, який залежатиме від кількості пацієнтів, то і якість надання послуг зростає.
– Звідки ж з’являться гроші на фінансування цієї первинної медичної ланки?
– Зараз намагаються лякати людей страховою медициною, що всі раптом починають платити по 500 гривень на місяць, а потім хтось отримує ці послуги. Наразі йдеться про те, що потрібно перерозподілити фонд бюджету, який йде на фінансування первинно ланки, тобто утримування поліклінік з площами у тисячу метрів квадратних, коли одне опалення за нових тарифів обійдеться у космічні суми. Натомість оплачувати послуги лікаря, який знайде таке приміщення, де оплата за комунальні послуги буде мінімальною. Адже лікарю не потрібні велетенські коридори. Йому достатньо буде невеличкої квартири, до того ж у спальному районі міста, щоб бути якнайближче до своїх пацієнтів. Поки що не йдеться про введення класичної страхової медицини такої, як, приміром, є у Німеччині, коли треба сплатити 300 євро на місяць сімейної страховки, а якщо не платите, то жодні послуги не надаватимуться. Власне, зараз йдеться про фонд оплати медичних послуг.
Однак, згодом потрібно залучати додаткові кошти. Залучати такі страхові компанії, які зможуть залучити додаткові послуги, що непередбачені стандартним набором послуг. Приміром, коли йдеться про пересадку серця. Звичайні страховки таких послуг не передбачають. Так само із стоматологією. До речі, це дуже дисциплінує людей. Наприклад, у нас є партнер з Польщі, який відмовляється приїхати на переговори, якщо у нього саме цього дня медичний огляд. Щоправда, це вже наступний етап розвитку медичних послуг. Для початку потрібно гроші на фінансування первинної ланки перенаправити на фінансування послуг. Одразу перейняти німецьку, британську чи американську модель не реально, але є модель перехідного періоду.
– Тобто почати запроваджувати страхову медицину з 2017-го реально?
– Можливо, наші реформатори дещо поспішають, і їхні прогнози про запровадження страхової медицини з наступного року надто оптимістичні. Але ми вже маємо приклад патрульної поліції. Ще недавно ніхто не міг собі такого й уявити. Ось раніше ППС, наприклад, у Харкові, бачили лише в метро, де вони підстерігали іноземців. Документи перевіряли і відводили вбік, щоб виманити 100-200 гривень. Зараз курсують машини. Краще вони працюють чи гірше – це питання перехідного періоду. Так само буде і з переходом на страхову медицину. Виникатиме безліч запитань. Але подолання цієї хибної системи фінансування поліклінік і запровадження оплати послуг – це питання першочергове і цілком здійсненна.
– Як позначиться запровадження страхової медицина на посиленні відповідальності лікарів?
– Посилення відповідальності буде тоді, коли з’являється фонд медичного страхування – це юридична особа, яка є, по суті, третьою особою у цивільно-правових відносинах. Зараз ось як працює система: наприклад, здоров’ю була завдана шкода і це підтверджено рішенням суду. Постраждалий має отримати 200 тисяч гривень компенсації, бо хірург забув рукавицю під час операції. Хто виплачує цю компенсацію? Ніхто не платить. Тому що комунальні заклади охорони здоров’я – це бюджетні організації. Всі їхні витрати виплачує казначейство. А виплати за судовими рішеннями у казначействах не передбачені. Тому ніхто компенсації не отримує. Лікар, який безпосередньої завдав шкоди здоров’ю (присудіть йому хоч мільйон), із своєї кишені не заплатить жодної копійки. Тобто немає ніякої відповідальності. І головний лікар медзакладу не відповідає за це. Жоден з них не продав ні свого «Лексусу», ні будинку, щоб виплатити компенсацію. А коли з’явиться третя особа у вигляді страхової компанії, яка й відшкодовуватиме кошти за позовом про завдання шкоди здоров’ю у тому чи іншому медичному закладі, якому фонд оплачує медичні послуги, посилиться й відповідальність. Тобто після виплати компенсації, медзакладу ставлять умову, що вони відробляють витрачені на компенсацію гроші – працюють безкоштовно. Першим ділом керівник медзакладу вижене винного лікаря і тоді починають працювати так, щоб комар носа не підточив. А як цього добитися – потрібно вести протокол лікування. Медицина – це емпірична наука. Тобто передбачити результат не можливо. Якщо за протоком передбачено щось робити і лікар це зробив, але пацієнт однаково помер, то страхова компанія передивляється протокол, і якщо там все гаразд, відповідно, відпадають усі зайві запитання. А в нас медицина – це мистецтво. Ніякого протоколу нема, як препарати призначають – взагалі незрозуміло. Чому це призначили, бо «я так вважаю»…
І наостанок
За 25 років в Україні було розроблено 21 законопроект про запровадження страхової медицини.
У 2017 році планується фінансування медичних послуг, які будуть надаватися на первинному рівні та екстреної медичної допомоги. Це гарантовані послуги.
Пацієнти будуть підписувати договір, контракт зі своїм лікарем. Вони зможуть самі обирати собі лікаря. Лікар тоді отримує фінансування, щоб займатися пацієнтом або родиною, буде інший рівень «пацієнт - родина», і буде фінансування опіки над цією родиною на цілий рік.
Для фінансування послуг буде створена державна агенція, яка буде посередником між бюджетом і лікарями або лікарнями. Це бюджетні гроші, які вже виділені на медичну субвенцію, а не нові податки.
Оксана ДУДАР