На пам’ятках архітектури не має бути жодної реклами, — експерт із питань законодавства (Інтерв'ю)

Питання врегулювання розміщення зовнішньої реклами має чимало складових: інтереси громади, бізнесу, рекламодавців; законодавча база, яка сьогодні подекуди є застарілою; можливість/неможливість розміщення рекламних засобів на пам’ятках архітектури; плата за розміщення зовнішньої реклами тощо. Сьогодні, коли одна за одною з’являються нові компанії представників малого, середнього та великого бізнесу, вище перелічені проблеми особливо актуалізуються.

В Україні Закон про рекламу прийняли ще у 1996 році. Скажіть, чи відповідає він сьогоднішнім запитам рекламодавців та бізнесу?

Ми сьогодні маємо один закон, який регулює питання і зовнішньої реклами, і телевізійної, і друкованої, такого специфічного сегменту як реклами на транспорті тощо. Перш за все, проблема в тому, що форма цього старого закону уже не зовсім придатна для того, аби регулювати таку сферу як зовнішня реклама. З іншого боку, з моменту прийняття Закону про рекламу з’явились окремі галузі законодавства – дозвільне законодавство, яке регулює комплекс питань, пов’язаних з отриманням документів дозвільного характеру, а також законодавство у сфері адміністративних послуг. Відповідно Закон про рекламу потрібно узгоджувати із законами, які з’явилися пізніше, але ця робота досі не проведена.

[dyvys_blockqoute text="Пам’ятки архітектури, історії, природи часто дають можливість заробляти і містам, і бізнесу, як і інші види капіталу. Але до них треба ставитися з увагою, з тверезим розумінням того, яке значення вони мають для громади, регіону чи країни. Щодо таких об’єктів мають бути виписані, підкреслю, не окремі процедури, а особливості застосування загальної процедури" author=""]

Водночас рекламний ринок не стоїть на місці, з’являються нові види реклами, тому потрібно це враховувати також. І також, імовірно, процедури: треба забезпечити не обтяжливе регулювання розміщення зовнішньої реклами, вивісок, а ефективне, яке було б сприятливе і для бізнесу, і враховувало б інтереси громади.

Наскільки ці документи та процедури співвідносяться між собою?

Сама дозвільна процедура і процедура надання адміністративних послуг абсолютно відмінні. Але вони продовжують співіснувати. І колись держава буде змушена зробити вибір на користь або однієї процедури, або іншої. Після цього вибору треба буде і законодавство приводити у відповідність до того зробленого вибору. Як на мене, перевагу має бути надано адміністративним послугам. Держава має, перш за все, виконувати сервісну функцію, а не щось дозволяти або забороняти. Відтак всі процедури, всі вимоги потрібно буде приводити у відповідність до цієї філософії.

Раніше Ви презентували свою концепцію змін до існуючого законодавства у сфері реклами. Які основні моменти Ви виділили б?

Ми пропонуємо чітко розмежувати зовнішню рекламу і ідентифікацію місця здійснення господарської чи професійної діяльності — таблички, вивіски тощо. Ті вимоги і ті процедури, які пов’язані з розміщенням різних об’єктів зовнішньої реклами, імовірно, потребують більш чіткої регламентації.

Читайте також: На проспекті Свободи демонтували сіті-лайти

Якщо в питаннях вивісок й інших ідентифікаторів і потрібна якась регламентація, то вона повинна бути значно простішою і вимоги повинні бути значно меншими, ніж до зовнішньої реклами.

Крім того, фактично на сьогодні ми маємо ситуацію, коли в різних містах запроваджуються абсолютно відмінні процедури, пов’язані з регулюванням як ідентифікаторів, так і зовнішньої реклами. Я ж вважаю, що Україні потрібні єдина процедура і єдині вимоги. Але в питаннях збереження архітектурного обличчя, збереження історичної спадщини, врахування іншої місцевої специфіки можуть існувати певні відмінності.

Які саме відмінності?

Пам’ятки архітектури, історії, природи часто дають можливість заробляти і містам, і бізнесу, як і інші види капіталу. Але до них треба ставитися з увагою, з тверезим розумінням того, яке значення вони мають для громади, регіону чи країни. Щодо таких об’єктів мають бути виписані, підкреслю, не окремі процедури, а особливості застосування загальної процедури.

З іншого боку на пам’ятках національного значення не повинно бути зовнішньої реклами в принципі. За виключенням випадків, коли здійснюється реставрація таких об’єктів і, наприклад, риштування затягуються сіткою із розміщенням реклами (тоді кошти від розміщення такої реклами мали б спрямовуватися на реставрацію або утрямання таких об’єктів). Але знову ж таки, особливість процедури встановлення таких тимчасових рекламних засобів повинна бути також прописана у законодавстві.

А як бути з пам’ятками місцевого значення?

Тут у місцевої влади має бути більше можливостей впливу на прийняття рішень щодо розміщення реклами.

Як ЮНЕСКО реагує на рекламу в історичному ареалі?

ЮНЕСКО не може позитивно сприймати те, що на пам’ятнику архітектури національного значення з’являється зовнішня реклама. Але є ціла низка міжнародних документів, які регламентують особливості і обмеження, пов’язані зі встановленням певних рекламних засобів як в історичних ареалах, так і на магістральних дорогах. Варто послуговуватися тими стандартами, які десятиліттями розроблялися в інших країнах і визнані на міжнародному рівні. Ми тут не вигадаємо велосипеда. Це все треба адаптувати до наших умов та реально використовувати.

Чи можете виділити українські міста, в яких ситуація з незаконно розміщеною рекламою чи з рекламою, яка має неналежний вигляд, найгірша, а в яких найкраща?

На жаль, я не можу сказати, що десь у нас все ідеально виглядає. Але я переконаний у тому, що такий хаос і проблеми існують тому, що регулювання розміщення рекламних конструкцій є занадто обтяжливими. Це породжує величезну кількість корупційних ризиків і проблем. Тобто в певних випадках абсолютно жахлива конструкція може стояти у певному місці чи висіти десь, оскільки хтось «стоїть» за цією конструкцією, а саме той, у кого є певні важелі і можливості впливу. Інші ж, хто хоче цілком цивілізовано розміщувати рекламу, не маючи певних важелів, зв’язків, не можуть законно встановити певну конструкцію чи законно ідентифікувати місце розміщення своєї діяльності.

Або якщо, наприклад, ви встановлюєте рекламну конструкцію і не розумієте, який термін вона постоїть, ймовірно, ви будете намагатися максимально здешевити цю конструкцію, розуміючи ризики, які пов’язані з можливістю її втрати. Відповідно, вона може виглядати жахливо і навіть бути небезпечною. Але вигода буде у цьому випадку вирішальною. З іншого боку, якщо були бвідповідні процедури і бізнес міг би планувати свої витрати, розуміти часовий горизонт повернення таких інвестицій, імовірно, конструкції були б кращої якості і краще враховували б естетичну складову.

[dyvys_blockqoute text="Всі рекламні конструкції мають містити ідентифікацію власника конструкції і підстави, на яких розміщений цей рекламний засіб" author=""]

Тому навряд чи десь існує ідеальна ситуація. Просто практика різна... Поки що я би сказав так: не те, що оператори чи бізнес у чомусь винні, ні. Я вважаю, що немає адекватних регулювань, які би сприяли приведенню ринків до цивілізованого стану.

Світом здебільшого рухає вигода. Але проблема тут і в браці прозорих процедур, освіти, естетичного виховання тощо. Це комплексна проблема.

Теперішнє рекламне законодавство не дозволяє швидко ідентифікувати власника рекламної конструкції, а відповідно, важко зрозуміти, хто саме порушує закон. Який вихід ви бачите з цієї ситуації?

Пропозиції у концепції, про яку ми говорили раніше, передбачають, що всі рекламні конструкції мають містити ідентифікацію власника конструкції і підстави, на яких розміщений цей рекламний засіб. Також ми пропонуємо, щоби закон передбачав створення публічно доступних реєстрів чи бази даних рекламних засобів. І кожен бажаючий мав би змогу зайти в Інтернет і перевірити, наскільки законною чи незаконною є та чи інша конструкція.

Припустимо, все ж вдалося виявити, що зовнішня реклама розміщена незаконно. Який порядок її демонтажу?

Порядок демонтажу сьогодні чітко не визначений в законодавстві. Але у нашій концепції також передбачений чіткий порядок демонтажу: підстави, порядок інформування про те, що передбачається демонтаж, і так далі. Включно з тим, що буде визначено, хто має право здійснювати демонтаж, звідки покриваються відповідні витрати тощо. Крім того, вважаю, що рішення про демонтаж має приймати орган влади, який опікується відповідною сферою, а не якісь інші установи чи організації, які опосередковано залучені до надання дозволів на розміщення реклами.

Коли варто очікувати на такі зміни?

Зараз ми працюємо над остаточною версією законопроекту, обговорюємо його положення з різними групами інтересів: фаховими асоціаціями, центральними органами влади, які так чи інакше дотичні до цієї тематики, операторами ринку зовнішньої реклами та ринку візуальної індустрії.

Читайте також: ВР не заборонятиме політичної реклами, але серйозно її обмежить

Сподіваюся, що уже в грудні-січні цей законопроект буде зареєстровано, і він потрапить на розгляд Верховної Ради України.

На які країни Україна має орієнтуватися у плані регулювання зовнішньої реклами?

Я думаю, це країни Центральної та Східної Європи, бо ці країни зазнали подібних до наших трансформацій. Наприклад, ми не можемо орієнтуватися на таких «старожилів», як США, Великобританія, Франція і так далі: в деяких з цих країн місця для встановлення рекламних конструкцій експлуатуються одним і тим самим суб’єктом впродовж ста і більше років. Навряд чи ми можемо дивитися на них. Але ми могли б скористатися практикою, досвідом країн, які є нашими сусідами і вже вирішили подібні до наших проблеми.

Cпілкувалася Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО