Загибель Заходу, курс Пінчука і сміттєві дивіденди. Політичний огляд січня

2017й рік готує чимало сюрпризів Україні як зовнішніх, так і внутрішніх. Цьому свідченням є і те, як стартував новий політичний сезон у світі, в Україні та на Львівщині. Детальний розбір усіх скандалів, інтриг та офіційних заяв січня традиційно у нашому огляді.

Дмитро Посипанко, політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора

Інавгурація і перші кроки нового «лідера демократичного світу»

20 січня врешті відбулось те, чого всі чекали ще з минулого року. Дональд Джон Трамп склав присягу Президента США і став їхнім 45-им очільником. Інавгураційна промова Трампа мала показати чіткі маркери у його майбутній політиці. І показала.

Його промова була такою ж популістичною, як і вся його передвиборча риторика і спрямована виключно на американського споживача. Він говорив те, що хочуть зараз чути американці – про велич США, про покращення життя уже сьогодні, про розвиток інфраструктури, про нові робочі місця і про захист усього американського, але в економічній площині.

Він жодного слова не сказав про те, що, мабуть, хотіли почути сотня тих українських політиків, які чомусь поїхали у Вашингтон на цю інавгурацію. Україна не була пріоритетом для адміністрації Обами і точно не буде пріоритетом адміністрації Трампа. Це потрібно усвідомити і змиритись з цим. Ба більше, Україна, як і інші держави-грантожери американської допомоги, більше не побачать щедрих вливань американської валюти у свої бюджети. З цим теж треба змиритись і думати, як без цього жити. Трамп – бізнесмен і вся його політика, як внутрішня, так і зовнішня, буде базуватись на сухих розрахунках економічної доцільності.

Читайте також: Акумулятор у руках та пігулки на сніданок: як українка живе з механічним серцем (фото)

Перші його кроки, на посту Президента, одразу ж показали, що відмовлятись від своїх передвиборчих обіцянок він не збирається – відмова від реформи системи охорони здоров’я, яку започаткував Обама, початок будівництва стіни на кордоні з Мексикою, обмеження міграційних процесів, вихід із кліматичних угод – це лише перші кілька днів його правління.

Він дав зрозуміти всім, що незважаючи на низький рівень довіри американського суспільства до нього, чи на кількасот тисячні акції протесту, які відбувалися після його інавгурації, його ніхто і нічого не зупинить. Це може, як і покращити рівень довіри до нього, так і призвести до імпічменту в недалекій перспективі.

Але для імпічменту недостатньо навіть таких масових акцій непокори, для цього потрібно, щоб демократи вийшли зі ступору, в якому вони опинились після його перемоги, і скористались з найменшої його помилки. А ця помилка точно буде. Занадто самовпевненим і самозакоханим виглядає нинішній Президент США.

Давос

20 січня також у швейцарському Давосі завершився Міжнародний економічний форум – найкрутіша міжнародна тусовка. Цьогоріч вона видалась досить знаковою з багатьох причин. Її проігнорували очільники Німеччини та Франції і це зрозуміло. У них розпал передвиборчих змагань – у квітні-травні французи обиратимуть собі нового Президента, а у вересні німці обиратимуть новий парламент і Прем’єра.

Не було у Давосі і керівництва Сполучених Штатів. Це зрозуміло, адже в цей час Обама вже фактично не був Президентом, а Трамп ним ще не став. Та й підготовка до інавгурації була найголовнішим їхнім клопотом у цей час.

Цим не оминув скористатись головний комуніст Китаю – Сі Цзиньпін, який вперше за кілька десятків років прибув на цю тусовку. Цим кроком китайський лідер дав зрозуміти усьому світу, що він готовий, в умовах оголошеної Трампом політики ізоляціонізму США, стати новим лідером сучасного світу. Прем’єрка Великобританії Тереза Мей остаточно розвіяла усі міфи і заявила, що Брексіт є невідворотним і цього року Великобританія остаточно покине Євросоюз.

Читайте також: Австрія відома як країна туристична, але вона є потужним економічним партнером, – австрійський консул у Львові (інтерв’ю)

А от для Президента України Петра Порошенка Давос минувся досить вдало: ряд міжнародних зустрічей, в тому числі і з уже згадуваним Сі Цзиньпіном, спілкування з закордонними журналістами і чергові обіцянки від західних донорів надати нам чергову порцію кредитів (але не плутайте це з інвестиціями).

Європа націй і свобод

Для Європейського Союзу 2017-ий стане роком викликів і потрясінь. Це стало остаточно зрозуміло після 21 січня, коли у німецькому місті Кобленц зібралися так звані європейські популісти і оголосили, що у разі їхньої перемоги на найближчих виборах у Нідерландах, Франції та Німеччині, вони зініціюють Нідерексіт, Фрексіт і Бундесексіт.

До цієї «коаліції» під назвою «Європа націй і свобод» увійшли: Партія свободи Нідерландів, французький Національний фронт, італійська Ліга Півночі, Австрійська партія свободи, Альтернатива для Німеччини і бельгійський Фламандський інтерес. Усі учасники цього «зібрання», за виключенням Партії свободи Нідерландів, активно підтримують зв’язки з Росією і виступають за скасування санкцій по відношенню до неї. Усе було б не так страшно, якби не зростання популярності цих популістів (вибачте за тавтологію) серед європейського населення через несприйняття міграційної політики ЄС, поширення в Європі радикального ісламізму та економічної моделі вільної торгівлі. Тому для України настав час побудови нової або хоча б альтернативної стратегічної мети – євроінтеграція – це добре, але якщо є куди інтегруватися.

Україна-Польща

Стосунки України з Польщею і далі загострюються. Загострюються вони і далі на міжнаціональному та етнічному ґрунті. І тут є, на мою думку, три важливих фактори, які уже давно впливають на це.

По-перше, це відсутність в Україні будь-якої національної ідеї. Ми 25 років метались з одного боку в інший, чекали якоїсь допомоги, то від Росії, від Штатів, то від Євросоюзу, то від Польщі. Саме тому ми перетворились із суб’єкта глобальної політики на її об’єкт. По-друге, в той час, коли ми шукали легких шляхів в побудові нашої Держави, наші найближчі західні сусіди – поляки, обрали єдиний вектор свого розвитку, провели кардинальні реформи і почали відновлювати свою історичну національну самобутність.

Про це намагаються не говорити, але тепер ми змушені визнати, що польський народ не забув своїх «імперських амбіцій» і він зовсім не проти вивести нинішню Річ Посполиту на рівень тієї Речі Посполитої, яка існувала в XVI-XVIII століттях. Ці амбіції приховано пропагувались на рівні держави протягом 20-и років, але загострились саме тепер, коли до влади прийшли праві політичні сили.

Читайте також: Польща направила ноту Україні у зв`язку із сплюндруванням польського військового цвинтаря у Биківні

І, по-третє, звичайно ж російський фактор і тут зіграв. Російська Федерація планомірно підігрувала польській владі у «відновленні» її історичної справедливості та амбіцій. І тепер ми змушені пожинати плоди цієї пропаганди: «Львів завжди був і буде частиною Польщі»; «Волинь – це найбільший злочин українців проти поляків»; «українці – це холопи, які ніколи не мали своєї держави». Так нас тепер сприймає велика частина поляків. Не більшість. Але цієї кількості достатньо, щоб і далі псувати наші відносини.

Думки Пінчука

Кінець 2016-го і початок 2017-го в українській політиці ознаменований появою у ВолСтрітДжорнал статті Віктора Пінчука, де він роздумує над майбутнім нинішньої України і наводить власні рецепти виходи із існуючої ситуації. І тут почалось! У чому тільки його не звинувачували.

Повторювати це все не буду, бо написано було про це фоліанти. Але давайте тверезо оцінимо те, що написав американський журнал зі слів Пінчука. Я усі ці думки зятя нашого другого Президента чув і читав зі слів представників американської еліти, яка скоріш за все прийде в Адміністрацію Трампа. Наголошую, усі!!! Тобто, це не є якісь ексклюзивні ідеї Пінчука, це позиція нинішньої влади США.

По-друге, Пінчук не є представником нинішньої української влади і тому його позиція (якою б вона не була) є виключно його особистою позицією і він має право її висловити (навіть у спілкуванні із журналістами).

По-третє, у нинішній ситуації Пінчук запропонував хоча б щось (не кажу, що його пропозиції прийнятні чи правильні), щоб спробувати завершити воєнний конфлікт на сході України.

Коротко проглянемо найрезонансніші з його тез. Тимчасова відмова від інтеграції в ЄС. А нас взагалі хтось туди кличе? Наскільки мені відомо, то в доопрацьованій Нідерландами Угоді про асоціацію України з ЄС зазначається повна відмова від інтеграції України до Євросоюзу. Тому, де тут новизна думки? Відмова від вступу в НАТО. Та невже нас і там хтось чекає? НАТО не приймає до свого складу держави, які мають невирішені територіальні або збройні конфлікти. А Україна має і цей, і цей конфлікт. Визнання окупації Криму. А тут, що нового? Крим окупований і включений до складу Російської Федерації. Такі реалії життя. Ніхто не говорить, що Крим від того став російським. Але українським від того, що ми пообклеювали маршрутки стікерами «Крим – наш!», він теж не стане. Ця ситуація патова, бо Україна не готова ані політичними, ані воєнними діями повернути собі Крим. Тому ми повинні визнати, що Крим – це частина України, яка їй не належить. Відмова від відвоювання східних територій. Так я ніколи і не чув з вуст нашого Президента, що він збирається відвойовувати тимчасово окуповані території Донецької і Луганської областей. Навпаки, він завжди говорить, що вирішення цієї ситуації можливе лише у політичній площині. Так, наша армія зміцніла. Так, ми пишаємось своїми бійцями, які захищають наш східний кордон. Так, наша армія не дозволяє просуватись на захід окупантам. Але Верховний Головнокомандувач ніколи не віддасть такого наказу.

Тому не треба так різко критикувати те, що сказав Пінчук. Ми маємо вимагати, щоб наш Президент запропонував своє бачення виходу із тієї ситуації, в якій опинилась Україна. А він за неповних 3 роки свого управління так і не спромігся цього зробити.

Політичні скандали січня

Рік почався із медичного скандалу, коли директор Інституту серця Тодуров наїхав на виконувачку обов’язків міністра охорони здоров’я Супрун, звинувативши її у смертях тисяч пацієнтів з вадами серця. Далі ці звинувачення підхопив Медведчук і усе протистояння медиків перейшло із професійної у політичну площину. І пішло-поїхало. Вже всі забули з чого це все починалось.

Читайте також: Агонія фармацевтичних магнатів, або Чому медики опираються реформам

Тепер дискусія триває в площині – бути, чи не бути реформі медицини. Не буду аналізувати це все, бо не надто вірю у команду реформаторів Супрун та й не вірю, що вони здатні знищити існуючу систему охорони здоров’я. Українська медицина – це неприступний бастіон, як і українські суди, українська прокуратура, українська міліція чи українська корупція.

А цей тиждень у нас ознаменувався протистоянням міністра інфраструктури Володимира Омеляна (ставленик «Народного фронту») з польським іммігрантом Бальчуном, який зараз очолює «Укрзалізницю». В цей конфлікт активно втрутився наш Прем’єр і, як не дивно, став на бік поляка. А тут вже варто зауважити, що це або недалекоглядність Гройсмана спрацювала, або всі вже погодились, що дострокові вибори до парламенту є неминучими і більше не потрібно приховувати протиріччя між президентською партією і ставлениками Яценюка-Авакова.

Читайте також:  Мовний інспектор та субтитри в театрах. Роман Матис розповів про новий мовний законопроект

Ще одним скандалом місяця став зареєстрований у Верховній Раді законопроект про державну мову. Але цей скандал роздутий з нічого. Це всього-на-всього законопроект, який навіть не пройшов ще розгляду в комітетах, не те що першого і другого читань. Та й взагалі якось мало віриться, що ця Верховна Рада здатна прийняти такий законопроект. Вона за 3 роки свого сидіння у сесійній залі не спромоглась скасувати так званий мовний закон Ківалова-Каліснєчєнка. Тому ці всі «срачі» у соцмережах не лише передчасні, а й взагалі непотрібні.

Загострення сміттєвої кризи

Два головні львівські політики остаточно загралися і догралися в питанні вивезення сміття зі Львова. Мова звичайно ж йде про Олега Синютку і Андрія Садового.

Не хочу знову влізати в те, хто у цьому колапсі винен, бо винні усі, хто керував Львовом протягом усіх років незалежності України. Зараз треба говорити про те, як розрулити цю ситуацію. Адже, якщо її не вирішити у найближчі терміни, то на нас чекає реальна екологічна катастрофа.

Політика політикою, амбіції амбіціями, але від цих політичних ігрищ страждає майже мільйонне місто. Це вже зрозумів і Порошенко. Саме тому він доручив Гройсману зустрітись з Синюткою і почати вирішувати цю проблему.

Одразу ж після зустрічі з Прем’єром Синютка виконав чи то прохання, чи то вимогу Садового скликати комісію з надзвичайних ситуацій і розглянути питання сміттєвої блокади Львова.

Читайте також: Синютка обіцяє очистити Львів від сміття за 7 днів

Після цього збіговиська стало зрозуміло кілька речей. Садовий визнав свою безпорадність у вирішенні цієї проблеми без залучення держави і області. Порошенко отримав уже свій максимум в знищенні президентських амбіцій Садового і остаточно позбувся одного з потенційних конкурентів на майбутніх виборах. А от чи виграв у цій ситуації Синютка? Мені видається, що ні.

Ні, бо він виконав чорну роботу, за яку йому ніхто не подякує високими посадами в Києві. Ні, бо він, давши обіцянку вивезти протягом тижня усе сміття зі Львова, поставив себе у завідомо програшну позицію. Якщо він її виконає, то доведе усім, що вказівка блокувати вивіз сміття зі Львова на полігони області все таки була, хоч і негласна. Якщо він її не виконає, то визнає і свою неспроможність вирішити це питання.

Але у цій всій ситуацій тішить лише одне: вони обоє сіли за стіл переговорів і почали говорити про цю проблему. Але ці розмови ще мало схожі на діалог політиків загальноукраїнського масштабу.

Політичні пристрасті за мікропроектами

У Львівській обласній раді своя політика. Містечкова, як на мене, але своя! Всі сваряться через обласний конкурс мікропроектів.

Ці пристрасті тривають ще з минулого року, коли шість фракцій написали публічну кляузу на «Самопоміч», що та неправомірно піариться на цій найуспішнішій програмі. Ця проблема виглядає не лише надуманою, але й навіть смішною.

Читайте також: Велика війна за малі проекти Львівщини

На Львівщині реалізовується більше 40-а цільових програм і ніхто не заважає обласним обранцям усі з них зробити такими ж успішними і популярними. Але для цього треба взяти і попрацювати. А з цим у наших обранців вже проблема. Вони люблять говорити і піаритись, але не люблять (а може і не вміють) думати і працювати. Хочеться вірити, що на черговій сесії облради буде поставлена жирна крапка у цій сміхотворній проблемі. І врешті дійсно почнуть розглядатись питання справжньої обласної політики.

Дмитро ПОСИПАНКО

Усі матеріали автора