«Камінчик» на мільйони: як львів’яни заснували стартап, який оцінили у Кремнієвій Долині (інтерв’ю)

Високий чорнявий хлопчина у чорній футболці навипуск та сірій кофтині стоїть біля огорожі та перекидає з руки у руку пляшку води. В очах — заклопотаність, він постійно поглядає на годинник. Здавалося б, нічого не звичайного, утім він, Маркіян Мацех, один зі співзасновником стартапу, який за добу зібрав на Kickstarter майже 40 тисяч доларів, а пізніше інвестори Кремнієвої Долини оцінили його у 7 мільйонів доларів.

З музиканта у стартапери

— Я взагалі, коли був малий, музикою займався. У 15 років уявляв, що буду саме музикантом, досяг дечого у цій сфері, навіть групу мав, — примружуючи очі, згадує Маркіян, ніби продираючись крізь терні своєї свідомості.

Але потім, каже, стало цікавішим IT. Тут він пропрацював 6 років: спочатку інженером-програмістом, потім — у бізнес-частині. Коли дійшов певного моменту у програмуванні, зрозумів, що хоче і може зайнятися маркетингом. Коли ж вичерпав себе і там, переключився на підприємництво.

— Я часто змінював професії. Однак остання — підприємництво — думаю, дісталася мені від батька, який був спочатку лікарем, а потім започаткував власну справу. Зрештою, саме він мене багато чого навчив тут.

Постійна зміна сфери діяльності Маркіяна аж ніяк не турбує. Навпаки, хлопець переконаний: це природній і правильний шлях, коли ти знаходиш себе знову і знову.

— Це одна з сутностей життя, — трохи помовчавши, підсумовує він.

«Камінчик» із сенсом

Приватну справу хлопець вирішив почати десь у 23 і ні з чого-небудь, а зі стартапу. Ідея почати його і створити пристрій, який би записував голос і переводив його у текст, у Маркіяна виникла давно.

— Перша причина — персональна — забудькуватість: якщо не запишу щось терміново, то можу про це забути. Я пробував і блокнот використовувати, і мобільні аплікації, і надиктовувати, але мені нічого не підходило — все занадто повільно було, — пригадує винахідник.

[dyvys_blockqoute text="Я не можу сказати, скільки саме ми вклали грошей у стартап — це комерційна таємниця. Але скажу, що мова йде про десятки тисяч доларів" author=""]

Друга причина, зазначає він, досвід роботи з розумними годинниками. Маркіян постійно намагався вигадати, як «запакувати» цю функцію у них, але все було марно.

— Власне, коли у мене виникла ідея, я з нею походив і вирішив нічого не робити, бо вона здалася недостатньо сильною, щоби кардинально все міняти.

Однак іншої думки був Назар Федорчук, з яким познайомився Маркіян. З’ясувалося, що хлопець мав таку саму ідею та навіть почав її втілювати у життя. Тоді, у 2015 році, львів’янин і долучився до проекту.

Читайте також: Студія дубляжу у квартирі: як львів’янка популяризує україномовний контент (інтерв’ю)

— Назар починав це робити сам, у нього не було зв’язків і досвіду в IT-індустрії, шукав по знайомих дизайнерів, потім кілька різних інженерів, які могли би «втиснути» це все у таку маленьку річ, потім програмістів. Це займало багато часу через те, що таких людей не дуже багато в Україні. Я ж приєднався на момент, коли вже був готовий прототип, і ми почали серйозну підготовку до Kickstarter-кампанії.

Назву пристрою — Senstone («камінь із сенсом») — дали вже після того, як розробили дизайн. Маркіян каже, що за задумом, пристрій зовнішньо уособлює у собі форму звукових хвиль, які перетинаються, а чорний колір додає йому космічності.

Справа на роки

На те, щоби втілити задум у життя, хлопцям знадобилося близько двох років. Чи не найбільше часу відняли пошуки розробників, які б змогли об’єднати всі функції у маленькому пристрої, розмір якого — не більший за скромну брошку.

— Ми шукали саме українських розробників, бо, по-перше, тут є бодай якісь зв’язки, по-друге, немає сенсу ускладнювати комунікацію із закордонними спеціалістами. Третє — це ціна, хоча в Україні і не найдешевші програмісти, але через знайомих вдавалося знайти економний варіант.

Сьогодні Маркіян зізнається: із самого початку їх команда пішла не зовсім вірним шляхом: спершу вони розробили концепцію, дизайн пристрою і лише потім почали перевіряти, наскільки їх винахід буде затребуваним. Зазвичай всі починають саме з опитувань аудиторії.

— Вже ближче до кінця ми тестували наш пристрій опитуваннями, говорили з людьми, аби зрозуміти, чи «заходить» це, чи хтось має такі проблеми, як ми, чи вирішить їх Senstone.

Аби знайти відповіді на життєво необхідні для життя пристрою питання, Маркіян і Назар удвох проводили і усні опитування, і у соцмережах, і через онлайн-платформи. У цій площині вони працювали ще до початку виходу продукту на Kickstarter, під час кампанії і навіть зараз, після неї.

— Ми «нащупали» попит приблизно у трьох тисяч людей, але тепер вивчаємо, хто вони, чому купили Senstone і хто наступний його купить, — тоном знавця справи зазначає він. — Взагалі ж вгадати, що буде затребуваним, неможливо. Впевненості немає навіть зараз, є просто кілька підстав для її зменшення.

Цільова аудиторія, на думку розробників, досить специфічні люди, які мають проблему зі забудькуватістю, неорганізованістю, у них більше ідей, ніж вони можуть записати, вони думають швидше, ніж говорять. В основному, каже Маркіян, це творчі люди: письменники, блогери, поети, журналісти, частково музиканти і навіть маркетологи. Другий сегмент — зайняті люди: підприємці, менеджери, стартапери. Крім цього, винахідники виділили собі також дві тестових аудиторії, які, імовірно, стануть споживачами у майбутньому. Це лікарі та люди з певними вадами: із синдром дефіциту уваги, із вадами слуху тощо.

— Поки що ми досить малі і тому фокусуємося на чомусь вужчому, щоби почати з чогось. Але маємо плани на розширення.

Зручність у простоті 

Маркіян переконує: працює пристрій дуже просто. Його треба прикріпити до одягу або начепити у якості ланцюжка, натиснути кнопочку і говорити. Все. Інше, а саме перевід голосових нотаток у текстові, «камінчик» робить сам.  Якщо ви наговорили якесь нагадування, воно буде у вашому телефоні, якщо якісь списки справ, пристрій відповідним чином структурує текст.

— Перші версії продукту вимагають терпіння: необхідно говорити прямо до нього, без сленгу, — наголошує співзасновник стартапу. — Оптимальна відстань від рота — десь 20 сантиметрів.

Утім, Маркіян запевняє, що у майбутньому Senstone буде більш «просунутим» і зможе розрізняти та переводити у текст вільну розмову. Вже зараз він підтримує 12 мов, серед яких українська і англійська.

Сам пристрій майже не відчутний, особливо, якщо говорити про алюмінієву версію. Друга — з латуні — важча.

«Камінчик» також потрібно заряджати від док-станції близько 20 хвилин. Заряд він тримає десь п’ять днів.

Сьогодні у світі існує лише кілька Senstone — тестових моделей. Виробництво одної обійшлося майже у 700 доларів. Але, за словами розробника, коли вдасться запустити масове виробництво, для споживача ціна становитиме 100-120 доларів.

Етапи росту

— Я не можу сказати, скільки саме ми вклали грошей у стартап — це комерційна таємниця, — сміючись зауважує Маркіян. — Але скажу, що мова йде про десятки тисяч доларів. Плюс — кошти інвесторів.

І хоча сума може здатися великою, хлопець каже, що це ще далеко не все і їм досі не вистачає грошей для розширення. Як не вистачає і часу.

— Сьогодні треба працювати одразу у кількох напрямках: пошук заводів для виробництва (ми ведемо перемовини з Китаєм і Україною, зокрема), налагодження контактів, маркетинг, сustomer development (тестування ідеї чи пртотипу майбутнього продукта на потенційних споживачах, — авт.ред.) тощо, а «кістяк» нашої команди — це 8 людей. У той же час ми не можемо найняти одразу 20 нових, бо почнеться хаос. Відтак, співбесіди на посаду у нас можуть проходити день, тиждень і навіть місяць.

Попри це, команда пообіцяла випустити перші моделі — близько тисячі екземплярів — вже у липні. На вересень запланована друга партія.

— Коли люди отримають Senstone до рук, це буде критичний етап. Саме тоді ми побачимо реалістичні дані, будемо відслідковувати, як ним користуються, що не так та інше.

Після цього — налагодження поставок у США, співпраці з рітейлерами, на кшталт Amazon. А це, пояснює Маркіян, місяці і навіть роки роботи.

Там, де є проблема, є бізнес

Попри розповсюджену думку, що в Україні для стартаперів немає життя, Маркіян вважає інакше. Навпаки, каже, тут дуже сприятливий клімат для цього.

— Там, де є проблема, є бізнес. Просто треба правильно проблему вирішити. В Україні, як ми знаємо, проблем багато, — трохи гірко всміхаючись зауважує він.

Чи не найважливішим плюсом розробник вважає те, що у нас дуже багато сильних інженерів. Крім того, є кілька стартапів, з учасниками яких можна порадитися. А решта, каже, просто: береш і робиш.

— Є річ, яка є мінусом і плюсом — відсталість українського ринку користувачів від усього світу. В Штатах ті ж Uber, PayPal — це стандартні речі. У нас вони тільки починають з’являтися. І виходить так, що підприємці, які помічають проблеми, вже не можуть братися до їх вирішення, бо в інших частинах світу вже давно їх вирішили, — переконаний стартапер. — Але, з іншого боку, це плюс, тому що ми одразу орієнтуємося на зовнішні ринки: американський і європейський.

[dyvys_blockqoute text="Моя порада тим, хто хоче почати щось подібне — ступити у невідоме, стрибнути у прірву і навчитися літати" author=""]

До слова, команда, яка працює над «камінчиком із сенсом» не будує ілюзій щодо локального ринку, зауважує Маркіян. Пояснення у хлопця доволі просте: в Україні недостатня платоспроможність населення.

Утім покидати свою Батьківщину він не планує, каже, хотів би завжди мати причину сюди вертатися, бо це дім.

— У мене були можливості виїхати багато разів, проте я завжди вертався. Але, я думаю, що задля розвитку Senstone я і Назар будемо дуже багато часу проводити у Штатах, щоби відчувати цей ринок, шукати там партнерів.

Читайте також: Як львів’яни власноруч створюють урбан-сади в місті (фоторепортаж)

Натомість в Україні, за словами Маркіяна, є дуже сильна технологічна база і близько 100 тисяч програмістів, які економічно виправдовують працювати з нею і залишатися тут.

— Навіть коли ми будемо у Штатах будемо, наша product development команда (розробники, — авт.ред.) буде залишатися в Україні. Це досить класна схема.

Стартап — як життя

Сьогодні життя Маркіяна повністю пов’язане зі стартапом. Позаним, каже хлопець, майже нічого не існує хоча б тому, що ти не встигаєш більше нічого робити: стартап відбирає надто багато часу, сил та енергії.

— Я шість років працював на зарплату і у певний момент росту відчув, що можу робити більше. Назбирав грошей і вирішив, що час спробувати зробити щось своє. Але майже всі накопичені гроші я віддавав на проект.

Маркіян зізнається, що сьогодні якість його життя однозначно погіршилася. Хлопцю довелося майже відмовитися від подорожей, він став менше собі дозволяти. Утім, навіть не задумуючись, каже — це була свідома жертва.

— Я приблизно знав, чого чекати. Звичайно, знати і жити так це різні речі, але б я зараз назад не повернувся, бо мати свою ціль у житті, бачити, як вона росте, як ти стаєш частиною чогось, як люди приєднуються, це все однозначно дає сильні відчуття, драйвить тебе. Моя порада тим, хто хоче почати щось подібне — ступити у невідоме, стрибнути у прірву і навчитися літати.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК