«День і Ніч з Мартою Госовською». Курортний роман або любов перемагає

От те літо було періодом занурення у куртуазну поезію і я із шкіри пнулася, щоб приєднатися до таких же ж пошановувачів канцон, альб та пасторел. Зібралися ми, п’ятнадцятеро трубадурів, не де-небудь, а в Празькому університеті, де навіть стіни шепотіли про лицарів та неземну любов до прекрасних у свої недосяжності дам.

Наші дискусії на тему радощів забороненої любові плавно перетікали із аудиторій до затишних кав’ярень, а звідти – на вулиці нічного міста. Все це було дуже кіношно, але страшенно нудно – я вже подумувала повернутися до вивчення життя мурах, аж тут з’явилася Ані. Про таких французи кажуть «красива, як чужа дружина»: вона занадто прекрасна, щоб бути реальною! Ми одразу потоваришували: вигадували канцони на ходу, закінчували речення в унісон і, - а це для дружби найважливіше, як я собі думаю – мали однакове почуття гумору. До кінця третього дня трубадурських зборів ми вже ніби зналися сто років і навіть ділилися помадою, а це вагомий аргумент на користь дружби (вам це кожна дівчина скаже).

За десятками кав і ще більшою кількістю куба лібре ми говорили без упину: про свої захоплення і дивних домашніх тваринок (Ані тримала ахітинку, коли ще про ахітинок знали тільки біологи-фанати і ще, може, корейці, які точили з них цілющі креми), про переклади та недописані дисертації, про фемінізм і кіно нової хвилі. Я сиділа з роззявленим ротом і не могла наслухатися, не могла наговоритися і натішитися новій дружбі, несподівано знайденій посеред співців куртуазного кохання.

Читайте також: «День і Ніч з Мартою Госовською». Краса по-французьки

Найбільше мене вражало, як вона говорить про свого чоловіка  - «мій всесвіт», «моя антологія любові», «моє все». Їхні телефонні розмови можна була записати і видати окремою книжкою любовної лірики (де-не-де були б, звісно, прозаїчні вкраплення на кшталт «заплати за електрику», чи «запиши малого до стоматолога»). І це після дванадцяти років шлюбу! Спершу мені здалося, що Ані просто підігрує мені і продовжує перформанс  під кодовою назвою «дама серця», але ні, любов була справжня – як в тих середньовічних голубків, що не спали всю ніч і зустрічали світанки щемко-солодкими альбами.

Меж моїй радості не було, коли Ані запропонувала поїхати разом до моря – щось там не складалося в її укоханого чоловіка і я б мала «скрасити їй тугу за серцем», як вона елегантно висловилася. Що, що, а скрашувати будні я вмію. Особливо коло моря. І я поїхала – вже в передчутті заповзятих суперечок на тему, хто крутіший: Пейре Відаль чи Бертран де Борн, обгорілих носів і багряних заходів сонця, запитих прохолодними коктейлями. Це мало бути моє найкраще «дівчаче» море!

Так воно й було. Перші два дні, аж поки Ані не закрутила роман. Справжнісінький курортний роман! Про таке трубадури не співають. Так «дами серця» своєму «коханому всесвіту» не роблять, думала я, закипаючи від люті і обурення. Склавши руки на пузі і надувши губи, я спостерігала, як вона фарбується моєю червоною помадою (помадне сестринство, і все таке…), одягає найкращу сукню, попередньо перепотрошивши наші валізи і перемірявши двічі всі вечірні убори, взуває підбори і йде на побачення, - які ще й закінчуються на зорі, - з якимось пройдисвітом, прихопивши з собою мою віру в кохання, сім’ю і щасливі подружні пари.

Пройдисвіт, як згодом виявилося, був непоганим знавцем поезії трубадурів, мав рудавого кучерявого чуба і подвійну порцію харизми. І звали його Марком, як і чоловіка Анни. Марко Другий, як я його про себе називала, взагалі підозріло добре встиг вивчити свою пасію – він знав, які круасани вона любить, знав, коли дедлайн подачі її дисертації до розгляду, та й про мене теж знав. До мене, очманілої від сонця, любовних інтриг та надміру емоцій, починало помаленько проблискувати – курортним романом, в звиклому розумінні, тут і не пахне. Марко Другий все-таки Перший і єдиний коханий чоловік Анни, а мене розігрують, як маленьку, освіжаючи принагідно свій, трохи прижухлий за дванадцять років сімейних буднів, шлюб. Вони пирскали від сміху і продовжували ходити на «таємні побачення», писати любовні записочки і взагалі поводитися, як підлітки у вирі гормональних бур. Вони були щасливі, а мені полегшало, що любов перемогла і не треба писати кляузу Маркові Першому.

Читайте також: «День і Ніч з Мартою Госовською»: Наречена за снікерс

Гнівалася за цю витівку я десь зо п’ять хвилин, акурат до першого тосту за «даму серця і альби на світанку». А потім подумала, що, мабуть, це ідеальний спосіб освіжити стосунки: ось так збиратися на побачення, ніби вперше, цілуватися біля брами і повертатися до дому під ранок. Це як закохатися знову і по-новому, віднайти той магнітик, що непереборно манив на початках, але міг загубитися у купі непраної білизни і нудних сімейних обідів при телевізорі. Французи називають курортний роман піґулкою насолоди для підняття самооцінки – такий собі зиґзаґ у безтурботність і гостроту відчуттів. То чому б не прийняти таку піґулку для стосунків, які вже випробувані часом і цим же ж часом трохи під’їджені? Чому б не зустрітися десь у Венеції, на мості Реальто, ніби вперше, а не пересваритися разів з десять, вибираючи готель, бронюючи квитки і пакуючи цю бездонну сімейну валізу? Чому б не вимкнути телефони, хоча б на два дні, і не потонути заново один в одному, замість того, щоб борсатися в цих занудних вакаціях все-включено, з обідом по розкладу і передбачуваною програмою розваг?

Авантюра не згірш лицарського роману, еге ж? Наважтесь якось, тільки друзів попередьте, - щоб не терпли від розпачу і не писали SOS-меседжі, як це робила я!

Марта ГОСОВСЬКА