Чому геополітичному становищу України не позаздриш. Політичний огляд тижня

Чому Україні важко позаздрити у геополітичному сенсі, що готують українські політики на наступний сезон і як Аласанія доносив Львову мету «суспільного», читайте у політичному огляді тижня.

Між двома вогнями

Геополітичному становищу України не позаздрить жодна країна Європи. На сході ми маємо відкритий воєнний конфлікт з однією з найозброєніших країн світу – Росією. Південь нашої держави уже давно постраждав і його частина – Кримський півострів фактично включений до складу тієї ж Росії. А у разі добудови останньою Керченського моста, який з’єднає Крим із материковою Росією, ми фактично втратимо і Азовське море, яке де-факто перетвориться на ізольовану водойму.

На південному-заході ми межуємо із незрозумілою і ніким не визнаною Придністровською республікою, а на півночі маємо ще одну проросійську сусідку – Білорусь.

Читайте також: Путін хоче використовувати ППО на кордоні Білорусі та України

З Придністров’ям ніби усе вже давно зрозуміло: цей гібрид буде існувати вічно, бо він вигідний нашому східному сусіду. З Білоруссю дещо складніше, адже поки там є свій диктатор Лукашенко зі своїми політичними амбіціями, вона не перетвориться на активного ворога України. Але що там відбудеться тоді, коли Лукашенко піде на пенсію або в інші світи, можна лише фантазувати, хоча така зміна влади там нічого хорошого Україні не віщує – Росія її точно не випустить зі своєї орбіти, а от менш одіозний і з меншими амбіціями очільник Білорусі буде для них основною ціллю.

Здавалося на заході у нас було найменше проблем, хоча це здавалося лише на перший погляд. Угорці і румуни свої впливи на Закарпаття чи Буковину ніколи не послаблювали і завжди підпільно підігрівали місцеві сепаратистські настрої. І лише поляки поводили себе до останнього часу більш менш адекватно.

Але усе змінилось на нашому західному фронті з приходом у Польщі до влади право-популістської партії «Право і справедливість», яка дуже активно почала грати на поприщі відновлення історичної справедливості і відбудови польської величі в Європі. Заручившись підтримкою нової влади США, поляки почали активно розставляти свої акценти, як внутрішній, так і в зовнішній політиці.

З внутрішніми проблемами вони нехай самі розбираються, а от зовнішня політика зачепила уже багатьох, в тому числі і Україну. Останні два тижні не стали виключенням. Польська влада уже встигла розпочати публічну дискусію про необхідність стягнення контрибуцій з Німеччини за збитки завдані у ході Другої світової війни.

Читайте також: У Львові немає ознак росту і поширення націоналізму, – очільник МЗС Польщі

Найімовірніше, що за межі публічної дискусії у медіа другосортних політиків і політиканів цей процес не вийде, але ж ми живемо у гібридному світі, де воюють навіть гібридними методами. І такі заяви скеровані на те, щоб послабити гегемонію німців у Європейському Союзі і вивести поляків на вакантне місце Великобританії в пулі неформальних лідерів ЄС.

Останнім вибухнув скандал із новими закордонними паспортами поляків, на яких польська влада вирішила розмістити зображення найважливіших місць польської історії. До цих місць потрапили не лише місця на теренах Польщі, але й Гостра брама у Вільнюсі і Цвинтар орлят у Львові.

Ніби нічого страшного у цьому немає, але це черговий дзвіночок про те, що імперські амбіції наших стратегічних партнерів зростають і питання відновлення не лише історичної величі Речі Посполитої, але й територіальної – для них не якась там фантазія, а прихована мета. Мета не найближчої перспективи, а довгострокова, але вона є.

Росія теж планувала «повернення» Криму щонайменше з 2004 року, а втілила цей план через 10 років. Тому наша влада повинна бути готовою до будь-якого розвитку подій і мати не лише План А, План Б, але й План Х, і не лише по відношенню до нашого східного сусіда, але й добре придивитись до західних «стратегічних партнерів», які теж ведуть свою пропаганду на міжнародному рівні.

Достатньо ретельно почитати інтерв’ю польського Міністра закордонних справ Вітольда Ващиковскі російському виданню «Комерсант». Багато хто сприйняв його на «ура», адже Ващиковскі відверто говорив про війну на сході України, про вину Росії у цій війні та про те, що там воюють не ополченці (як їх називала російська журналістка), а озброєні Росією сепаратисти.

Але з іншого боку Ващиковскі сказав і про те, наскільки поляки незадоволені темпами реформ в Україні, і про те, як їм не подобається розбудова українського патріотизму на особі Шухевича, і, найголовніше, про те, шалену міграцію українців в Польщу, які не лише масово отримують візи, але й залишаються в Польщі на постійно. Міністр навів навіть «страшні» цифри: за минулий рік поляки видали українцям 1,2 млн. віз, з них мільйон українців вирішили залишитись в Польщі, а за половину цього року українці одержали 750 тисяч віз.

Тільки він забув уточнити скільки поляків виїхало з Польщі після її вступу в ЄС і те, що українська робоча сила вигідна Польщі, адже без неї Польща просто може зникнути з карти Європи, адже для відстоювання своїх імперських амбіцій потрібно розвивати ВВП і саме українці це допомагають робити, в той час, коли поляки розвивають ВВП таких ненависних їм німців, чи інших більш розвинених європейців.

Про українську та львівську політику взагалі немає що написати. Літо, всі у відпустках. Лише наш Прем’єр Гройсман активно спостерігав, як вперше за 14 років по Дніпру плила баржа з кавунами, міністр соціальної політики Рева висловив геніальну думку про те, що українці витрачають більше половини свого заробітку на харчування не через те, що в Україні непропорційні заробітки і ціни в магазинах, а тому що українці просто багато їдять, а Порошенко за черговими «інсайдерськими» даними «Української правди» готується до другого президентського терміну.

Але Львів не був би Львовом, якби тут не спробували розгойдати такий політичний спокій. Спроба така була зроблена трудовим колективом львівської філії не то суспільного, не то державного телебачення. Звичайно, що під трудовим колективом треба розуміти Михайла Хвойницького, який після перемоги Зураба Аласанії в конкурсі на посаду очільника Суспільного телебачення, зрозумів, що втратить керівництво таким ласим ТРК «Львів». Адже на вересень уже заплановане оголошення конкурсу на посаду директора цього телевізійного «монстра».

От і написали вони слізне звернення до самого Гройсмана про те, наскільки їхній колектив ображений всіма цими реформами, як їм не виплачується достойна заробітна плата, а вони так сумлінно висвітлюють діяльність влади, особливо місцевої на чолі Синюткою. Аласанія довго не думаючи приїхав з делегацією до Львова і все детально їм пояснив. І про те, що «Віч-на-віч з Олегом Синюткою» це просто вершина рагулізму для телебачення, яке хоче гордо називати себе «суспільним»; і про те, що зарплати у них низькі не тому, що фінансування мало, а тому що львівська філія є найчисельнішою в Україні (315,5 штатних одиниць більшість з яких навіть не є журналістами); і про те, що завдання суспільного телебачення полягає не у розповідях про те, яку чергову бздуру сьогодні зробила облдержадміністрація, а про те, чим живуть і що турбує мешканців Львівщини; і про те, що реформи і оптимізації структури до максимум 60 осіб їм просто не оминути. Тому пану Хвойницькому можна лише побажати успіху восени на конкурсі.

Дмитро ПОСИПАНКО,

політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.