дивись.info

Чому референдум у Курдистані збентежив весь світ

Чому референдум у Курдистані збентежив весь світ
Фото: УКРІНФОРМ

Вчора, 25 вересня, в Іракському Курдистані провели референдум, який у світі назвали “неформальним” і “необов’язковим”. Однак у самому Курдистані його відвідало понад 3,3 млн осіб (близько 73% населення). Чому цей референдум такий важливий для курдів і чим він загрожує світові, у нашому огляді.

Вчора відбувся референдум про незалежність Іракського Курдистану. Успіх іракських курдів може викликати хвилю сепаратизму в сусідніх країнах, а в перспективі призвести до розпаду Іраку.

Міжнародна спільнота скептично відреагувала на рішення керівництва Іракського Курдистану, але не слід забувати про їхню активну участь в боротьбі з Ісламською Державою. Курди вважають, що заслуговують на це право і навряд чи від нього відмовляться.

Іракський Курдистан, 2017 рік. Фото: Павло Морковкін

Перш ніж розібратись в тонкощах курдського питання, варто звернутись до історії, а потім оглянути близькосхідну політичну кухню.

Курдська держава принесена в жертву світській Туреччині

Курди проживають на території Іраку, Сирії, Туреччини і Ірану. Їхня кількість сягає 40 мільйонів. В них досі немає власної держави, але існує сильна етнічна ідентифікація. Це, напевно, один з найстаріших народів світу, який досі не здобув власну незалежність.

Курдське питання – це одне з найскладніших близькосхідних питань. Влада країн, в яких проживають курди, зіштовхується з сепаратизмом і постійним збройним протистоянням. Для деяких країн питання курдів дуже болюче. Зокрема, для Туреччини. Події, які привели Близький Схід до сучасності, мали місце на початку ХХ століття.

Політику формують угоди, які переплітаються, створюючи рамки для взаємодій. Угода Сайкса-Піко підпалила сірник під пороховою бочкою. За нею курдам було відмовлено в незалежності, незважаючи на Севрську угоду 1920 року за якою мала бути створена курдська держава. Поява на політичній арені Кемаля Ататюрка змінила хід дипломатичних переговорів. Турецький генерал зумів зупинити розпад турецької державності і змусити західні країни вивести війська з Туреччини. Саме завдяки Ататюрку на карті з’явилась сучасна Туреччина. Світський Ататюрк симпатизував Заходу, а тому вже за Лозаннською угодою 1923 року курдам обіцялась примарна автономія.

Іракський Курдистан, 2017 рік. Фото: Павло Морковкін

Курдська держава була принесена в жертву заради світської Туреччини. Тим більше, турецькі дипломати завжди вважали курдів представниками турецького етносу.

В 1923 році під час суперечки за Мосул турецький представник наполягав на референдумі, оскільки в районі Мосулу проживають багато турків і курдів. Англійська сторона відмовила в референдумі, звернувши увагу на низьку політичну освіченість місцевого населення. Однак ситуацію це не змінило. Курди продовжують залишатись в уявленні турків таким ж турками, як і вони самі.

Курди і політична кухня Близького Сходу

Зараз варто звернутись до регіональних особливостей близькосхідної політичної кухні, яка може нам багато розповісти як і про регіональні особливості, так і про курдів.

Перше, що спадає на думку, коли згадуєш Близький Схід – це шейхи, іслам і інтервенція США в Іраку, а ще Ізраїль. Боротьба за ресурси визначала політичний клімат близькосхідного регіону, який дуже багатий на нафту і газ. Тут велись активні колоніальні війни, а після Першої Світової війни відбувалась боротьба за зони впливу. Дуже часто відсутність розуміння регіональних особливостей приводила до непередбачуваних наслідків політичних рішень.

Для Близького Сходу характерний іслам, а питання релігійної ідентичності ніколи не було другорядним. Релігійна ідентифікація визначає твій політичний і соціальний статус. В ісламі існує гострий поділ на шиїтів і сунітів, який призводить до збройних конфліктів, протистояння і репресій.

Іракський Курдистан, 2017 рік. Фото: Павло Морковкін

Цей поділ – це не порожній звук, а реальна причина більшості регіональних проблем. Основні гравці регіону належать до однієї з цих релігійних общин. До прикладу Туреччина, країни Перської затоки, Йорданія, Єгипет – це сунітські країни. Їм протистоїть Іран, де влада належить шиїтським священикам. В Сирії 75% населення – суніти, а владу тримає в руках Башар Асад, який є представником меншини алавітів, що складають 13% населення і займають ключові посади у владі і армії. В Іраку шиїтів трошки більше ніж сунітів (51% проти 42%).

За умови гострих поділів єдиним виходом управління ставав авторитаризм. На політичну сцену прийшли такі фігури як Саддам Хусейн, Хафез Асад (батько президента Сирії), Хосні Мубарок, Муаммар Каддафі. Американська демократія, прийшовши на близькосхідний ґрунт, мутувала, трансформувалась і втратила будь-які риси оригіналу.

У цьому регіоні криваві конфлікти ведуться через релігійну приналежність, великі етноси не мають держави, а демократія не приживається в дуже строкатому суспільстві. Саме в цих умовах народ Іракського Курдистану мав бороться віками за незалежність. Поглянемо на цю боротьбу, а для цього звернемось до історії.

Курдська автономія, Birakujî і позиція США

Зараз Іракський Курдистан вимагає своє суверенне право на незалежність. Збройна боротьба в горах Іракського Курдистану ведеться з давніх часів. Після створення Іраку шейхи Барзані розпочали боротьбу за незалежність. Правління Саддама Хусейна відбилось на курдах, оскільки іракський диктатор проводив репресії проти місцевого населення, а його кузен не бачив нічого поганого у використанні хімічної зброї.

Іракський Курдистан (2017 рік), пам’ятник жертвам газової атаки іракської влади проти курдів.
Фото: Павло Морковкін

Розмах репресій змусив американців ввести війська в Іракський Курдистан для захисту місцевого населення. Саме таким чином іракські курди здобули очікувану автономію. Президентом Іракського Курдистану став член общини Барзані, які створили Демократичну партію Курдистану (ДПК). Головним противником ДПК був Патріотичний союз Курдистану (ПСК), який очолював Джаляль Талабані.

В 1994 році між цими двома рухами розпочалась громадянська війна, яку курди називають Birakujî (братовбивство). ДПК підтримувала Туреччина, а ПСК користувався підтримкою Робочої Партії Курдистану (РПК), яка вела терористичну діяльність на території Туреччини з 1978 року. Війна була припинена після вторгнення турецьких військ, які переслідували представників РПК, а після інтервенції американських військ Талабані зайняв пост президента Іраку.

Справа в тому, що американська адміністрація намагалась побудувати в Іраку владну систему за прикладом Лівану, де влада була розподілена між представниками найбільших релігійних общин. Президентом був християнин, прем’єр-міністром – суніт, спікером парламенту – шиїт. В Іраку президентом став курд, прем’єр-міністром – шиїт, а спікером парламенту – суніт. Система провалилась як і в Лівані, оскільки гострота протистояння виявилась вищою, ніж демократичні амбіції.

Іракські курди зустріли ХХI століття з власною автономією і перспективою державності.

Розстановка сил

Негативно до можливості незалежності Іракського Курдистану ставиться турецька влада, для якої гостро стоїть питання туркменів. Партія націоналістичного руху (ПНР), яка отримала 16,3 % голосів в Великому Національному Зібранні Туреччини, зовсім ігнорує курдську ідентичність, а представники її бойового крила, «Сірі вовки», вбивають курдів по всьому світу, включаючи країни Європи. «Сірі вовки» – одна з найпотужніших організацій в Туреччині. Вони приймають участь в регіональних конфліктах, відстоюють права туркменських общин, а також проповідують ідеї неоосманізму.

Іракський Курдистан, 2017 рік. Фото: Павло Морковкін

В 80-их роках ХХ століття вони намагались вбити Папу Римського. Голова ПНР Девлет Бахчелі в 2011 році пропонував вийти Ердогану на площу Стамбулу, щоб закінчити президентські вибори. Підтримка ПНР партії Ердогана після невдалого путчу, а також підтримка репресій можуть казати про співробітництво між ПНР і турецькою владою. Ердогану потрібні союзники в часи ізоляції заходу. Турецькі націоналісти можуть стати опорою режиму, а їх антикурдська позиція визначає регіональну політику Туреччини.

В той же час курдів підтримує США, оскільки вони є надійними світськими союзниками, яким можна давати зброю і не хвилюватись, що вона опиниться в терористичних угруповань. Курди довели свою відданість під час американської інтервенції 2001 року, коли звільнили Мосул, але покинули його на прохання американської адміністрації. Іракські і сирійські курди приймали активну участь в боротьбі супроти ІДІЛ.

Примарна незалежність

Примарна незалежність стає цілком реальною завдяки, якби це парадоксально не звучало Ісламській Державі. Активна участь курдських формувань в наступі міжнародної коаліції дозволила курдам набути впливу на міжнародній арені. Курдські збройні сили змогли звільнити власну територію, а також приймали участь в штурмі Мосулу.

Іракський Курдистан, 2017 рік. Фото: Павло Морковкін

За курдів говорить стабільна політична система, якісні збройні сили, міцна економіка, яка тримається на експорті нафти. Основні нафтові шляхи проходять через Туреччину, партнера шейхів Барзані, які є ідеологічними противниками РПК. Уряд Іракського Курдистану, навіть зливав позиції РПК турецькій авіації. Домовленості між турецьким урядом і Барзані ставлять курдську державність на порядок денний.

В свою чергу незалежність Іракського Курдистану дестабілізує обстановку в самому Іраку, який стоїть за крок від релігійного протистояння. Звільнену від ІД територію заповнюють радикальні шиїтські угрупування. Курдів не люблять як і шиїти, так і суніти, а тому незалежність Курдистану лише погіршить ситуацію в країні.

Іракський Курдистан, 2017 рік. Фото: Павло Морковкін

Не слід забувати, що успіх іракських курдів надихне сирійських, турецьких і іранських побратимів. На Близькому Сході продовжує зав’язуватись клубок протирічь в часи нової політики Білого дому, який йде з регіону, даючи початок регіональному протистоянню за гегемонію. Курди забуті на початку ХХ століття нагадали про себе зараз і вони більше не будуть мовчати. Туреччина лише посилить активність в регіоні, де дві країни за крок від розпаду. Світ спостерігає, як переписуються договори ХХ століття.

Ярослав ПРИХОДЬКО,

Фото: Павло МОРКОВКІН, спеціально для Дивись.info

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.