Батьки незрячих дітей об'єднуються в клуб «Кому вперед»

2
фото: "Diagram.com.ua".

 У соціальних мережах анонсували створення батьківського клубу «Кому вперед», пише Дивись.info.

Він повинен стати місцем зустрічі і обміну досвідом сімей, які виховують незрячих діток.

У чому особливість клубу, як він працюватиме та хто зможе скористатися його послугами, нам розповіла громадський діяч, керівник Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій НУ «Львівська політехніка» Оксана ПОТИМКО.

фото: Oksana Potimko, сторінка у мережі Фейсбук

— Клуб «Кому вперед» - про кого, для кого, навіщо?

— Про кого? Про незрячих дітей - дошкільнят і дітей шкільного віку і у тому числі випускників шкіл. Для кого? Для їхніх батьків у першу чергу. Для того, щоб вони знали як правильно виховувати незрячу дитину, на що саме звертати увагу. Як дитині пояснити, як накладати зубну пасту на щітку, а як навчити водити з тростинкою і так далі. Тобто ті речі, які діти, що бачать, їм не потрібно особливо їх вчити, тому що зрячі діти спостерігають, як це роблять їх зрячі батьки. У випадку незрячої дитини, все це дитині потрібно пояснювати. Є певні методики і певні моделі виховання і навчання таких дітей. Цей батьківський клуб для того, щоб батьки чули і знали, як це робити. Щоб вони обмінювалися досвідом між собою. Щоб, окрім навчальних занять, майстер-класів для батьків, батьків разом з дітьми, ми ще могли організовувати різні пізнавальні атракції.

— Скільки загалом на Львівщині таких діток?

— Якщо говорити, наприклад, про інклюзят, то їх наразі є четверо. Тих, які вже вчаться в звичайних школах. Але є дуже багато - кілька десятків дітей, яким 4, 5, 2 роки.

—  Як робота в цьому клубі буде проходити і коли він стартуватиме?

—  Стартує він з вересня місяця. Чому з вересня? Тому що я буду охоплювати не тільки львівських дітей. У мене будуть діти, які приїжджають з інших областей України. Хтось з них навчається у спецшколі, хтось навчається на інклюзивній формі, батьки знімають у Львові спеціально квартиру. Ми будемо в форматі Інтернету підключати ще й батьків з інших регіонів України. Це Миколаївська, Дніпропетровська, Кіровоградська, Черкаська, Рівненська та інші області. Тому що вони всі зголосилися і висловили бажання бути учасниками батьківського клубу «Кому вперед». В принципі ми на першому занятті у вересні ми обговоримо періодичність цих зустрічей. Чи ми будемо збиратися один раз на місяць, чи ми будемо збиратися трошки рідше чи навпаки трошки частіше.

— Такі клуби - це європейська практика, українська практика, світова?

— Чесно кажучи, я навіть не здавалася таким запитанням. Я думаю, що в Європі, мабуть, таке є. Відверто, ніколи не цікавилася. В Україні таке 100 відсотків є і у Львові також є. Я не перша і я не остання, це не є якесь ноу-хау. Інша справа, що батьківські клуби, як правило, проводять представники освіти, наприклад. Чи самі батьки збираються і думають, як вирішити ту чи іншу проблему, коли у них народжуються діти з особливими потребами. У даній ситуації я сама незряча людина повністю. І я займаюся інклюзивною освітою дітей з повною втратою зору. Не у Львові, не у Львівській області, а в цілій Україні, на жаль. Тому що більше ніхто цього не робить. У тому сенсі, як це справді має бути. І є всі ці аспекти похідні від інклюзії. Потрібні підручники, потрібні спеціальні технічні засоби. Ми все це бачимо і ми це все робимо. Ми цих дітей своїх - інклюзят - усіма цими навчальними засобами забезпечуємо. Займаючись цією інклюзивною освітою, я бачу з якими проблемами зіштовхуються самі батьки. Бо десь ми вчимо вчителів, десь ми вчимо дітей, але в процесі інклюзії, в процесі навчання незрячої дитини обов'язково, можливо, найбільший відсоток навчально-виховного процесу має бути за батьками.

—До чого йдете, що прагнете і що цей клуб має дати?

— Я просто хочу, щоб батьки були грамотними, що б батьки не боялися, не впадали у відчай. І щоби ця дитина - незряча, вихована правильно - знаючи ми, вміючими батьками, абсолютно комфортно почувала себе в середовищі здорових людей. Щоб вона мала мету в житті, знала як досягти цієї мети. Що їй не мають дати щось готове, вона має сама цього досягати, сама боротися за своє "я" і своє місце під сонцем. І щоб вона була успішною, щасливою, мала родину, мала освіту, роботу. Абсолютна вся та шкала цінностей, яка є у цілком здорових зрячих дітей. Я хочу, щоб вони просто не відрізнялися.

Спілкувався Олег ГАЛІВ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: