Соціологічні рейтинги та що за ними стоїть

Літо, час відпусток і шашликів для містян і активних польових робіт для селян. Традиційно влітку дещо спадає інтерес до новин і політики. Кому потрібен комп’ютер чи телевізор, коли надворі так тепло?

А тим часом у новинному просторі можна помітити доволі рідкісне явище – справжню лавину рейтингів кандидатів у Президенти і політичних партій, представлених відомими соціологічними агенціями.

Звісно, ви можете сказати, що ніяка це не дивина. Що війна рейтингів – це явище цілком традиційне для України і ми маємо можливість спостерігати її перед кожними виборами. Та річ у тім, що масштаби цієї лавини просто вражають (тільки за першу половину липня мені на очі потрапило щонайменше чотири оприлюднених рейтинги кандидатів у Президенти), та й до виборів ще доволі далеко - цілих вісім місяців.

Причин такій активності є декілька

По-перше, ми опинились в унікальній ситуації, коли більшість кандидатів на пост Президента України мають шанси вийти у другий тур. Усі агенції показують, що лідером соціологічних рейтингів є Юлія Тимошенко, а далі йде ціла вервечка політиків, персональний рейтинг яких відрізняється між собою на 1-2% -  Анатолій Гриценко, Юрій Бойко, Володимир Зеленський, Петро Порошенко., Святослав Вакарчук, Олег Ляшко. Фактично, кожен з цих політиків може вважатись прохідним, якщо втримає і збільшить підтримку людей. Проте, щоб саме так і сталося, їм потрібні кошти для проведення агітаційної кампанії. А де їх узяти? Звісно що в бізнесу. Бажано у такого, який звик вирішувати свої «питання» через близькість до влади. Тож радо профінансує кандидата, який має шанс посісти керівну посаду і після перемоги пам’ятатиме, хто йому допоміг у скрутну і відповідальну мить. Власне соціологічні рейтинги і є тим «залізним аргументом», який представляють прохідні кандидати потенційним спонсорам у надії отримати кошти на власні кампанії.

[dyvys_blockqoute text="Соціологічні рейтинги є тим «залізним аргументом», який представляють прохідні кандидати потенційним спонсорам у надії отримати кошти на власні кампанії" author=""]

По-друге, на вибори йдуть не лише заради того, щоб їх виграти. Часом це звичайний бізнес, з доволі високою дохідністю. Йдеться про так званих технічних кандидатів, чия задача або відтягнути голоси у окремих політиків (за що вони отримують винагороду), або спробувати «наростити популярність» та «передати» голоси союзнику (звісно, не за просто так). І тут знову отримуємо необхідність продемонструвати власний рейтинг, щоб розуміти цінність послуг технічного кандидата та міру «вдячності», на яку він може претендувати.

По-третє, не слід забувати й про народ. Бо з перших двох пунктів може складатись враження, що про звичайних людей політики зовсім не думають. Проте, це не зовсім так. Соціологічні рейтинги покликані підтвердити населенню країни, що кандидат має шанси на перемогу. Адже звичайний українець міркує приблизно так: «голос, відданий за непрохідного кандидата – втрачений голос». От і виходить, що часто ми підтримуємо не того, хто нам імпонує найбільше, а найменше зло серед прохідних кандидатів. Тому значна частина учасників списків Президентських рейтингів намагається закріпити громадську думку у вірі щодо їх власного потенціалу.

[dyvys_blockqoute text="Українець міркує приблизно так: «голос, відданий за непрохідного кандидата – втрачений голос». Часто ми підтримуємо не того, хто нам імпонує найбільше, а найменше зло серед прохідних кандидатів" author=""]

Таким чином ми впритул наблизились до четвертої причини «навали» соціологічних рейтингів у ЗМІ. Досліджень робиться багато, але оприлюднюють їх лише тоді, коли вони показують результат «вигідний» замовнику дослідження. У більшості випадків політик не може примусити авторитетну соціологічну агенцію оприлюднити «потрібний» йому результат (адже більшість компаній усе ж дбають про свій імідж і бояться потрапити у медійні скандали або в немилість до політичних еліт опозиційних замовнику), але він може заборонити оприлюднити ті цифри, які йому не подобаються. Саме тому, ви навряд чи знайдете зараз рейтинги, зроблені на замовлення діючого Президента. Вони з’являться у ЗМІ лише тоді, коли його рейтинг знову почне рости. Сьогодні радо демонструватиме громадськості свої рейтинги, наприклад, Юлія Тимошенко – щоб підкреслити свою першість, а також перша п’ятірка прохідних кандидатів.

Усі ці причини дозволяють нам прийти до своєрідного правила: багато прохідних кандидатів – багато замовників на соціологію, і кожен з них прагнутиме її оприлюднити. До речі, це також відомий феномен – чим більш конкурентне політичне поле – тим більше соціології замовляють, чим меншим є розрив між суперниками – тим частіш її оприлюднюють з сторони різних агенцій (адже політики не впевнені, що їх суперники захочуть показати у ЗМІ власні дослідження, як не певні й у тому, що цифри у них будуть відображені коректно).

Що ж залишається нам?

Звісно, кожен вирішує сам. Можливо, хтось уже зараз здатен зробити глибокодумні і далекоглядні висновки із побачених цифр. Але я для себе вирішила так. Усі рейтинги, які публікуються до старту офіційної виборчої кампанії та до формування остаточних списків кандидатів у Президенти, я розглядаю як шоу, яке вимагає хіба «попкорну» і зручного крісла. Адже сьогодні будь-які рейтинги – це, хоч і правдиві, але доволі штучні прогнози. Ми не можемо бути впевнені у тому, чи йтимуть на вибори цілком прохідні у другий тур Святослав Вакарчук чи Володимир Зеленський (я навіть не певна, що вони самі мають для себе чітку відповідь на це питання). Ми бачимо близько чверті населення, яке не готове сьогодні зробити вибір серед запропонованих кандидатів. Та й чимало «чорних лебедів» ще може майнути над нашими головами до грудня 2018 року. Тож дивимось, дивуємось і робимо свою справу – в ідеалі прискіпливо розглядаємо роботу і стиль життя кожного кандидата, щоб не помилитись у виборі 2019-го.

 

Наталія ЗАЙЦЕВА-ЧІПАК,

соціологиня

директорка Центру вивчення громадської думки Соціоінформ,

доцент кафедри соціології Українського Католицького Університету

Думки, висловлені в рубриці «Колонки», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції ІА Дивись.info.