Відверто про головне свято країни: Володимир Яворівський розповів про маловідомі факти проголошення Незалежності

ІА Дивись.info звернулася до Володимира Олександровича з проханням, щоб він поділився з нашими читачами спогадами про ті історичні події.

«Про той день багато написано, розказано, але є і маловідомі факти. Отже, коли писався Акт незалежності, то розгорілася дискусія, як має бути записано в документі: чи проголошення незалежності, чи відновлення. Ми, Народна рада, політв’язні, наполягали, щоб записати «відновлення української державності». Для нас це було дуже важливо. Якби той документ був прийнятий і там було б записано, що відновлюється українська державність, тоді б кожен задумався над тяглістю державності.  На моє велике переконання, наша державність починається від княгині Ольги. Зараз я про це пишу роман і доводжу у ньому, що саме за Ольги почалася Українська держава, Русь-України. Адже вона, по-перше, означила кордони Русі, а це головна ознака держави. А також вона розпорядилася ввести по всіх землях однаковий для всіх податок – полюддя, як воно тоді називалося. Звичайно, цього її навчила смерть Ігоря, який поїхав третє збирати полюддя у древлян. Під Іскоростенем він був розп’ятий між двох беріз. Ольга побачила величезну проблему, зрозуміла її і ввела єдиний податок на всіх землях. До чого я це веду? А до того, що ми можемо починати із княгині Ольги, яка створила українську державу, Русь-Україну тодішню.

На моє велике переконання, наша державність починається від княгині Ольги

Далі шукати своєї державності в Литовсько-Українському князівстві. Тоді можемо вільно опиратися на козацьку державу Богдана Хмельницького. Вона була, мала свою територію, кордони, православну віру тощо. На початку ХХ століття, коли, нехай і на короткий період, нехай пунктирна, але це була українська держава з законами, армією тощо і аж до сьогоднішнього дня.

Ухваливши варіант «проголошення», ми декому дали карти в руки думати, що, мовляв, нічого раніше не було і щось раптом з’явилося. Гадаю, згодом до цього документа можна буде повернутися. Не кажу, що це настільки актуально, що питанням слід зайнятися негайно. Але з часом це треба зробити, виправити. Парламент має право додати доповнення до цього прийнятого закону.

Читайте також: Біля витоків державності: як Звенигород хочуть перетворити на туристичний центр

Зрештою, хоч ми наполягали, але зрозуміли, що абсолютно до такого формулювання неготова публіка, навіть багато хто із демократичних сил не зовсім був готовий, адже історія була напівпідпільною, маловідомою. Через це ми зрозуміли, що буде дуже складно. І якщо не пройде ось цей постулат про відновлення державності, то може не пройти і сам Акт. А втратити, звичайно, такий шанс і відкласти це на потім, було небезпечно. Крім того, невеликий сегмент парламенту наполягав на прийнятті закону про декомунізацію, а вже потім проголошенні незалежності. Ми тоді подумали, що це нерозумно і ми цього не зможемо зробити, адже відпадуть комуністи і не голосуватимуть за сам Акт, і ми просто провалимо момент. Якби ми тоді на це пішли, то до сьогоднішнього дня ми проводили декомунізацію. Це був дуже цікавий факт», – розповідає Володимир Яворівський.

Ми зрозуміли, що буде дуже складно. І якщо не пройде постулат про відновлення державності, то може не пройти і сам Акт. А втратити, звичайно, такий шанс і відкласти це на потім, було небезпечно

Незважаючи на те, що Акт проголошення незалежності був ухвалений 24 серпня, національний синьо-жовтий прапор над Верховною Радою підняли лише 4 вересня.

«На той момент вже було проголошено Акт незалежності. Вже відбулися великі радощі, які прокотилися по всіх майданах міст та сіл країни. Треба було вирішити питання про прапор. Виникла дуже велика дискусія про підняття над Верховною Радою синьо-жовтого прапора, бо висів ще радянський. Ми, звичайно, вмовляли тривалий час Кравчука, бо він теж вагався. Він був зацікавлений, щоб рішення було прийняте. Тобто проголосоване. Через це була дуже тривала і гаряча дискусія. І зрештою прийняли ухвалу, щоб підняти цей прапор.

Але рішення було якесь таке напівофіційне, напівнеоційне, і, пригадую, що вже вирішили все-таки підняти прапор. Ми вибігаємо всі на вулицю, кажемо через мегафон, що зараз буде піднято український прапор над Верховною Радою. А того дня стояло таке безвітря-безвітря. На майдані перед Верховною Радою були тисячі людей, нас на руки підхопили – носять і Левка Лук’яненка, і В’ячеслава Чорновола. Та і нас усіх. Підкидали, декого не спіймали (сміється). Всяке було. Але народ страшенно торжествував. І ось потихенько піднімається синьо-жовтий прапор. Ми всі його бачимо, і раптом подув вітер. Наш національний прапор вітер розправив, а з-під нього виглядає радянський. Чи то хтось з технічних служб, чи, може, навіть Кравчук дав команду, а може, це була просто помилка чи в когось затремтіла рука, коли піднімав цей прапор? І люди нас покинули, натовп почав гудіти, мовляв що це відбувається, як так, що це за держава з двома прапорами. Я пригадую, як ми біжимо, вриваємося до кабінету Кравчука. «Леоніде Макаровичу! Що ж це робиться?» – кричимо. Тоді він покликав ті служби і дав жорстку однозначну вказівку підняти національний синьо-жовтий прапор», – згадує Володимир Олександрович.

Читайте також: Левко Лук’яненко розповів, чому Акт проголошення Незалежності зачитував Яворівський

Очевидно, головною подією тих історичних днів було саме проголошення вперше з трибуни тексту Акту.

Володимир Яворівський розповідає: «Ми були готові до цього. Кожен писав свій текст. Напередодні у Спілці письменників, я тоді був її секретарем, ми проводили зустріч. Спочатку ми домовилися, що зачитуватиме текст Левко Лук’яненко, але потім зробили поправку, що нехай це зробить той, кому це вдасться зробити першим. Нам головне було подати суспільству сигнал, що такий документ вже є. Навіть Лук’яненко сам розповідав, що поки він намагався виходити, Кравчук побачив підняту руку Яворівського, який стояв біля мікрофону. Акт вже був майже зведений. Там десь були якісь мої слова, дуже попрацював над документом Сергій Головатий – першокласний юрист. Здається, це саме його були слова «враховуючи тяглість української історії» тощо.

Мені вдалося повністю зачитати Акт, потім там були ще якісь правки. А вже після обговорення ми пустили на трибуну Левка Лук’яненка, і він зачитав цей Акт незалежності. Це був величезний символ, людина, яка сиділа у камері смертників за Україну. Людина, яка 27 років відбула ув’язнення. Людина, яка втримала від початку і до кінця свій моральний патріотичний стриж. Це наш національний герой. І сьогодні йому б виповнилося 90 років. На жаль, не дожив. Але він виконав свою місію до кінця. І дай Боже, щоб кожен українець виконав хоча б часточку своєї національної місії,  тоді ми станемо геть іншими – сильними, могутніми, демократичними і з державою буде рахуватися увесь світ», – резюмував Володимир Яворівський.

Оксана ДУДАР