Українська кремнієва долина: якими були перші кроки ІТ у Львові (фото)

Співзасновник компанії SoftServe Тарас Кицмей розповів детальніше, чому компанії могли перебувати у стані стартапу не один і не два роки, з якими труднощами стикалися тодішні програмісти та що заважало галузі розвиватися швидше.

Завод й інфляція

Я потрапив до IT через математику — на початку 90-х закінчив факультет прикладної математики у Львові. Після цього працював на заводі «Позитрон» в Івано-Франківську. Мені не подобався формат роботи там: це режимний об’єкт, авторитарний стиль управління і головним було пройти через прохідну о 8:30, а потім можна було ще цілу годину робити що завгодно. Там я обіймав посаду інженера-програміста, яка мене не мотивувала ані завданнями, ані зарплатою.

Через деякий час я опинився на кафедрі обчислювальних машин у Політехнічному інституті, де ми вирішили відкрити курси з програмування. Тоді у Львові з’явився ринок з розробки програмного забезпечення для підприємств, які хотіли використовувати ПК. Ця справа процвітала. Тому ми вирішили об’єднатися у трудовий колектив і разом створювати це програмне забезпечення. Бізнес ішов добе, але треба було зважати на інфляцію. Наша ціль тоді була якомога швише отримати гроші і витратити їх, аби вони не «згоріли».

Але у 1992-1993 роках лафа припинилася, оскільки програмне забезпечення стало нікому не потрібне. У людей не було коштів на звичайні речі: бензин, зарплату тощо.

Бізнес — не спекулянство

У 1993 році у Львові створили курси підприємництва, на яких викладали американці. На цих курсах я зрозумів, що бізнес — це не спекулянство і заробляти гроші не соромно. Крім того, дізнався, що за кордоном ніякої кризи немає.

Студенти цих курсів мали написати бізнес-план зі створення свого підприємства. Юрій Василик та Ігор

Власне, саме тоді, на цих курсах, двоє моїх сьогоднішніх партнерів Юрій Василик та Ігор Мендзебровський написали бізнес-план зі створення SoftServe. Я ж ті курси не закінчив — керівництво вирішило, що я несерйозно відношуся до навчання, і вигнало мене. Втім Юрій та Ігор запропонували мені приєднатися до них та робити SoftServe разом. І я погодився.

Роботу у SoftServe ми почали з того, що перекидували між машинами все дискетами. Це був час, коли вінчестер був 40 кілобайт нам більше не треба було. Програми писали за два-три тижні.

Від трудового колективу до компанії

Спілкування з американцями багато чого змінило у нашій роботі. По-перше, у SoftServe відмовилися від трудових колективів, які були такими собі вільними художниками — працювали, коли був настрій. По-друге, компанія взяла на себе зобов’язання з виплати заробітної плати працівникам. По-третє, ми встановили 8-годинний робочий день та ввели звітувати про свій час. Ми створили відповідну систему, де кожен міг написати: скільки часу і над чим працював.

SoftServe перебував у стані стартапу 5 років. Зараз компанії досягають успіху швидше, бо у них є база досвіду. Ми ж тільки старалися зрозуміти, як будувати бізнес.

Нам пощастило, що ми перші познайомилися з американцями. Суть співпраці була в тому, що вони продавали програмні послуги в Америці, а виконували завдання українські компанії. Щоправда, яка сама компанія виконуватиме це завдання, вирішували на конкурсі. На те, щоби підготувати конкурсну роботу, витрачалося багато часу, тому ми відчували, що нам треба почати свій маркетинг.

Маркетинг

У 1996 році ми послали в Америку двох колег на бізнес-курси і отримали новий канал замовлень з Торонто. Щоправда тоді у нас почалася криза неплатежів. У нас був один нотбук і стратегія була така: якщо за два-три місяці клієнти не заплатять, доведеться його продавати. Тоді я вирішив позичити дві тисячі доларів під 4% на місяць. Це були великі гроші, але вони врятували компанію.

Через відмінності у маркетингових підходах, на той момент нам не вдалося наростити продажі в Америці, тож було вирішено переключилися на Україну. У нас з’явилися три великих замовники, для яких ми виконували не короткчасні одноразові завдання, а займалися product development. Компанії були задоволені і ми мали довгострокові доходи.

 

Завдяки цьому вдалося і вирішити проблему із зарплатами співробітників. Ми сказали, що підвищити її зможемо за рахунок бонусів, але для початку будемо виплачувати фіксовану суму. За 9 місяців ми накопичили достатньо коштів, щоби платити їм ці бонуси і вже десь за півтора роки розрахувалися повністю. Це дозволило нам зберегти працівників.

Цінності в IT

Спочатку у компанії працювало до 5 людей, згодом їх ставало все більше і сьогодні компанія налічує 7 тисяч співробітників. Зараз цінності змінюються, але починали ми з того, що працювали на квартирі і разом обідали. Коли переїхали до офісу, ситуація осбливо не змінилася. Так само одна людина йшла на ринок, закуповувала продукти і всі разом йшли на обідню перерву.

У 2000-х у нас з’явився перший офіс в Америці. Ще пізніше ми запустили у Львові напрямок тестування програм, що було новим для регіону, оскільки вважалося, що програміст сам має тестувати продукт. Але ми якось протиснулися і справи потроху пішли вгору.

Тоді вже почалися 2000-ні роки.

Занотувала Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО