Ми не були готові до того, що побачили у ДАПі, – захисник Донецького аеропорту

2

Сьогодні минає рівно чотири роки з того моменту, коли проросійські бойовики, прорвавшись напередодні на верхні поверхи Донецького аеропорту, розпочали дин з найзапекліших штурмів.

Сьогодні минає рівно чотири роки з того моменту, коли проросійські бойовики, прорвавшись напередодні на верхні поверхи Донецького аеропорту, розпочали день з найзапекліших штурмів.

Своїми спогадами з ІА Дивись.info про 16 січня 2015 року поділився кіборг Віталій П’ясецький, який у складі третього батальйону 80-ої бригади до останнього захищав українські позиції.

Ветеран війни зізнається, що ніхто не був готовий до того, що довелося побачити, коли вони прибули в аеропорт.

«Враження були найяскравіші. Тобто реальність дуже відрізнялася від того, що ми очікували чи, можливо, нафантазували собі. Точніше ми не очікували, що буде так. Наприклад, на той час, коли ми планували тільки виїжджати у ДАП, то багато хто, зокрема і я, думали, що зможуть відбути декілька ротацій. Зазвичай, одна ротація – це 10-14 днів. Але коли заїхали і побачили всі ці руїни – темнота, холод, волога – постійні методичні обстріли танком, вже тоді було незрозуміло, як добути той термін – цих 10 чи 14 днів, не кажучи вже про довше перебування. За фактом, приміщення було напівзруйноване.  Укриття жодного не було. Нас рятувало тільки те, що сепаратисти не знали, де саме, у якому приміщенні ми знаходимося. Якби вони знали, то було б досить одного влучного пострілу з танка, щоб поховати багатьох, якщо не всіх. Спочатку ми були в шоці, але тим не менше вийшли на позиції, далі зайняли свої пости, які нам розподілили, і виконували поставленні завдання», – розповідає Віталій П’ясецький.

Нас рятувало тільки те, що сепаратисти не знали, де саме, у якому приміщенні ми знаходимося

І додає, що найбільше йому запам’яталося саме 16 січня.

«Зараз багато хто запитує, чому саме взяли дату 16 січня, адже новий термінал підірвали 20-го і саме тоді було найбільше втрат? Але мені саме 16 число найбільше запам’яталося. 20 числа мене вже не було, вибух я не пережив, 19-го нас вивезли. Але саме дата 16 січня запам’яталася найбільше. 15-го сепаратисти зайшли на верхні поверхи, ми були лише на нижньому, точніше на другому, з боку міста. Вони пробили отвори у стелі і вже вранці 16 числа почався, як вони думали і ми, зрештою, теж, завершальний штурм. Почали закидати гранатами, газовими гранатами, а ввечері стали заливати всіляку запалювальною сумішшю, внаслідок чого почали детонувати боєприпаси, розподілені на постах. Пожежа почалася у самому терміналі. Ми до цього не готувалися. Вони якось перемістили барикаду і через отвори почали кидати гранати. Тоді в мене на очах загинув боєць з 93-ої бригади Влад Остапенко. Коли прилітає звичайна граната, ти ховаєшся в укриття. Але коли полетіли газові, ми думали, що це димові шашки. Коли хапнули цього диму, то просто почало вивертати назовні. Було дуже важко, і це змусило багатьох відійти з позицій, які вони займали, углиб терміналу, куди сєпари не могли закинути гранати і там були вікна, де можна було схопити свіжого повітря», – продовжує пан Віталій.

Саме дата 16 січня запам’яталася найбільше. 15-го сепаратисти зайшли на верхні поверхи. Вони пробили отвори у стелі і вже вранці 16 числа почався, як вони думали і ми, зрештою, теж, завершальний штурм

Та незважаючи на критичну ситуацію, були сміливці серед волонтерів, які виявляли бажання приїхати у ДАП.

«Мобільний зв’язок був постійно, але поганий. 15 чи 16 числа мені зателефонував волонтер і сказав, що вони зараз у Пісках і хочуть потрапити до нас в аеропорт. Я тільки посміявся: «Дякую, але шансів у вас жодних». У той час в ДАП можна було прорватися лише на бронетехніці з боєм, під обстрілами», – завершує свою розповідь Віталій П’ясецький.

16 січня Віталія поранили – він отримав осколкове поранення від гранати.

31 липня 2015 року ковельчанина Віта П’ясецького за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Вони вистояли – не вистояв бетон.

Оксана ДУДАР

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: