Туманно і альбіонно: не глянцевий Лондон

Писати колонку про Лондон – то як писати про любов, про війну, про батьків і дітей, про сім смертних гріхів і найгарніші заходи сонця. Тобто марно. Слів не вистачає і вони ще й всі відмовляються складатись у речення.

Але я спробую. Бо це мій перший мегаполіс, який я побачила п’ятнадцять років тому. І він був зовсім не такий, як показували у Love, actually. Бо там я вперше почула мову, яку до того знала тільки з книжок. І вона була зовсім не така, як у підручнику Плахотніка і романах Діккенса. Бо там я стала дорослою, навчилась бути своєю серед чужих і їсти фіш ен чіпс на ходу, не захляпуючи футболку.

Я б могла написати про diversity і як його там celebrate, але це було б про Лондон з путівника, який ви можете прочитати і без мене. Я розкажу вам про Лондон, який так швидко змінюється, що не встигаєш оговтатись, як на обрії виростають дедалі нові й нові хмарочоси, – вже й не відрізниш в Сінгапурі ти чи в Лондоні. Але він і не змінюється – газони так само ідеальні, музеї безкоштовні, а мода вулиць божевільна.

Якщо ви ретельно продумаєте план лондонських канікул і спробуєте втиснути у три дні Тауер, Вестмінстер, Букінгем і хоча б один музей, скажімо, Британський чи Вікторії та Альберта, то ви поїдете (якщо виживете) з відчуттям тотального знесилення і ненависти до столиці світу. Лондон не можна брати похапцем. Це місто настільки різне і настільки насичене, що треба обрати, куди вам: до Рембрандтів, Рубенсів і Веласкесів, мумій, Шерлок Голмса чи круків Тауера. Не робіть помилки туриста-одноденки і не перетворюйте Лондон на швидкоруч склепаний і криво розмальований китайський сувенір.

Для початку визначтесь, за чим ви приїхали: історія, мода, архітектура, клуби, парки чи театри. Мій друг, Ґілберт, так і спитав, коли я п’ятнадцять років тому попросила показати мені Лондон: «Тобі який з лондонів? Якщо парадний, то йдемо по маршруту золотої класики, а якщо живий – спускаймось у тюб!»

Ми спустились у метро, і я тут же вислухала лекцію про майже 500 км шляхів, 300 станцій і Гері Бека, святого чоловіка, якому лондонці завдячують першу схематичну діаграму станцій метро – до нього станції позначали абияк просто на карті міста і розібратись, що, куди і як, було дуже й дуже непросто. В малесенькому вагоні, значно меншому і вужчому за київські, писало, що «Любов – це не викладати ноги на сидіння» і «Любов – це їсти яблуко, а не курку в часниковому соусі». Та лондонцям було не до любові – вони байдуже ремиґали, хто що мав з собою і викладали ноги, хто куди міг. Фоном звучав голос Емми Кларк, яка невтомно повторювала «Mind the gap!» Ця фраза стала символом Лондона – з підтекстом і грою смислів, все, як люблять англійці. Жаль, що саму Кларк – разом з голосом – звільнили через «профнепридатність»: по-перше, вона зізналась, що ненавидить метро, а по-друге, записала жартівливі звернення до пасажирів метро, на кшталт: «Сер, не ховайтесь за газетою, всі і так знають, що ви витріщаєтесь на бюст он тієї пишної блондинки!» Гумору, – ох, цей знаменитий англійський гумор, – керівництво метрополітену не оцінило і тепер «Mind the gap» говорить нейтральний скучний голос, а не Емма Кларк.

Читайте також: Мамо, не старій! Колонка до Дня Матері

Ми вийшли в Іст Енд, дивитись живий музей – стріт-арт на Шортдічі та Гакні, де всі стіни вкриті муралами, а художники, які їх малюють нон-стоп, самі схожі на витвори сучасного мистецтва. Там можна годинами розглядати малюнки і заодно поспілкуватися з митцями, якщо, звісно, вдасться зрозуміти їхній кокні. Уважно вдивляйтесь і може вам вдасться не пропустити знаменитого Сторожового пса Бенксі – він у дворику не менш знаменитого клубу Карґо, про який можна не те що колонку, а цілий роман написати, по вулиці Рівінґтон. Як заблукаєте, то спитайте у панків на розі, вони вам скажуть (це я жартую, якщо хтось не зрозумів мого англійського гумору).

А потім ми піднялись на дах лікарні святого Бартоломея, звідки відкривається такий вид на місто, якого не побачиш у жодному путівнику. А от в кіно побачити можна. Саме звідти падав Шерлок Голмс (той, що у виконанні Камбербетча) під розпачливі волання бідолашного доктора Ватсона (той, що у виконанні Більбо Беґінса). Раджу вам порівняти, яке різне місто з оглядового майданчика музею Тейт, мосту Ватерлоо і з Осколка, найвищого хмарочоса Лондона. Ви здивуєтесь. Жодне місто не вміє так мінятись, залежно від кута зору.       Цього разу, коли я приїхала до Лондона, він був для мене зовсім іншим – бо таким іншим я хотіла його бачити. Я надолужила ту «обов’язкову програму», якою пожертвувала, щоб пізнати і полюбити Лондон моєї бунтівної юності. Цього разу він був зі мною галантним і я не дозволила собі повертатись додому під ранок, але ви цілком можете, якщо захочете. Адже в цьому місті, як писав Семюель Джонсон, є все.

Читайте також: Все, що ви хотіли знати про вивчення іноземної: серіали в поміч

Отже, куди піти, щоб захотілось повернутись у Лондон ще не раз

МУЗЕЙ

Якщо у вас буде час лише на один музей, то йдіть у Вікторію та Альберта. Це, до речі, не лише моя порада, а рекомендація (наполеглива, до того ж!) Генрі Марша. Цей музей – це ода красі. Йдіть і загубіться там посеред колекцій мистецтва Китаю та Японії.

ПАРК

Фото Генрі Марші.

Ботанічні сади К’ю язик не повертається назвати просто парком, бо це рай на землі! Це 250 років історії, 30 000 рослин, 10 кліматичних зон і найменший з королівських палаців – пряничний палацик К’ю! Купіть собі морозива, сядьте на лавку і подивіться на конкурс повітряних зміїв! А потім роззуйтесь і побігайте босі – це обов’язковий пункт програми, навіть принцеса Уельська так робила!

ПАЛАЦ

Фото Генрі Марша.

Ви чекаєте побачити Букінгем у моєму списку? От і дарма! Я раджу Гемптон Корт, колишню заміську резиденцію королів, яка знаходиться на березі Темзи, неподалік парку Річмонд. Сюди Генріх VIII привіз кохану Анну Болейн і звідти ж її повезли на плаху, тут король одружився втретє, на Джейн Сеймур, і її привид досі тривожить зали палацу. А ще тут є лабіринт, в якому блукали герої Джерома Клапки Джерома! Ну і я теж!

ЧАЙ

Йдемо по чай і прямісінько в історію! Найстаріша чайна крамниця Лондона – 300 років Твінінгс по вулиці Стренд продає найрізноманітніші сорти цього найанглійськішого (окрім джину, мабуть) напою в світі. Це треба бачити і куштувати! Тільки не сьорбайте чай і не додавайте лимон, благаю, а то амбасадор чаю (а тут такий є) зомліє і гепнеться на кам’яну підлогу!

РЕСТОРАН

Тут я довго не могла визначитись, бо Лондон давно обігнав Париж (сподіваюсь, парижани цього ніколи не прочитають) і став еталонним фуді. Та всі модні локації меркнуть поруч з Айві на Вест Стріт! В Аіві пропонують унікальний театральний пакет: вистава (скажімо, з Х’ю Ґрантом у головній ролі) і вечеря (за сусіднім столиком може бути Ієн Маккален). Пакет так і називається – «Вечеря з …» Бо ж невідомо, що цього вечора готує вам Лондон!