Зняття економічної блокади з ОРДЛО: капітуляція чи шлях до миру

Частина українців вважають зняття блокади потуранням ворогу і капітуляцією, інша ж – можливість вийти на шлях закінчення війни на Донбасі. ІА Дивись.info звернулася до експертів з питанням, чи потрібно знімати з ОРДЛО економічну блокаду.

Марина Багрова, членкиня правління Міжнародної спілки «Інститут національної політики»:

«Пропозиція Леоніда Кучми про зняття економічної блокади з ОРДЛО – це всього лише його приватна думка. Те, що Мартін Сайдик назвав цю пропозицію «великим проривом», є лише підтвердженням того, що йому абсолютно байдуже, чи буде взагалі існувати така держава, як Україна. Оскільки ні Леонід Кучма ні Мартін Сайдік не несуть абсолютно ніякої відповідальності за свої висловлювання і рішення в Тристоронній контактній групі з виконання Мінських домовленостей.

Варто відзначити, що економічно і політично ОРДЛО інтегровані в Росію. Тому в економічному сенсі, торговельні й інші економічні відносини на своїх тимчасово окупованих територіях, Україна залишає з Росією. Виходить так, що в разі зняття економічної блокади Україна сама буде підживлювати бюджет воюючою проти неї країни-агресора, що неприпустимо в силу норм міжнародного права i моралі.

У міжнародній практиці не часто трапляються випадки, коли країна-агресор окупувала частину суверенних територій, знищили понад 13000 (тринадцять тисяч) громадян країни-жертви, завдала збитки на сотні мільйонів доларів, і країна-жертва продовжує торговельні відносини з країною-агресором.

Отже, зняття економічної блокади з тимчасово окупованих територій – це крок виключно в інтересах країни-агресора, спрямований на зміцнення економіки Росії.

Причини такого аномального поведінки як з боку колишнього політичного керівництва України, так і у висловлюваннях окремих осіб, можна виявити в недотриманні Україною норм міжнародного права. Простіше кажучи, у відступі від використання так званого «протоколу війни».

Виходячи з положення ст. 55 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, Російська Федерація як держава-окупант зобов'язана забезпечити утримання тимчасово окупованих територій.

Україна знаходиться в стадії вимушеної оборони від триваючої російської військової та політичної агресії. Адже керівництво України мало в силу норм міжнародного права припинити з Російською Федерацією на офіційному рівні будь-які дипломатичні та економічні відносини. Потім необхідно обов'язково винести на розгляд Ради Безпеки ООН питання про країну-посередника – між країною- агресором Росією і країною-жертвою агресії Україною, як це передбачено Гаагскими конвенцій 1899 та 1907 р. та Статутом ООН (ст. 33).  В якості такої країни-посередника можна було запропонувати США або Велику Британію як країн-гарантів територіальної цілісності і суверенітету України за Будапештським меморандумом.

Варто звернутися до позитивного зарубіжного досвіду. Так, наприклад, громадянам Ізраїлю офіційно заборонено без спеціального дозволу відвідувати такі країни як Іран, Ліван, Сирія, Ірак, Саудівська Аравія і Ємен, а також здійснювати з даними країнами торговельні відносини в приватному порядку. Такий досвід Ізраїлю слід було б перейняти Україні.

Отже, спираючись на позитивний зарубіжний досвід і норми міжнародного права, депутати Верховної Ради наступного скликання повинні ініціювати прийняття законів про заборону здійснення торгових відносин приватних фірм і компаній з будь-якими економічними суб'єктами на тимчасово окупованих територіях.

Після того, коли Україна стане повноправним суб'єктом міжнародного права, а не об'єктом міжнародних відносин різних країн, прийме закон про заборону економічних відносин з тимчасово окупованими територіями, тоді розглянуті пропозиції про зняття економічної блокади перестануть бути актуальними».

Дмитро Сінченко, ГО «Асоціація Політичних Наук»:

«Переконаний, що в нинішній ситуації не можна зменшувати економічний тиск на окупантів, адже сприятлива ситуація для їх економіки лише збільшить їх спроможність з нами воювати, а отже, ми зазнаємо більших втрат – більше загиблих, більше поранених, більше руйнувань... Чи хочемо ми цього? Звісно ж, ні. В суспільстві є значний запит на завершення війни, проте необхідно розуміти, що для цього є лише два шляхи: перемога або поразка. Перемога не над терористами ДНР-ЛНР, а перемога над нашим ворогом – Росією.

Визнати поразку і здатись – значно простіше і швидше. У цьому разі гаряча фаза війни дійсно закінчиться, однак не надовго, адже легка перемога надихатиме Москву йти далі – воювати проти інших Європейських країн. До цього сценарію вже посилено готується НАТО. Як гадаєте, хто у цьому разі найбільше постраждає? Звісно, як завжди Україна.

Тому необхідно мислити стратегічно – не йти на жодні поступки ворогу, навіть якщо тактично цей крок міг би нам щось дати. А припинення блокади - це, безумовно, поступки, при чому односторонні. Вони нам не потрібні».

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України:

«Якщо команда Президента Володимира Зеленського хоче йти на парламентські перегони з «конкретними справами», виконаними обіцянками щодо встановлення миру на Донбасі, то зняття економічної блокади з ОРДЛО – перший крок до цього. Інша справа, що це питання знову радикально поляризує українське суспільство та актуалізує розмови про «перемогу чи зраду». «Бізнесові таємниці» залишають відкритим питання, чи реально Україна відмовилася від «торгівлі на крові» або ця торгівля в іншій формі (Роттердам+, Дюссельдорф+, тощо) стала монопольним привілеєм зацікавлених осіб. Розпочати торговельну війну завжди легше, ніж її закінчити. Якщо Конституційний суд не скасує позачергові вибори 21 липня, тоді тема зняття блокади стане «передвиборчою» та довготривалою. Теоретично Кабінет Міністрів має приймати рішення про зняття економічної блокади з ОРДЛО. Але за умов виборчої кампанії таке рішення важко прийняти, коли є орієнтація на окремі сегменти електорату, які проти такого рішення. Тому блокада навряд чи буде фактично знята до завершення парламентської виборчої кампанії. Якщо допустити, що президент Зеленський відповідним указом втрутиться у компетенцію Кабміну, це стане приводом до чергового скандального з'ясування меж компетенцій та гратиме на користь Кремля, який доводитиме, що влада України нібито не здатна прийняти жодного раціонального рішення. Причому всі ці політичні ігри відбуватимуться на фоні підготовки до заплановоного на 8 липня в Києві саміту ЄС-Україна. Найімовірніше, ЄС також стимулює Україну до реальних кроків із урегулювання донбаського питання, виводячи за рамки домовленостей питання анексії Криму. У внутрішньополітичному порядку денному в Україні це можна представити як перший крок до відновлення територіальної цілісності. Але Росії це не потрібно, адже збереження ОРДЛО для Кремля краща гарантія «неготовності» України до членства в НАТО та ЄС».