дивись.info

Поруч Львова оселився найбільший притулок для тварин у світі. Що там можна побачити

Поруч Львова оселився найбільший притулок для тварин у світі. Що там можна побачити

Всього за 25 км від Львова, у селі Красів Миколаївського району, знаходиться унікальне місце – один з найбільших у світі притулків для тварин «Вуглик».

Тут спільно проживають сотні тварин: коні, корови, кози, поні, вівці, осли, кури, кролики, гуси, собаки, страуси, єноти і навіть два маленьких їжачки. Всі вони були врятовані активістами, які започаткували цей великий проект.

Цим масштабним притулком опікується всього декілька людей. Керівниця та засновниця притулку Олександра Гаврилюк-Левицька розповіла в інтерв’ю ІА Дивись.info, що все почалося багато років тому з першого врятованого котика, якого назвали Вуглик.

Олександра Гаврилюк-Левицька.

– Пані Олександро, розкажіть, як стартував ваш проект, чому вирішили дати притулку таку цікаву назву «Вуглик»?

– Наша робота стартувала у Трускавці, коли жили там на квартирі. Ми не планували це, як серйозний проект. Тому і назва досить не серйозна – «Вуглик». Історія така: я з чоловіком вночі гуляли у Трускавці з собаками і ми почули нявкання у підвалі. Чоловік заліз туди і під камінням знайшов маленьке кошеня. Ми його назвали Вуглик. Тоді створили у соцмережах сторінку «Вуглик» саме для прилаштування цього кошеняти. А потім вже одне за одним почали з’являтися інші тварини. Так сталося, що усі перші тварини, яким ми допомагали знайти новий дім, були чорного кольору. Тому ми так і залишили назву притулку «Вуглик». Це був такий старт проекту.

– А після цього вже переїхали жити у село?

– Ми взагалі не планували переїжджати у село, але сталося так, що економічно було вигідніше купити не квартиру, а будинок. Ми шукали довгий час будинок. Коли його знайшли, то зі всіма нашими тваринками переїхали у село, думаючи, що у селі буде нам краще. Так вийшло, що з того всього вийшов цілий притулок. У тому селі, куди переїхали, а це село Бродки, ми врятували перше теля, згодом коника, а потім й інших тварин. Місця там було не так багато, і намагалися спочатку рятувати та прилаштовувати, але не всіх тварин можна прилаштувати, тому ми були вимушені залишати якусь частину на доживання. Тоді ми зрозуміли, що треба щось змінювати і переростати у щось більше, шукати більшу територію. Чесно кажучи, ми взагалі планували переїзд у Миколаївську область. Тут ми не могли знайти територію, бо земля на Львівщині дуже дорога. До того ж, півтора роки тому сталася пожежа і згорів наш дім. Так сталося, що одна жінка дізналася про нашу біду. Вона сказала, що у неї є 4 га землі, які можна  взяти в оренду і робити притулок. Так ми знайшли нове місце, куди нам не треба було далеко перевозити тварин.

– А хтось із тварин постраждав під час цієї пожежі? На вашу думку, чому сталася пожежа?

– Стараюся не вдаватися у подробиці цієї пожежі. Пожежники написали висновок, що це було електричне замикання, але цьому доказів немає ні у пожежників, ні в кого іншого. Пожежа була настільки сильною, що згоріло абсолютно все. Від будинку майже нічого не залишилося, лише стіни першого поверху. Кого змогли, ми вивели. Пожежа почалася саме з того приміщення, де була карантинна зона і знаходилися коти. Тому, на жаль, 18 наших котиків загинуло. З мене тоді ще селяни сміялися, мовляв, чому жінка плаче за котами, а не за будинком? Я їм сказала, що у кожного свої цінності. Це були мої діти. Тому так сталося, що приїхали сюди, за село Красів. Ми думали, що тут фактично за селом буде краще, бо ми нікому заважати не будемо. Бо у Бродках знаходилися у центрі села, у місці, де ніхто не планував робити притулок, який спонтанно виріс.

– Яка ситуація тут, у селі Красів? Маєте конфлікти з місцевими?

– Тут досить гострий конфлікт. Не стільки з місцевим населенням, а з конкретними людьми, які зацікавлені у зникненні притулку. На початку року була нелегально заснована ініціативна група, яка зараз від імені жителів села функціонує і всякими способами намагається постійно на нас насилати якісь перевірки, замовних журналістів, які про нас роблять дуже такі, скажімо, дивні репортажі. Але вони не можуть на нас нічого знайти, бо нічого немає. Документація у нас в порядку.

– То які їх мотиви? Що їм дасть закриття притулку, землю?

– Напевно, вони хочуть себе засвітити позитивно в очах місцевого населення, щоб наступні вибори пройшли для них успішно. Я думаю, що вони таким чином борються за владу у селі. Тому що вони борються не лише з нами, а з умовними проблемними ситуаціями в селі. У нас дуже вразлива позиція, тому що ми не фінансуємося ніякими великим проектами, ми не фінансуємося з державних коштів, ми фінансуємося з коштів звичайних людей.

– Зрозуміло. То які тварини живуть у вас у притулку?

– У нас живуть коні, корови, кози, вівці, кури, гуси, віслюки, кролики, собаки, поні, страуси, єноти і навіть два їжачки з’явилося. Їжачки осиротіли, і ми їх вигодовуємо. Надіємося, що ми їх вигодуємо і успішно відпустимо у дику природу.

– А як взагалі тварини потрапляють до вас? Як ви їх рятуєте?

– Коли перші тварини почали з’являтися, то я намагалася виходити на якихось м’ясників. Домовлятися з ними, щоб врятувати тих тварин безпосередньо з забою. Але наразі ми вже таку велику кількість тварин рятуємо, що я нікого не шукаю. Мені постійно телефонують, мовляв, порятуйте того, порятуйте цього. Люди самі просять, щоб тварин не здавати на забій, а відправляти у притулок. Тобто це більше «сарафанне радіо» у соцмережах. Якщо брати статистично, то 90% звертаються до нас люди, які просто про нас чули від когось. Замість того, щоб віддати корову на забій, то продають її нам. Сьогодні у нас ніхто благодійністю не займається, не віддають нам безкоштовно тварин, все одно викуповуємо у них, але за м’ясною ціною. Таким чином ми і рятуємо тварин.

– А буває так, що просто під ворота підкидують тварин?

– Так, дуже часто буває, що самі привозять своїх собак до нас. Приходимо зранку, а у  коробці підкинуті цуценя або кошенята. Це дуже часто стається. Нам тільки цього літа таким чином додалося 20-30 цуциків. У нас не стільки питання, як їх прогодувати, а як зробити їм місце проживання? Цуцики зараз бігають вільно, але зараз ми будуємо декілька нових вольєрів, щоб вони мали своє місце. Безпечніше і для них, і для інших тварин, щоб у кожного було своє місце.

– То яка місія вашого притулку? Врятувати чим більше тварин?

– В ідеалі я намагалася зробити філіали по всій Україні. Під Миколаєм є один наш філіал. Також був філіал у Дніпрі, але ми були вимушені його закрити і забрати тварин. Частину прилаштували, а частину забрали, бо фінансово з кожним роком стає дедалі складніше тягнути цей проект. Тому так, наша зараз основна місія – це врятувати максимальну кількість тварин і прилаштувати цю кількість тварин. У нас залишаються виключно ті, яким прилаштування ніяким чином не світить. Намагаємося знайти їм нову сім’ю. Люди забирають тварин безкоштовно на умовах угоди, яку юридично підписуємо. Тобто люди, беручи цю тварину, розуміють, що не можуть більше її використовувати, розмножувати, якимось чином їй завдати шкоди.

– То скільки тварин таким чином вдалося врятувати?

– Думаю, сотні і сотні тварин пройшли крізь наш притулок і були врятовані. Дуже багато тварин було прилаштовані. З кожним роком стає дедалі важче, бо економічна ситуація погіршується, і люди самі бояться брати з притулку якихось тварин, не знать чи зможуть піклуватися про цю тварину. Тому ми намагаємося максимально шукати людей, які хоча б частково можуть спонсорувати якусь конкретну тварину, тобто онлайн піклуються. Вони бачать свою тваринку на фото та відео, постійно з ними спілкуюся. У нас постійно йде комунікація зі спонсорами. Людина розуміє, у що вона вкладає гроші.

– До речі, про гроші. Бачив у вас на сторінці номери різних банківських рахунків, куди можна надсилати кошти. У тому числі там російський банк… То громадяни Росії вас також спонсорують?

– Фактично до Майдану дуже великі кошти надходили з Росії. Росіяни багато допомагали. Я не бачу різниці у тому, яка людина допомагає. Тому що всюди є добрі люди і погані. Якщо людина має якийсь злий намір, то вона ніколи нікому допомагати не буде – ані тваринам, ані людям. А якщо людина має добрий намір, розуміючи складність ситуації, то буде допомагати чи з Росії, чи з Польщі, чи з США, чи з Німеччини. Думаю, що це міжнародний проект. Він не має під собою якихось кордонів, але кордони насамперед є у свідомості людей. У когось більше можливостей допомоги, у когось менше. Ніяку допомогу не намагаюся переводити у якусь статистику. Бо кожна допомога – це велике благо, благополуччя тварин, їх стабільне існування. Кожна допомога є дуже і дуже важливою.

– Цікаво зрозуміти ваш внутрішній світ і філософію, адже не кожен би займався цією роботою. Напевно, ви вегетаріанка?

– Я веганка і перейшла на веганське харчування поступово, не відразу. У нас таке суспільство, що ми починаємо наше життя і вживаємо м’ясо. Всі думають про м’ясо, що це, як груша, яка росте на дереві, а ось вона вже на прилавку, ти купуєш її і споживаєш. Ніхто не думає, звідки взялося це м’ясо, яким чином ця тварина росла? Чи вона мала свої почуття? Ніхто не думає, що це жива істота. Всі думають і бачать у них вже конкретний продукт. Тому це моя позиція і принцип, що тварини – це наші друзі.

– А що стається із тваринами, які помирають у притулку?

– У нас є утилізаційний договір із зоопарками. Ми передаємо у зоопарки із хижими звірами наших померлих тварин і там хижаки їх їдять. Це логічно, бо 90% всіх хижаків  не є хижаками за природою, вони падальники, їм природно вживати вже загиблу тварину. Знайшли мертву тварину і з’їли. Вполювати якусь хвору тваринку чи якусь молоду або стару – це дуже важка справа, не так часто вдається у дикій природі хижакам зробити це.

– До речі, а у притулку є ветеринар, який стежить за здоров’ям тварин? 

– У нас всі тварини стоять на державному обліку. Державні органи за ними стежать. Також у нас є свій ветеринар, який веде нештатні операції, обробку тварин, якщо поранилася чи приїхала травмована. Ми лікуємо їх своїми власними коштами.

– Підсумовуючи, ви б назвали ваш проект успішним? Це ж один з найбільших притулків для тварин в Україні, правильно?

– Не лише в Україні, але і у світі! За моїми даними, ми зараз на першому місці у світі, бо такої кількості тварин, як у нас під опікою, у світі немає ніхто, жоден притулок. Напевно, ніхто не є настільки божевільним, щоб утримувати стільки тварин. Я повністю розділяю західний підхід до утримування тварин, бо тварини мають бути доглянуті, ситі, але у них це набагато дорожче. У Німеччині, Франції, США вони не можуть собі дозволити утримувати таку кількість тварин. Але вважаю, що кожен такий проект є дуже і дуже важливим. Це змінює свідомість людей, які знаходяться і живуть поруч із тваринами. Я думаю, що світ завдяки таким проектам змінюється. Бо дуже важко прийняти зміну, якщо ти не бачиш цих тварин. Я також не могла змінити своє ставлення до м’ясник продуктів, поки безпосередньо не стикнулася з тими тваринами. Зрозуміла, що це не груша, що все – більше їсти їх не можу.

– Можливо, варто проводити якісь освітні проекти на території притулку, щоб навчати і дорослих, і дітей про те, що тварини – наші друзі?

– Звісно! Плануємо низку семінарів, запрошувати людей на територію, показувати їм тварин, спілкуватися, щоб люди отримували новий досвід і розуміння, для чого це потрібно. Також частина семінарів буде присвячена виключно спілкуванню з кіньми. Бо коней на порятунку дуже багато. Ми зацікавлені у тому, щоб люди отримували цю освіту і могли брати коней на своє утримування. Бо без цієї освіти людина буде боятися взяти таку велику тварину до себе. Люди мають розуміти, що кожна тваринка – це індивідуум, особистість, з якою треба вміти спілкуватися. Треба розуміти їх мову, що їм треба, і тоді ця взаємодія буде дуже насиченою, активною та приємною. Коли людина розуміє, а не боїться тварини, тоді вона починає її любити. Це все взаємопов’язано, люди мають не просто розуміти, але і безпосередньо спілкуватися, бачити тварин, тоді свідомість багатьох може змінитися.

Розмовляв Юра МАРТИНОВИЧ, фото автора

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.