Хроніка Іловайського котла: п’ять років по тому

Хроніка Іловайського котла: п’ять років по тому
Дорога на Іловайськ. 23 серпня 2014 року. Фото: Макс Левін

У боях за Іловайськ загинуло 366 українських бійців, 429 отримали поранення, понад 300 потрапили в полон. Сьогодні, 29 серпня, у п’яту річницю розстрілу української колони під Іловайськом Дивись.info пригадує хроніку тих днів зі слів очевидців.

Іловайськ – стратегічно важливий  пункт на кордоні з РФ. Саме події в Іловайську в серпні 2014 року визначили сценарій війни впродовж наступних п’яти років.

13 серпня українські військові та  добровольчі батальйони зайняли половину Іловайська. У цей час на сході України перебуває 12 військових батальйонів. Натомість в непідконтрольній частині Іловайська – 300 бойовиків, а у Ростовській області поруч із державним кордоном зосереджується близько 4000 російських військових.

Близько половини українських збройних формувань становили бійці добровольчих батальйонів: «Дніпро-1», «Миротворець», «Шахтарськ», «Херсон», «Івано-Франківськ», «Світязь» тощо.

Для Віктора Савченка «детонатором» стала анексія Криму. На фронт він пішов добровольцем  у 45-ть, хоч вікова межа для призову становила 42 роки.

«Коли їхали на Іловайськ, біля мене сидів молодий хлопець, колишній міліціонер, дістав магазин і намагався його пристебнути. Бачу, що він не знає, як це зробити. Потім мене запитав, чи можу я йому показати. Я був шокований. Зрозумів, що в автобусі багато людей, які, напевне, автомат тримають у руках уперше в житті», - ділиться першими спогадами Віктор, позивний «Інструктор».

Віктора заносять в підвал школи. Іловайськ, 26 серпня 2014 року. Фото: Маркіян Лисейко

24 серпня 2014 року після обстрілу з території Росії 5-ий батальйон територіальної оборони залишає позиції,  без прикриття залишається ділянка державного кордону Кутейникове-Мокроєланчик. На території України входять російські війська.

Ільющенкова Анна опинилася в числі перших поранених біля Іловайська. Бойовики помилково сприйняли її за російську військову і повезли разом з іншими пораненими зі сторони ворога до госпіталю.

«Я зрозуміла, що то були росіяни з їх слів: «Зачем вам все это надо, лучше бы приезжали к нам на Байкал, на наши озера, чем мы здесь ведем войну?» У мене на одязі були жовті смужки і вони це помітили, коли вантажили мене у вертоліт. Як тільки зрозуміли, що це означає, повернули назад і кинули на землю. Ночі були дуже холодні. Зранку мене допитувало ФСБ», – ділиться жінками моторошними спогадами своїх днів на війні.

Фото «на пам'ять» перед виходом «зеленим коридором». 28 серпня 2014 року. Фото: Макс Левін

Українське командування наказує ротній групі 93-ої бригади посилити підрозділ полковника Гордійчука на Савур-могилі,  але після зіткнення з противником група відходить.

25 серпня близько 14 години в районі села Кутейникове підрозділи 3-ої групи 51-ої бригади вступають у бій із російськими військами. В результаті захоплюють у полон 10 десантників. А вже за годину ворог блокує це село та два сусідніх – Старобешеве та Авмросіївку.

У сапера Віталія Черних з позивним «Фітіль» на фронті була одна мотивація: аби бойовики не просунулися вглиб України.

«Місцеві були зазомбовані: вони думали, що ми будемо їсти дітей. Я їй свій останній сухпайок віддаю, а вона мене питає, чи «ти будеш їсти наших дітей?». Звісно, я ж приїхав сюди, щоб тільки їсти твоїх дітей», - пригадує Віталій.

«Фітіль» прикриває вуха вівчарці, щоб уберегти від звуків бою. Бій на 2-му блок-посту, неподалік школи, Іловайськ.
26 серпня 2014 року. Фото: Макс Левін

28 серпня 2014 року президент РФ Володимир Путін пропонує надати українським підрозділам в Іловайську «зелений коридор». Російські військові ставлять власні умови: вихід без зброї та важкого озброєння. Українська сторона спершу їх відхиляє, згодом погоджується на вивід сил із зачохленим озброєнням. 29 серпня російські військові впритул розстрілюють колону з українськими бійцями, яких виводять із Іловайська.

Снайпер Олег Жаріков до війни працював будівельником. Йому вдалося вціліти після обстрілу «зеленого коридору» російськими військовими.

«Нас вигнали в чисте поле і розпочали обстріл колон. Але нам пощастило: вдалося дістатися Червоносільського, там закріпилися. Ввечері зібрались три наші снайперські пари, щоби вирішити, що робити далі: йти чи залишатись. Всі знали, якщо потрапимо в полон, снайперів ніхто не пошкодує. Кожен там робив свій вибір. Половина росіян взагалі не розуміли, де знаходяться. Думали, що Донецьк – частина РФ, такий райцентр у Ростовській області. Потім приїхали «моторолівці», наставили зброю, зняли запобіжники і змусили нас стрибати під «хто не скаче, той москаль». Все виглядало, як підготовка до розстрілу».

Бійці після обстрілу, Іловайськ. Фото: Маркіян Лисейко

Бої за Іловайськ стали найтрагічнішою сторінкою в історії російсько-української війни. І найгероїчнішою водночас.

Полковник В’ячеслав Власенко пригадує: у 2014 був впевнений, що війну вдасться закінчити швидко. Попри військове звання робочий день В’ячеслав проводив у офісі. Про те, що син поїхав на передову, батько-вдівець дізнався, коли В’ячеслав вже був у Іловайську.

«Мені дуже шкода, що Іловайськ сприймають як трагедію. Так, загинули люди, потрапили в полон, зникли без вісти. Але ми всі знали, чому ми туди йшли і розуміли можливі наслідки. Загиблим ми маємо пам'ятати і віддати їм шану. Іловайськ треба показувати як велику битву. Де люди проявили всі найкращі свої риси характеру. І це був героїзм. Це переломний момент. З Іловайська почалися мінські угоди. І люди по усій Україні побачили, що українські бійці, люди, громадяни можуть захищати свою країну».

Іловайськ, 28 серпня, напередодні виходу. «Філін» розмовляє з командиром «Дніпра-1» В’ячеславом Печененко.
Фото Маркіян Лисейко

«Іловайськ став відправною точкою. Саме там ми визначилися, хто є агресор. І що ані російське командування, ані російські офіцери не мають жодних моральних рамок під час ведення війни, - пояснює лікар Всеволод Стеблюк. На війні він очолював медслужбу добровольчого батальйону «Миротворець». З оточення в Іловайському котлі вивіз та врятував 87 поранених військових. - Іще один здобуток серпня 2014 – це готовність українських патріотів воювати пліч-о-пліч чи то у складі збройних формувань, чи то у складі добровольчих батальйонів. За розстріл колони в «зеленому коридорі» та інші звірства неоголошеної війни РФ відповідатиме в Гаазькому суді або іншому військовому трибуналі, що обов’язково відбудеться. Не може бути здобутків без втрат. Не може бути героїзму без трагедій».

Всеволод Стеблюк у зоні бойових дій на сході України

Спогади очевидців зафіксували автори документального проекту AFTERILOVAISK Макс Левін та Маркіян Лисейко.

Підготувала Ірина ЯКИМ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: