«Головне себе сприймати таким, який ти є»: історія прикордонника
Щороку 30 квітня в Україні відзначають День прикордонника — це професійне свято тих, хто стоїть на захисті державного кордону. Історії таких військовослужбовців показують, якою ціною виборюється безпека країни та наскільки важливою є їхня служба сьогодні.
Журналістика ІА Дивись.info поспілкувалась з Денисом Бульбанюком про його шлях як прикордонника.
Шлях до професії прикордонника та перший досвід служби
Денис Бульбанюк у 2010 році вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна і закінчив його через два роки, у 2012 році.
«Як і зараз, державна прикордонна служба була досить такого спеціального призначення і тоді було б дуже почесно і дуже складно, в принципі, як і зараз, стати прикордонником. Але я вибрав цю професію, тому що вона охоплює велику кількість різної правоохоронної діяльності і бойову складову, і все решта», — пояснює прикордонник.
Він додає, що у Збройних силах України мав багато напрямків, проте він обрав саме цей шлях. «Це було цікаво і молодому юнаку було важливо досягти саме таких результатів».
«Я пам'ятаю перший день стажування. Щороку, з першого до другого курсу, ми проходили стажування. І я дуже добре пам'ятаю свій перший прикордонний наряд. Це був Мукачівський прикордонний загін, напевно, зараз військове мітечко “Горонглаб”. Я проходив там стажування», —пригадує Денис свій перший день, як прикордонник.
Авіаудар у Вовчанську та особливий прапор
«Почнемо з того, що я з 2017 року служив в прикордонній комітурі швидкого реагування «Шквал». Зараз вона вже під керівництвом сьомого прикордонного Карпатського загону. І за цей період часу, з 2017 року, до моменту, коли ми почали виконувати бойові завдання в населеному пункту Вовчанськ, в нас був собою прапор», — розповідає Денис Бульбанюк.
Цей прапор був з військовими, за словами прикордонника, на міжнародних навчаннях у 2018 та 2020 роках. І Денис бачив його у штабі їхнього підрозділау. Тож, перед виїздом на виконання завдань, він помітив цей прапор і вирішив взяти його з собою.
«Під час виконання завдань я потрапив під авіаційний обстріл, і цей прапор був зі мною. І ми разом з ним трошки схожі. Він візуально залишився тим, ким він є. Так, він трошки отримав ушкодження, але візуально він показує і розказує, що він означає. І так само я теж отримав деякі поранення, але залишився в строю», — додає військовий.
Зараз прапор після авіаудару подарували начальнику сьомого прикордонного прикордонного Карпатського загону полковнику Трофіменко. «І він так віднісся до нього приємно, це був подарунок коменданта. Він на свій день народження перебував в районі Вовчанська і якраз під час виконання йому подарували цей прапор».
Прапор висить на вході до сьомого прикордонного Карпатського зону. І кожного дня, коли Денис Бульбанюк проходить повз нього і бачить його, його огортають теплі спогади.
«Мені приємно, що він досі є. Приємно, що цінують ті вчинки бойових підрозділів, саме бойову складову, це дуже важливо, що так до неї ставляться», — ділиться прикордонник.
Пригадуючи сам авіаудар у квітні 2024 року у районі Вовчанська, він розповів про це так: «Ми прибули завчасно, почали готуватися, але вже було відомо, що противник готує свої наступальні дії по нашому напрямку. Десь за два тижні до того ми вже почали там розгортатися. І, безумовно, ми дотримувалися засобів конспірування, маскування, але противник вже тоді дуже активно використовував безпілотні системи. І він виявив нашу позицію».
Авіаційний удар нанесли під керованими авіабомбами в місце їхньої дислокації. Через що Денис отримав свої ушкодження.
Поранення та як проходило лікування
«Після отримання поранень мене стабілізували та направили в Харківську обласну лікарню, де мені, слава Богу, дуже добре провели перші операції. Завдяки лікарському високому професіоналізму мені все змогли зберегти: і око, і кінцівки, і пальці. Це був основний момент. А потім поступово мене перевели в Київський клінічний госпіталь», — розповідає Денис Бульбанюк.
Спочатку були операції багато, а потім почалася адаптація і сприйняття себе таким, який він є. Наразі Денис Бульбанюк є ветераном війни з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, але основна причина — це те, що він має пошкодження правого ока.
«Я десь бачу на відсотків 20-40, в залежності від різних факторів, але більше 40 немає. Я трошки по-іншому сприймаю цей світ. Ліве ж око має 100 відсотків, тому я можу повноцінно виконувати ті завдання, які є. Головне себе сприймати таким, який ти є», — ділиться військовослужбовець.
Він розповідає, що кожен поранений, після того, як він отримав поранення, перший період часу дуже радий, тому що пережив ті чи інші обставини. І на його думку, період початку реабілітації є найважливішим періодом часу.
«По-перше, саме реабілітацію не сприймають як процес лікування. А друге – на психологічному рівні військові сприймають себе вже зовсім по-іншому. І це дуже важливо. Я ще досі прохожу різні види реабілітації, лікування. Це все довготривало. Але почуваю себе добре», — додає Денис прізвище.
Повернення до служби
«Я завжди був військовослужбовцем з раннього дитинства, з 12 років. І це моя професія», — каже Денис прізвище.
Після того, як він пройшов через лікування та відновлення, йому запропонували залишитись на службі.
«Я почав формувати документи на групу інвалідності. І мені запропонували залишитися. Я задоволений цим, бо ті навички, ті знання, які в мене є, вони потрібні. Я бачу, що я потрібен. І я задоволений залишився в команді тих людей», — додає військовий.
Підготовка новобранців і досвід сучасної війни
Денису прізвище запропонували залишитися в відділі бойової та спеціальної підставки штабу вже в комендатурі швидкого реагування «Шквал».
«Один з наших напрямків діяльності – це підготовка військовослужбовців, призваних по мобілізації або військовослужбовців, які вирішують підписати контракт з державною прикордонною службою. І перш за все важлива їхня адаптація та усвідомлення, в якій вони структурі служать, де вони служать», — говорить прикордонник.
Він також займається підготовкою їх базових навичок. Окремо важливою він вважає тактичну медицину. «Навіть настільки приємно читати, що десь комусь треба була якась медична допомога, і там знайшовся військовослужбовець, який гарно слухав і практикував тактичну медицину та допомагає що військовим, що цивільним в різних країнах».
За словами військовослужбовця, найважчим у підготовці є налаштування людини психологічно, щоб вона не «зламалася». Підготувати новобранця до виконання тих чи інших задач, щоб він усвідомив все та повірив в себе. У те, що його навички покращуються та все в нього вийде.
«Теорія — це дуже важливо, але практична складова є найважливішою і найскладнішою», —пояснює Денис прізвище.
«Я в 2023 році їздив за програмою «Інтерфлекс» в Великобританію для проходження базового курсу підготовки. Мій керівник сказав, аби я поїхав з нашими військовослужбовцями, щоб потренуватися та пройти цей курс», — розповідає прикордонник.
Військовослужбовець говорить, що британська навчальна матеріальна база є безперечно інтенсивною та сильною, але в них не має такої небезпеки, як в нас. «Тобто можна розмістити нормально людей, забезпечити їхній побут. Можна спокійно проводити заняття на відкритій місцевості».
«Але їхня практична складова, реальний стан сьогоднішнього бою, який є, потребує покращення», — додає він.
Водночас, всі інструктори відділу бойової підготовки у цьому штабі, які займаються з новобранцями, пройшли зону активних бойових дій. І вже останній чи два роки, за словами Дениса прізвище, використовувалися безпілотні апарати і інші новітні технології. «І завдяки цьому досвіду можна міняти програму, покращувати її. І краще підготувати військовослужбовців до цього новітнього бою».
