Собаки на війні: як Гільза стала найкращим другом артилериста-розвідника

«Моє місце – на фронті»

Олексій Шмиголь родом з Полтави. Як і багато українців він не міг всидіти вдома, коли почався Майдан.

«Під час Майдану не те, щоби був активним учасником, але приїжджав час від часу. Я тоді працював менеджером з продажів. І так вийшло, що за кожен пропуск роботи штрафували. За перший – 500 гривень, другий – тисячу і так далі. Виходить, що поїздки на Майдан обходилися досить дорого, тому я звільнився. Їздив на Майдан. А з кінця лютого 2014 року приєднався до громадської організації «Патріоти України». Спочатку з ними тренувався десь до травня 2014 року, потім перебрався у «Дніпро-2» – так називався батальйон «Правого сектору». Ми там теж тренувалися, але не дуже виходило, бо зброї не було. З командирами час від часу виникали непорозуміння, бо то вони мінялися, то відразу двоє було. Тож влітку я повернувся додому, намагався знову працювати, але зрозумів, що моє місце на фронті», – розповідає Олексій.

В Олексій не було військового квитка, тому не зміг приєднатися до добровольчих батальйонів – вони саме почали переходити у підпорядкування ЗСУ чи Національної гвардії, все стало офіційно.

«Тому я вирішив йти в армію. Служу з 2015 року. Тоді, у травні, і знайшов Гільзу на полігоні. Принесли двох цуциків-сестер. Гільза дісталася мені, а Рапіру забрав інший боєць. Їй тоді було два місяці. Так ми разом з Гільзою служимо. З 2015 по 2017 служили, потім півроку вдома, півроку в АТО і ще раз по колу», – веде далі Олексій.

Зізнається, що тоді не планував заводити собаку, просто стало шкода крихітну дівчинку: спочатку підгодовував, потім почав стелити одіяло в наметі, а потім поїхали разом в сектор.

Бойова напарниця

У ЗСУ Олексій Шмиголь потрапив в артилерійську бригаду. Оскільки Гільза була ще маленька, то на завдання її не брали – чекала господаря на базі. До речі, кличка собаки теж пов’язана з артилерією.

«Правду кажучи, кличку Гільзі дав не я. Я ж її не відразу забрав – вони днів два-три були на полігоні. Назвали так, бо ж артилерія. У нас як? Заряд коли вистрілюється, порох згоряє і залишається лише гільза. Оскільки вона дівчинка, то Гільзою і назвали», – пояснює господар.

Коли у бригаді з’явилася артрозвідка, Олексій з Гільзою поїхали на «0».

«Там її, щоправда, контузило від ПТУРа, але нічого вичухалася. Отак з 2016 року ми на передку. Увесь сектор об’їздили – від Широкиного до Красногорівки. Десь постійно, десь приїхали, відпрацювали і поїхали. Гільза всюди зі мною катається, – продовжує свою розповідь Олексій. – Коли ми були на Штольні, точка, виходить, була у полі. Піхота там не стояла – лише ми працювали. Бувало, що артилерія працює і треба йти на точку. Йдеш кілометр по полю, трава суха по пояс, інколи вище грудей, холодно, вітер завиває, все шумить, а ти наближаєшся до лінії фронту і з тобою лише собака. Ні тепловізора, ні нічника – тільки автомат і собака. Я йду, Гільза попереду метрів на 10-15, я автомат із запобіжника зняв – куди гільза дивиться, туди й я. Вона гавкає, а я по звуку визначаю, на що вона гавкає. Так ми добиралися до точки. Покладатися можна було лише на собаку, бо там трава шумить, там суха гілка зламається. Ніч, допомоги жодної, звісно, страшно було. Якось був сильний бій, мінометами нас накривало, забігли у бліндаж, а Гільза вже на місці кликати її не треба. Тільки артилерія починала працювати, а собака вже в окопі або в ямі».

Доводилося долати побутові труднощі – ні води, ні їжі не підвозили, техніка не проходила через болота, треба було по кілька кілометрів ходити до сіл, щоби бодай щось купити. Сніг топили. Побутових труднощів було багато, зізнається Олексій і додає, що Гільза тоді була просто незамінною, коли десь у посадці самому доводилося ночувати – вона все почує.

Перша собака в дивізіоні

Любить господар побалувати свою улюбленицю чимось смачненьким.

«Вдома Гільзі купую яловичину, а якщо ми в АТО, то з самого дитинства купував їй курячі стегенця. Їх легко дістати. А ще вона дуже велелюбна собака. Оскільки була першою собакою в дивізіоні, її всі любили і проблем з їжею, частуваннями не було. Якось коли вона вже стала трохи старшою, усі батареї стояли у лісі, вона почала сама більше гуляти – то однієї батареї сходить, то до іншої, між палатками. Був такий випадок – чи свято якесь, чи зарплатня – я, як завжди, купив Гільзі курочки. Стегенце на ранок, стегенце на вечір. М’ясо зварив, розламав, перемішав з кашею, а собака прийшла понюхала і пішла геть. Ввечері та ж історія. Не знаю, скільки тих стегенець я іншим собакам роздав, поки виявилося, що Гільза обходила всі палатки – де шашлику дали, де кісточок. І так вона тиждень гуляла по дивізіону і вдома нічого не їла», – розповідає Олексій.

Спати Гільза любить або біля ліжка, або на ліжку.

«Оскільки вона в мене дівчинка немаленька, – сміється господар, – я роблю щось на кшталт табуретки, накладаю на неї купу військових речей, підсуваю до ліжка і виходить, що я сплю навскіс, а собака там, де б мали бути мої ноги. А ще, буває, сплю у спальнику, приходить Гільза, просто лягти і спати вона не може, треба будь-що розбудити, щоби я або встав, або підняв ноги, тільки тоді вона вляжеться».

Але головна її фішка – двері.

«Живеш десь у бліндажі чи ангарі, то інші собаки просто приходять, носом тикнуть і виходять чи заходять. А Гільза – ні, вона в нас королева. Приходить до дверей, сідає, гавкає, доки хтось не прийде і не випустить її. Вона погуляє, повертається, сідає під дверима і гавкає, доки не запустять. Нинішнього року так вийшло, що ми жили в ангарі, а разом з нами десантники. Вони спочатку сміялися, що, мовляв, пес гавкає, а господар біжить двері відчиняти. Не минуло й двох тижнів, як вже і десантники відчиняли двері Гільзі. Ось такі причуди в неї є», – продовжує господар собаки.

Гільза не агресивна, добре ставиться і до людей, і до інших собак, але їй треба показати свою перевагу, особливо щодо інших тварин.

Читайте також: Як командир артбатареї і собака на ім’я Петрович стали друзями нерозлийвода (фото)

«Вона просто звикла бути лідером. Якось ми стояли під Сартаною – охороняли звуковий комплекс розвідки. До «передку» було далеко – кілометрів 5, у лісі. Ми з Гільзою два чи два з половиною місяці жили на дальньому посту удвох. Вона мене вночі охороняла, а її вдень – так чергувалися. Якось похолодало і ми перебралися ближче до пацанів. Тоді з бази привезли молоду дівчинку стаффорда. Була купа історій, як вона то ту собаку покусала, то іншу. Я спочатку переживав, адже дві дівчинки і обидві не прості. Як би Гільза не постраждала? Якось вони таки погризлися, Гільза продемонструвала свою перевагу, і далі собаки мирно жили між собою», – каже Олексій.

Магічна властивість – всім подобатися

І додає, що Гільза володіє якимось магічними властивостями – вона усім подобається.

«Буває, доходить до абсурду. Стою у м’ясному магазині, щоби купити собаці м’яса, а переді мною у черзі жінка. Вона купила собі м’яса і ще шматок для Гільзи. Кажу, мовляв, не треба, купив їй цілий пакет, краще віддайте іншим собакам. А жінка відповідає, що Гільза їй так сподобалася, що вона хоче саме її пригостити. І так всюди. Зайду в магазин по каву, а тут вже й гукають: «Ой, Гільзо, привіт! Тримай печивко!» І знайомі її пригощають, і незнайомі. Дуже вона мила», – хвалиться Олексій.

Читайте також: Як маленький французький бульдог Чупа допоміг врятувати 27 людей (фото)

А ще Гільза не терпить залишатися наодинці.

«Коли 2017 року ми приїхали на дембель і я її залишав вдома саму, то вона влаштовувала справжні істерики – кричала, пищала… Зараз все вирівнялося. Якщо вдома залишається – без проблем, а якщо десь у батьків, наприклад, то далі влаштовує істерики. Але якщо сидіти з нею, розмовляти, чухати, гладити – то все гаразд. Був цікавий випадок 2017 року, коли ми восени повернулися, приїхали у свою бригаду і поїхали на виїзд, медикам допомагати. Виїжджали ми на тренування, а це десь кілометри три від бази. Погода була не дуже, тому  я не хотів брати з собою Гільзу, щоб вона не вимазалася в болоті. Щоб вона не втекла – замкнув її у медпункті. Двері добротні, комірний замок. Повертаємося на базу, бачу Гільза бігає. Думаю, як це могло статися, адже двері вона не виламала, а ключі лише у лікаря. Приходимо, замок на місці, двері зачинені. Виявилося, що вікна розміщені досить низько і одна половинка вікна відчинялася. Вікно було зашторене. Що зробила Гільза? Вона вилізла на стілець, носом розсунула штори, відкрила вікно лапою чи носом і втекла на вулицю. Тому залишати її саму складно – невідомо, як вона поведеться.

Намагаюся брати її з собою. Вона мене на вулиці чекає або під дверима. Ми гуляємо цілими днями разом. Навіть на вибори зі мною ходила – і на президентські, і на парламентські. На президентських ми, щоправда, ще в армії були, а на парламентські прийшли, я її залишив на вулиці. Звісно, не прив’язував, бо ми без повідка гуляємо. Зайшов, вже до кабінки підходив, як чую хтось гукає: «Чий собака? Чий собака?» Дивлюся – Гільза бігає. Добре, що якась дівчинка погодилася з нею на вулиці посидіти. Навіть коли торік я працював торговим агентом і доводилося їздити, брав Гільзу із собою», – завершує свою історію Олексій про собаку, яка стала йому найкращим другом.