Здебільшого успішними стають прості ідеї, – Віталій Пелех, віце-президент ІТ-компанії

47_in

Щороку ІТ-ринок в Україні зростає щонайменше на 25%, прогноз на 2019 рік – 30%. У галузі задіяно близько 160 тисяч фахівців, однак індустрія досі відчуває брак кадрів, особливо на фоні таких гігантів ринку, як, приміром, Індія.

Про ІТ-галузь в Україні та її перспективи ІА Дивись.info поспілкувалася із молодшим віце-президентом з інжинірингу компанії  GlobalLogic Віталієм Пелехом.

– Пане Віталію, як Ви прийшли в ІТ-галузь?

– Я вчився у Львівському політехнічному університеті, на комп’ютерній інженерії, що має прямий стосунок до того, чим ми тут займаємося. Програмування було у програмі, але, чесно кажучи, після першого курсу я зрозумів, як простим шляхом отримувати оцінки. Зараз освіта трохи змінюється, і студенти отримують кращі знання. Після закінчення ВНЗ не було ні знань, ні вмінь, щоби працювати програмістом. Плюс, на той час не було стільки можливостей, які зараз. Тобто не було стільки компаній, не було стільки уваги до ІТ. Я потрапив на роботу на взуттєву фабрику «Прогрес» у їхній ІТ-відділ. Але робота ІТішника на «Прогресі» не була пов’язана ні з програмуванням, ні навіть налаштуванням. Це було прокладання кабелів по даху. Доводилося навіть ремонтувати і фарбувати вікна. Носив принтери туди-сюди і чимось цікавим не займався. А потім я потрапив на співбесіду в ІТ-компанію, після декількох співбесід опинився на позиції  trainee. Власне, сьогодні вже 13 років, як я працюю у цій галузі, доріс до молодшого віце-президента з інжинірингу.

– Сьогодні дуже багато закладів готують ІТ-фахівців. Які б ви виокремили?

– Закладів дуже багато, особливо в Києві. Також Львів є освітнім центром. Вирізняються за рівнем ті навчальні заклади, які мають статус національних. Як не крути, але там краще поставлений процес, програма навчання. Якщо взяти Львів, то студенти, які навчалися у «Львівській політехніці» чи ЛНУ, виглядають краще за інших. Але насправді ВНЗ дуже багато і навіть не варто намагатися їх перерахувати. До прикладу, коли я вступав на комп’ютерні технології, то тоді більшість вступали на менеджмент, банківську справу тощо. Тоді це було дуже популярно і ці спеціальності були у всіх вишах. Сьогодні така ж ситуація з ІТ. Кожен виш має спеціальність, спрямовану на ІТ. Власне, дуже часто, якщо намагаються швидко створити програму, щоби залучити студентів, не завжди приділяється увага якості. А в національних університетах процес підготовки таки є. Крім того, здебільшого і рівень студентів, які туди вступають, вже на старті є вищим.

– Які саме програмні продукти розробляються у Львові?

– Важко перерахувати, тому що ми розробляємо дуже багато продуктів. У львівській локації з компанією GlobalLogic співпрацює понад тисячу консультантів. Тому проектів є величезна кількість, так само, як і замовників. Тільки в моїй програмі понад 25 замовників і більше 40-50 окремих проектів. Це медицина, автомобільна галузь, компанії, які виготовляють мережеве обладнання. Наприклад, той самий wi-fi-роутер, який є у кожного вдома. Крім того, освіта. Один з основних продуктів, який ми розробляємо у Львові для канадської компанії, – це дошка.

– Наскільки український ІТ-продукт є конкурентоспроможним на світовому ринку?

– Дивлячись, що таке український ІТ-продукт? Українські стартапи – це одна сторона. А якщо йдеться про такі компанії, як GlobalLogic і подібні – ми не робимо свій продукт. Нашим продуктом є наша експертиза, знання, вміння та пул талантів, який у нас є. Ось у такому випадку йдеться про геть інший продукт. З точки зору інженерів та інженерного таланту, в Україні ми дуже конкурентоспроможні. Ми відомі якістю інженерів. Коли замовники обираються якісь локації, якщо проект виглядає складним, то, найімовірніше, з ним підуть в Україну. А якщо проект виглядає ще складніше, то, найімовірніше, замовник піде з ним до Львова або Києва, оскільки саме ці два міста вважаються найсильнішими інженерними центрами. Ми виглядаємо добре на світовій арені, але у нас катастрофічно не вистачає людей. Тому якби ми ще могли забезпечувати масштаб, тоді було б дуже круто, як, наприклад, в Індії.

– Виходить, що випускників ІТ-спеціальностей у нас все ж таки не вистачає?

– ІТ-напрямки почали відкриватися тоді, коли людей у галузі вже катастрофічно не вистачало. Тільки після того, як стало відомо, що ІТ – це перспективна галузь, високі зарплати, і це справді так, всі хочуть потрапити в ІТ. Дійсно, людей приходить більше, але і потреба зростає. Ми випереджаємо навчальні можливості країни. Водночас  ми постійно співпрацюємо з університетами, маємо свої навчальні програми, щоби допомагати освітнім закладам підлаштовувати свої. Відтак ми отримуємо людей, які відповідають вимогам ринку. Свої власні програми ми ведемо для підвищення кваліфікації працівників, щоби забезпечувати професійний і технічний ріст усередині компанії. Крім того, ми маємо програми початкового рівня. Але для них ми відбираємо людей, які своїми здібностями і бажанням вчитися переросли групові навчання. Адже є ентузіасти, які намагаються навчатися вдома. Таких людей ми намагаємося відразу брати до нас в роботу. Призначаємо менторів. Тобто ми на всіх рівнях намагаємося допомогти – і нашій освітній системі, і забезпечити себе потоком нових кадрів.

– Які українські стартапи найвідоміші?

– Є кілька відомих стартапів і є багато про це розмов, стартап-клубів, зустрічей. Є багато людей, які починають щось робити. Але, насправді, ми знаходимося ще дуже далеко від більш розвинутих країн, які давно цим займаються. Водночас є класні ідеї, є дуже відомі українські стартапи, але їх одиниці.

– Наприклад?

– Petcube, який має камеру і лазерну указку. Можна з телефону віддалено керувати указкою і бавитися зі своїм котом, перебуваючи в офісі. Проста ідея, проста імплементація. Стали досить успішною компанією, переїхали у Кремнієву долину. У принципі, всі ідеї прості. Занадто складні ідеї занадто складно втілити у життя, тому вони мають набагато мені шанси бути реалізованими і стати успішними. Здебільшого успішними стають прості ідеї. Є ще така, мабуть, ментальна риса. У розвинутих країнах, якщо хтось вигадує стартап, він усім про нього розкаже. У нас відмовляються ділитися ідеєю. Не суть в ідеї, а в тому, щоби її реалізувати. Є такий принцип – якщо десь народжується якась суперінноваційна ідея, така ж ідея народжується й деінде. Немає унікальних ідей, є тільки той, хто може їх втілити або не може. Тому добре, що розвивається культура комунікації. Чим ентузіасти будуть більше із собою розмовляти і спілкуватися, тим більше у нас буде успішних компаній.

– Побутує думка, що більшість українських ІТішників якщо ще не виїхали за кордон, то планують це зробити. Це справді так?

– Ні. Я живий приклад. Тринадцять років в ІТ-галузі і нікуди не виїхав. Можна працювати в Україні і хотіти залишатися в Україні.  Є багато людей, які також хочуть залишатися. Ось ми починаємо великий проект з американською компанією. У таких випадках наших працівників розміщають в офісі замовника. Це допомагає комунікувати з командами і в деяких випадках це просто необхідність. Є люди, яким я кажу, що потрібно їхати і працювати над цим проектом, який розрахований більше ніж на рік. Всі розуміють, що це не просто відрядження, а релокація. І ось є ті, хто каже, що може поїхати на місяць, але переїжджати не погоджується. І це при тому, що переїзди бувають різні. Можна переїхати в якесь маленьке містечко, але там теж є великі офіси, які потребують людей. Тому часто бувають пропозицію про переїзд у якийсь невеликий населений пункт. Натомість зараз йдеться про переїзд до Бостона, але не кожен хоче переїжджати. Звісно, є ті, хто хочуть переїхати. І це добре, бо щось побачать, чогось навчаться і привезуть це в Україну.

– Крім США, у яких країнах є запит на українських ІТ-фахівців?

– Дуже багато їдуть в Європу, зокрема в Німеччину, де дуже багато розробок програмного забезпечення. Багато людей працює в автомобілебудуванні, в індустріальній галузі, де триває цифрова революція. Практично всі європейські країни мають можливості для релокації. Багато хто їде в Польщу. Хоч Польща має і багато своїх продуктів. Крім того, там, починаючи з 2014-го року, відкрилося багато офісів ІТ-компаній для підстраховки, щоби мати офіс десь у Європі, відносно близько до України з можливістю продовжити працювати з тими ж людьми. Цього вимагали і клієнти. Тобто якщо клієнт – це велика компанія, вона вимагає, щоби партнер і географічно, і за розмірами, й інфраструктурно відповідав певним вимогам.

– Як у світовому контексті виглядає український ІТ-ринок? І наскільки інтенсивно він розвивається?

– Розвивається дуже інтенсивно. Тобто якщо подивитися на темпи росту того ж GlobalLogic, то за рік ми ростемо у межах 25%. Це величезні показники для росту галузі. У світових масштабах ми виглядаємо непогано, але не найбільшим і найкращим гравцем. Наприклад, Індія – це зовсім інший масштаб. Там набагато більше програмістів загалом. Росія має багато таких же спеціалістів, Білорусь, інші пострадянські країни. Галузь зростає у всьому світі. Важко сказати, що Україна якісно відрізняється, але репутація у нас хороша. Наші клієнти упереджено добре ставляться до України порівняно з іншими варіантами.

– Чому?

– Ті, хто має досвід роботи з Україною, вони переконалися, що ми можемо зробити. Основні центри ІТ по Україні – це Львів, Київ, Харків. Вони ще з часів Радянського Союзу були науковими центрами. У Львові було багато підприємств, інститутів. Наприклад, «Кінеском» робив кінескопи для всіх телевізорів у Союзі, але це було 10% від того, що вони робили, все решту – для армії. Тобто у нас була потужна і виробнича, і наукова бази. У нас залишилася ще інженерна культура.

Оксана ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: