Вислухати і допомогти словом: капелани з трьох країн розповіли про духовні потреби військових

Отець Іван Нагачевський, греко-католицький капелан Збройних сил Канади, предки якого покинули Україну ще у 1913 році. Канадієць у четвертому поколінні, він виховувався в українських традиціях і не потребує перекладача.

«Є три основні завдання. Перше – це служити своїй церкві, друге – допомогти іншим військовим, щоб вони мали доступ до власних церков. Якщо ти протестант, то я маю допомогти тобі бути найкращим протестантом. І третє – дбати про всіх солдатів, які мають клопоти. Поки наша тренувальна місія перебуває тут, у когось вдома хворіє хтось з родичів, хтось помирає. З ними треба спілкуватися, іноді навіть їхати з ними додому на похорон. Буває таке, що поки військові перебувають тут, розходяться з жінками і не знають як повернутися додому. Я йду з ними поруч весь час, поки вони служать», - описує свою місію Іван Нагачевський.

Він додає, що все, про що йому розповідають військові є конфіденційною інформацією. Є лише один випадок – намір вчинити вбивство чи самогубство. Про таку інформацію капелан повинен доповісти, щоб врятувати життя.

Підполковник армії США Клей Селмела, пастор протестантської церкви, уже 13 років служить військовим капеланом.

«Моя служба військового капелана не дуже відрізняється від служби цивільних пасторів. Військові стикаються з тими ж проблемами, що й цивільні люди. Це проблеми в родині,  фінансові проблеми - можете не вірити але не всі американці багаті. Але впродовж короткого часу перебування в Україні я помітив наскільки багато в нас є спільного, як в людей. Минулого тижня в одного з солдатів помер кіт. Він був дуже пригнічений цим і я читав йому Біблію, де говориться, що Бог однаково піклується і про людей, і про тварин», - розповідає пастор.

Він додає, що у США набагато більше розмаїття релігій.

«Я протестантський священник і моя робота – служити насамперед протестантам, а для тих, хто сповідує інші релігії - знайти відповідного капелана. Дуже часто буває так, що я не можу знайти капелана відповідної релігії, тоді я беру солдата у місто, де ми шукаємо людину, яка може йому послужити. Якщо і в місті немає такої людини, то ми намагаємося зробити невелику громаду з солдат щоб вони могли разом спільно служити», - розповідає капелан.

Іншою роллю капеланів є консультування командирів щодо релігійних практик, свят і будь-яких сфер віросповідання.

«Наприклад, я вивчав Україну, яке тут є розмаїття релігій, які є свята, що ви практикуєте, щоб зрозуміти з ким ми будемо працювати, , і щоб ми ненароком вас не образили», - додає пастор.

За його словами, найважче, буває ,коли військові відмовляються приймати допомогу.

«Це коли я працюю з солдатом, бачу що у нього є проблема і маю можливість йому допомогти, але з невідомих причин солдат відмовляються цю допомогу прийняти, і я бачу як він, та його родина продовжують страждати», - ділиться переживаннями капелан.

З ним погоджується священник Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, отець Тарас Михальчук.

«Інколи, курсанти не розуміють наших пропозицій. Хотілося б щоб до нас приходило більше людей. Наша місія не тільки привести людину до церкви, а щоб вона могла допомогти собі в житті, Ми хочемо показати різні сторони життя – насамперед добрі. На жаль побутує думка, що священник потрібен тільки під час кризи. Ми хочемо допомогти бути готовими до кризи, а не вирішувати проблему, коли вона вже сталася. А загалом, наші досвіди дуже подібні –  найперша наша місія просто бути поруч», - каже отець Тарас Михальчук.

«Ти знаєш про вояків набагато більше ніж командир, і цієї інформацією треба правильно користуватися і нею не зловживати. Відносини з солдатами є дуже довірливі, вони розповідають все що є на серці. Ти розумієш що хтось може бути зі своїми колегами не завжди в дружніх стосунках, а ти спілкуєшся з усіма і мусиш зберегти цю рівність. Буває важко, коли чуєш, як хтось когось обмовляє. Потрібно не лікування душі, а лікування душею. Місія має бути направлена в себе самого і тоді ти обов’язково допоможеш», - підсумовує військовий капелан 80-ї бригади ДШВ ЗСУ, отець Андрій Дуда.