Перші з Небесної сотні: сьогодні річниця перших убивств на Майдані

смерті на майдані

22 січня 2014 року в історії української незалежної держави відбулась безпрецедентна подія – вбивство мирних протестувалиників, які не погоджувались з політикою влади. Тоді загинули перші учасники Революції гідності, яких згодом назвуть Небесною сотнею.

Протистояння на вулиці Грушевського розпочалося ще 19 січня, коли традиційне недільне віче переросло у ходу мітингувальників до Верховної Ради.

В ніч з 21 на 22 січня протестувальники та фани клубу «Динамо» продовжували відловлювати тітушок. З'явилась інформація, що для протидії тітушкам на допомогу футбольним фанам Києва вирушили футбольні фани з Дніпропетровська, Харкова.

Близько 8-ї ранку після тривалого перемир'я спецпідрозділ «Беркут» несподівано перейшов в наступ, протестувальники, число яких становило близько 100 чоловік, відійшли, після чого барикади були частково розібрані. На 9 ранку протестувальникам вдалось повернути втрачені позиції.

Аби влаштувати задимлення, протестувальники підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета.

«Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі. Того ж дня стало відомо і про перших загиблих.

Близько 11-ї години спецпідрозділи у складі кількох тисяч, розпочали масовий наступ і відтіснили протестувальників по вулиці Грушевського аж до Європейської площі. По обіді спецпідрозділи були відведені на попередні позиції, на яких також з'явився бронетранспортер. Близько 14-ї години розпочалася зустріч Президента Віктора Януковича з очільниками опозиції. Перемовини тривали близько трьох годин і виявились безрезультатними, а лідери опозиції заявили, що дають Януковичу 24 години на роздуми, після чого готові повести Майдан на штурм.

Зранку, 22 січня, 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини зазнав смертельного поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце дістав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого їх початку.

Серій Нігоян народився та проживав у селі Березнуватівці. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі.

Учасник Євромайдану з 8 грудня 2013 року. Приїхав з власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснив так: «зрозумів, що повинен бути за Майдан». На Майдані був охоронцем, жив у наметах разом з протестувальниками з Львівщини та Івано-Франківщини.


Загинув від поранення спричиненого свинцевою картеччю біля стадіону на Грушевського. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та «Беркутом».

На початку 2017 року начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк заявив, що епізод з вбивством Нігояна не мав прогресу, оскільки перша експертиза, яка проводилась представниками колишньої влади, показала, що постріли були здійснені з відстані до 3 метрів, а кордон правоохоронців знаходився набагато далі. Ця експертиза проводилась впродовж місяця після вбивства. Додаткові експертизи показали, що постріли були здійснені з відстані понад 20 метрів, таким чином до кола підозрюваних потрапляють правоохоронці, які застосовували помпові рушниці.

Музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук прокоментував смерть Нігояна так:

Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України

Того ж дня був застрелений Михайло Жизневський, який брав участь у Євромайдані з перших днів на заклик організації УНА-УНСО. Входив до Самооборони Майдану, брав участь в охороні об'єктів Майдану, чергував у наметах.

Вважався одним з найактивніших членів організації на Євромайдані. Протягом останніх двох тижнів життя збирав інформацію для газети «Соборна Київщина», за програмою ротації повертаючись додому.

Загинув близько 9-ї години ранку від пострілу мисливською кулею в серце біля стадіону «Динамо» на Грушевського.

2 грудня 2016 начальник департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк заявив, що Жизневський був вбитий кулею для примусової зупинки транспортних засобів, яка використовується лише в підрозділах МВС. Такою ж кулею того ж дня було смертельно поранено Сеника.

Зауважимо, що 45-річний Роман Сеник , мешканець Львівщини, помер за кілька днів після поранення у лікарні.

Панахида за загиблим Жизневським відбулася у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві 26 січня, в День народження Михайла, коли йому мало б виповнитися 26 років. На панахиду прийшло близько 10 тисяч людей, серед яких сестра та дівчина загиблого, а також опозиційні політики та громадські діячі. Собор не зміг умістити всіх охочих, тож люди заповнили всю площу перед ним. Після панахиди тіло Михайла пронесли під крики «Герой!» та «Живе Білорусь!» вулицями Володимирською, Богдана Хмельницького та Хрещатиком повз Майдан Незалежності до барикад на вулиці Грушевського

Кілька днів перед штурмом Майдану зник львів’янин Юрій Вербицький. Його смерть ставлять 21-им або 22-им числом.

Юрія Вербицького викрали разом з Ігорем Луценком 21 січня 2014 р. безпосередньо з приміщення офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у місті Києві. До лікарні з Будинку профспілок його привіз Ігор Луценко для надання медичної допомоги через травму ока. За словами Луценка, викрадачів було чоловік 10. Викрадачі спеціально розшукували постраждалих учасників Євромайдану по київських лікарнях, щоб з ними жорстоко розправитися. Ігор Луценко

«Нас із цим чоловіком, його звали Юрій, скрутили, побили і, кинули до чорного мікроавтобуса, який на великій швидкості рушив у бік лісу. Там нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія. Чому його, а не мене? Бо він, виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди. Мною, порівняно з ним, практично не займалися. Все це тривало хвилин 40, годину. Потім нас знову погрузили в автобус і кудись відвезли з мішками на голові ...», - розповідав Ігор Луценко.

22 січня 2014 р. тіло Юрія Вербицького було знайдено в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя.

Юрію Вербицькому був 51 рік. «Причина смерті — львів’янин», — листівки з таким написом і портретом Юрія Вербицького — закатованого до смерті кандидата наук, сейсмолога, альпініста і учасника Євромайдану — висіли у Львові в дні похорону.

Нагороджено посмертно Званням Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» - за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: