67 років тому розпочалося Норильське повстання, яке тривало 61 день

Після Другої світової війни кількість в’язнів, засуджених за політичні злочини, значно зросла. Серед них українців було у різних таборах 60-80%. За даними УІНП, до весни 1953 року в Норильську було 35 табірних відділень і 14 табірних пунктів виправно-трудового табору, а також 6 табірних відділень «Горлагу» (рос. – Горного лагеря). На 1 липня 1953 року у «Горлагу» перебувало 19545 в’язнів, серед них – 10227 націоналістів, 966 учасників повстанських організацій, 1862 – засуджених за шпіонаж, 1694 – ув’язнених як секретні агенти, 1120 членів «профашистських організацій»…  На початок 1953 року із 11988 в’язнів найбільше було українців – 5385 осіб.

В'язні «Горлагу» працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, заводах, а також зводили місто Норильськ. Передумовою Норильсько повстання стало прибуття до Горлагу етапів з ув'язненими з Казахстану, які мали досвід участі в табірних протестах 1952, а також амністія, проведена після смерті Сталіна, яка поширилася лише на осіб з невеликими термінами покарання, здебільшого тих, хто відбував покарання за кримінальними статтями. Натомість політичні в’язні відбували покарання переважно за «націоналізм» – 25 років.

25 травня того ж 1953 року групу непокірних чоловіків переводили із 4-ої у 5-ту зону. Дорогою конвоїр випустив автоматну чергу по людях – загинули в'язні Жигайлов і Софроник, а також був поранений Дзюбук. Наступного дня сержант Дятлов автоматною чергою вбив трьох і поранив сімох в'язнів 4-го й 5-го табірних відділень. Саме там і почалося повстання, яке охопило всі інші відділення Норильського концтабору.

На знак протесту в 4-ій зоні «Горлагу» в'язні припинили роботу на будмайданчику, а на одному з будинків, написали: «Нас убивають і морять голодом». Керівником повстання 4-ої зони був українець Євген Грицяк родом з Прикарпаття (Євгена Грицяка засудили 1949 року до смертної кари, яку згодом замінили на 25 років ув’язнення, за членство в юнацькій мережі ОУН. Незважаючи на те, що 1944 року Євгена Грицяка мобілізували до Червоної армії, у лавах якої він дійшов до перемоги над нацизмом і мав високі бойові нагороди). Три дні на будмайданчик не завозили їжу. Через три дні в'язні повернулися в житлову зону, де на знак солідарності з ними голодували ті, хто залишалися в зоні. На роботу в'язні виходити відмовилися.

Повстанців підтримали в'язні 5-ої зони, а згодом і 6-ої (жіночої), де українки вивісили гасло «Свобода народам і людині!». 1 червня до повсталих приєдналися 1400 в'язнів табірного відділення №1.

5 червня в «Горлагу» шість табірних відділень припинили роботу і виявили масову непокору табірній адміністрації у п'яти табірних відділеннях, де утримувалося понад 16 тисяч ув'язнених. Гаслом в'язнів 3-ої зони, які оголосили про повстання 4 червня, стало «Воля або смерть». Вони вивісили чорний прапор із червоною смужкою, що символізувало пролиту кров у боротьбі.

Повстанці вимагали не лише скорочення робочого дня, який тривав 12 годин, і покращення побутових умов, а й повної зміни жорстокої табірної системи пригноблення особистості й волі. Зокрема переглянути справи політв’язнів щодо законності звинувачень і винесених вироків, звільнити неповнолітніх, інвалідів, покарати конвоїрів, які розстрілювали в’язнів, вивезти на батьківщину іноземців.

Члени комітетів повсталих зон розподілили між собою обов'язки: були окремі відповідальні за інформацію, агітацію та пропаганду, роботу на кухні, у лазні та пральні, за господарські справи, медчастину, культурно-виховну роботу. У дні повстання в табірних клубах проводили репетиції гуртків, хорів, працювали бібліотеки, відбувалися концерти, в'язні організовували спортивні змагання. Комітети повсталих табірних відділень Норильська стали водночас законодавчими і виконавчими, охоронними й каральними органами. Особливо чітко під час повстання вони налагодили роботу з охорони порядку. Такій дисципліні дивувалася навіть тюремна адміністрація.

«Для придушення опору влада задіяла значні військові сили і засоби. Кожну бунтівну зону вгамовували окремо за певним сценарієм. 1 липня розстрілами зупинили повстання у 5-ій зоні, згодом у 4-ій і 1-ій, 7 липня – втихомирювали жінок 6-ої зони водою із трьох пожежних машин під сильним тиском та військами. Найдовше протрималася 3-тя каторжна чоловіча зона. У ній повстання зупинили 4 серпня 1953 року, коли ввели 7 автомашин з озброєними солдатами. У кровопролитних сутичках загинуло близько двох сотень в’язнів.

Із всіх підкорених табірних відділень виділили 2920 активістів, з яких 45 осіб заарештовано як організаторів, 365 активістів посадили в тюрму, 1500 перевели у Береговий табір у Магадан. Решту 1010 осіб ізолювали у  двох нових окремих табірних пунктах Норильська. Активістів Норильського повстання етапували в Красноярську внутрішню тюрму МВС. Справу «Про антирадянське повстання, організоване зовні» вело Красноярське управління МВС», – повідомляє УІНП.

Норильське постання було найпершим й наймасовішим після смерті Сталіна. Воно тривало 61 день. Ключову роль у Норильському повстанні відіграли українці, зокрема колишні бійці УПА. Коли почався штурм військами МВС захоплених в'язнями табірних зон і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів та кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося — заспівали свій гімн «Ще не вмерла Україна».

Незважаючи на придушення повстання, 1954 року «Горлаг» ліквідували, а 1956 практично всі учасники Норильського постання опинилися на свободі.