дивись.info

Поліцейська реформа: системні зміни чи «косметичний ремонт» (інфографіка)

Поліцейська реформа: системні зміни чи «косметичний ремонт» (інфографіка)

Реформа поліції – одна з найактуальніших для України, яка вже мала би проявити свої результати, адже була започаткована ще 5 років тому. Однак фінансування правоохоронної системи збільшується, а от довіра до неї, за даними соціологів, щороку стрибає то в плюс, то в антирейтинг. Розбираємося, чи все добре із реформою поліції на Львівщині та Донеччині.

У 2015 році в Україні була ліквідована міліція і створено новий орган – Національна поліція України. Це був старт великої і такої потрібної країні реформі. Минуло п’ять років і за цей час рівень довіри до поліції змінювався майже щороку.

Наприклад, на кінець 2017 року поліція мала негативний баланс довіри за даними соціологів. А от уже цьогоріч більшість українців заявили, що почуваються в безпеці, до слова, це все одно нижче, аніж аналогічні зрізи по ЄС. Рейтинг недовіри до поліції цього року також знизився і за даними Центру Разумкова на вересень 2020 року національній поліції не довіряють 58% опитаних (довіряють — 33%). Судячи із соціологічних зрізів, цьогорічний баланс довіри чи недовіри до правоохоронців повернувся практично на рівень 2014 року, коли реформа ще не почалася. Водночас, Інститут соціології НАН показував у 2013 році рівень довіри до тодішньої міліції як 8%, тобто загалом за останні роки він однаково зріс.  Як бачимо, тенденції неоднозначні, та й оцінювати ефективність реформи лише за рівнем довіри населення не варто. Тож проаналізуємо перебіг реформи та її результати детальніше.

Реформа мовою статистики

На 1 жовтня штатна чисельність ГУ Національної поліції у Львівській області становила 5060,5 одиниць. В управлінні не уточнили, що мають на увазі під «штатними одиницями». А річний бюджет поліції Львівщини склав понад 1,2 млрд. грн. Цей бюджет у 20 разів перевищує бюджет управління 5 років тому. Також, як повідомили в Головному управлінні Нацполіції у Львівській області, з листопада 2015 року і дотепер пройшли атестування  4655 поліцейських, що становить 100% від кількості поліцейських, які підлягали атестуванню. Тобто формально реформа не лише оновила та очистила склад силових структур, але й суттєво змінила забезпечення поліцейських за останні роки.

 

Спробуємо проаналізувати дані, надані у ГУ Нацполіції у Львівській області щодо криміногенної ситуації та відсотку розкриття кримінальних правопорушень. За весь 2014 рік (останній рік перед реформою) поліція зареєструвала 57 тисяч кримінальних порушень (без урахування закритих з різних підстав) розслідувала 30 тисяч. А от 2019 року було зареєстровано вже 44,8 тисячі порушень, з яких розслідувалося (без урахування закритих) – 25 тисяч. Тобто загальна статистика по рівню зафіксованих злочинів реально знизилася. За 2014 рік у 8,6 тис кримінальних справ було оголошено про підозри. 2019 року ця цифра – понад 10 тисяч. Таким чином виходить, що й ефективність розслідувань, за статистичними підрахунками, підвищилася.

У 2018 році було зареєстровано 51 278 кримінальних правопорушень (з них особливо тяжких – 4930), якщо відмінусувати закриті на підставі різних пунктів ч.1 ст. 284 КПК, то таких залишилося уже 25403 (особливо тяжких – 544). Про підозру  було повідомлено 5769 особам (156  у вчинені особливо тяжких), з них запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був обраний для 524 осіб (77 вчинили особливо тяжкі злочини), ще для 331 це був домашній арешт (24 вчинили особливо тяжкі злочини), 122 були відпущені під особисте зобов’язання (16 -вчинили особливо тяжкі злочини). Щодо 75 осіб досудове розслідування було зупинено (8 з них вчинили особливо тяжкі злочини).

За 9 місяців цього року було зареєстровано 26650 кримінальних правопорушень (з них особливо тяжких – 3477), якщо відмінусувати закриті на підставі різних пунктів ч.1 ст. 284 КПК, то таких залишилося уже 14426(особливо тяжких – 327). Про підозру  було повідомлено 4357 особам (117  у вчинені особливо тяжких), з них запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був обраний для 364 осіб (68 вчинили особливо тяжкі злочини), ще для 292 це був домашній арешт (26 вчинили особливо тяжкі злочини), 111 були відпущені під особисте зобов’язання (2 -вчинили особливо тяжкі злочини). Щодо 156 осіб досудове розслідування було зупинено (5 з них вчинили особливо тяжкі злочини).

Помітно, що кількість особливо тяжких кримінальних правопорушень скорочується повільніше. При цьому кількість осіб, яким було повідомлено про підозру, залишається щороку приблизно на тому ж рівні.

Підводні течії реформи

Журналістка Вікторія Балицька працювала в комісії, яка проводила переатестацію діючих працівників, а пізніше у комісії, яка набирала тренерів для нових поліцейських, як представник громадськості.

«В комісію я потрапила у 2016 році, на хвилі такої постмайданної ейфорії і впевненості, що ми можемо змінювати щось в країні. Близько 100 представників громадськості прийшли на співбесіду, щоб потрапити в атестаційні комісії, – розповідає журналістка. – За результатами співбесіди я потрапила туди.  При цьому сам механізм мені видавався недосконалим, бо не було можливості ретельної перевірки кожного працівника поліції. Наші можливості були обмежені, ми не могли  провести детальне дослідження життя, маєтків, підкилимних сфер життя, це було фізично неможливо. Для цього потрібні були вміння, механізм, час, ресурси. Якщо це поліцейський, умовно кажучи, з Турки чи Сокаля, то треба було б їхати туди і перевіряти, зокрема чи немає прихованих статків. Всі ці речі мали б враховуватися. Але в нас не було таких ресурсів. В результаті людина, на яку ми знайшли якусь негативну інформацію, була в нерівному становищі з тими, на кого не знайшли. Тобто те, що ми на когось не знайшли інформації, не означає автоматично, що ця людина була порядним, чесним працівником. Я це усвідомлювала, але  мені здавалося, що краще взяти участь у такому форматі, ніж не робити зовсім нічого. При цьому ми бачили, що в ці комісії дуже рвуться люди з неоднозначною репутацією, мотиви яких навряд чи були суспільно корисними. І дуже не хотілося, щоб в такий спосіб все було знівельовано. Тому я і мої колеги щиро вважали, що робимо корисну справу».

Втім, за її словами, система виявилася хитрішою і сильнішою. Під час переатестації багато поліцейських було не рекомендовано до подальшої служби. Але вже в самій цій оцінці був закладений механізм необов’язковості, це була лише рекомендація, яка юридично ні до чого не зобов’язувала. Але невидима «міна», яка знівелювала атестацію, була захована в іншому.

«Згідно із законом про поліцію, атестувати мають право людину, яка пропрацювала не менше року. А на той момент міліція трансформувалася в поліцію і не було правонаступництва, поліція вважалася новим, щойно створеним органом, і люди, які туди перейшли, лише почали працювати. Думаю, це був такий запобіжник з боку МВС і керівництва Нацполіції, щоб зберегти максимально ці кадри. Ми в цьому не розібралися, більшість людей з громадського сектору не мала юридичної освіти. І потім, після завершення атестації усі поліцейські, яких ми рекомендували звільнити або понизити, поновилися на посадах, крім тих, кому ліньки було написати заяву до суду. Це була блискуча афера з боку того, хто заклав такий механізм. Думаю, що про це було відомо і в керівництві поліції, і в міністерстві. При цьому атестація була головною передумовою реформи  – очищення поліції від кадрів з негативом. І власне вона була повністю провалена», – каже журналістка.

Питання переатестації поліцейських дедалі частіше звучить у контексті провалу реформи не лише з вуст активістів. Заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко навіть звинуватив Хатію Деканоїдзе, яка допомагала українському уряду створювати Нацполіцію у 2015 році, в недолугій організації системи оцінювання. Вона теж каже, що в систему повернулися 93% колишніх правоохоронців. «Це була не переатестація, а судилище. Ми втратили величезну кількість хороших людей з невисокою кількістю поганих», – казав він в інтерв’ю РБК-Україна.

Паралельно відбувалося формування нової патрульної поліції. І ті поліцейські, які вже рік там пропрацювали теж, проходили переатестацію. У кожній атестаційній комісії був представник патрульної поліції.

«І це був демотиваційний фактор для тих, хто проходив атестацію. Працівників з досвідом оцінювали люди, які щойно прийшли і ще не вміють протокол скласти правильно. Це було не дуже етично. Наскільки знаю, з тих, хто захотів служити у патрульній поліції, відібрали 8 тисяч кандидатів, з них комісії мали прийняти на роботу тисячу. Тобто це була чудова можливість відібрати кращих. І звичайно та тисяча, яку відібрали  – це були кращі», – каже Вікторія Балицька.

Однак зараз, за її словами, з цього першого набору залишилося 10-20%.

Читайте також: Острах не зник, надії з’явилися: чи готова Львівщина до відкриття ринку землі

«Люди пішли, бо те, що декларувалося, не зовсім було втілено в життя. Насамперед, патрульні поліцейські у своїй більшості не мали можливостей для кар’єрного розвитку. Перейти з патрульної поліції в ГУНП було дуже важко. Не відпускали з патрульної, бо не було кому працювати, постійно бракувало кадрів. Почало розвиватися хабарництво. Про це мені відомо з власних джерел у поліції. Звичайно це не те хабарництво, яке було в ДАІ. Наскільки мені відомо, це не вимагання, а таке пасивне хабарництво – «дадуть, то візьму, а ні, то складу протокол». Для частини людей, які пішли туди на роботу це було неприйнятно, і щоб не асоціюватися з цим і не втрачати свою репутацію деякі люди звільнялися.  Знову ж таки, дуже велике навантаження, щільний графік, при цьому зарплата не є високою, як на таку морально важку і небезпечну роботу. Крім цього – незахищеність. Патрульні, потрапляючи в конфліктні ситуації, не мають підтримки з боку керівництва, яке переважно їх «зливає». Йдеться не про ті ситуації, коли поліцейські є неправі. Коли протилежна сторона більш-менш впливова, керівництво не стане захищати своїх працівників», – каже журналістка.

Вікторія Балицька додає, що з року в рік рівень кандидатів на роботу в поліцію поступово знижувався, а це своєю чергою відбивалося на престижності цієї роботи.

«Якщо ще в 2017 році поліція була структурою, куди хотіли йти працювати, то з часом охочих ставало все менше. Патрульна поліція мала бути основним здобутком реформи. Це єдине зрозуміле і доступне надбання Майдану, яке ти бачиш кожного дня. Але і цей чи не єдиний здобуток Майдану теж фактично знівельований. Це не той якісні орган, який був на початку реформи. Це поступово перетворюється в колишнє ДПС, хоча і зараз там є хороші люди. Але загалом ці початкові принципи вже не діють», – вважає Вікторія Балицька.

Така саме проблема з відсутністю кадрів у поліції – на Донбасі. Щоправда, там на ситуацію накладається також додатковий місцевий контекст. Сьогодні, через п’ять років після початку реформи, Донецька і Луганська області залишаються розділеними лінією фронту. Через це на правоохоронні органи тут лягає подвійне навантаження, яка тягне за собою додаткові проблеми. Наприклад, стрес, постійна напруга, «вигорання» співробітників і як наслідок постійний кадровий голод, – пишуть у статті журналісти видання “Новини Донбасу”. Він був на початку збройного конфлікту, коли по суті, ні стало міліції Донецької області, він залишається і зараз. В ході реформування поліції Донецької області прийом до правоохоронних органів був закритий більше року.

«З листопада 2015 року, ми не взяли на роботу жодного співробітника. Разом з тим щомісяця з поліції Донеччини звільняються до 100 працівників. Це нормальна практика, але в зв’язку з тим, що набору не було, ми підійшли до критичної позначки », – такими словами В’ячеслав Аброськін восени 2016 року, будучи на посту глави поліції області, відкрив набір слідчих в Національну поліцію Донеччини.

Тоді штат Головного управління Національної поліції в Донецькій області становив 4 700 працівників. Не вистачало понад 1 800 осіб.Майже весь час з початку реформи в поліції області повідомляють про некомплект, який коливається від 20% до 21%. Ця проблема виникла не тільки у правоохоронців Донеччини. Її можна назвати природною для всієї країни.

Дійсно, тезу про відтік кадрів та загальну нестачу поліцейських загальна статистика по Україні підтверджує. Так, станом на червень 2020 року загальна чисельність Нацполіції становила 151,6 тис. осіб. При цьому недоукомплектовано 23,7 тис. посад, а це майже 16% персоналу. Найбільше бракує людей у департаменті Патрульної поліції – понад 22%, тобто кожна п’ята посада – вакантна. З поліції продовжують масово звільнятися працівники. Офіційні дані свідчать, що найбільше звільнень з лав поліції було 2018 року – понад 10% від загальної кількості. Цей відтік кадрів продовжується й нині. За 5 місяців 2020 року звільнилися ще 4425 поліцейських. Середня зарплата поліцейського становить 15 тис. грн. При цьому працівники столичної патрульної поліції отримують в середньому 13,9 тис. грн, а в регіонах зарплата нижча – близько 10 тис. грн.

Косметичний ремонт замість капітального?

З одного боку, відтік кадрів та тенденції щодо повернення непереатестованих працівників на службу реформі на користь не йдуть. З іншого ж боку – за останні роки в регіоні вдалося започаткувати кілька важливих поліцейських проєктів, але хіба дозволяють мобільні бригади з протидії домашньому насильству й інформаційні кампанії щодо безпеки руху говорити про докорінні зміни у правоохоронній системі – велике питання.

На думку журналістки Вікторії Балицької, про реформу можна говорити хіба в контексті патрульної поліції. «Ми не можемо заперечувати, що у нас є патрульна поліція і вона навіть зараз все таки якісно інша, ніж було те саме ДАІ. Вона залишається більш-менш світлою плямою у цій реформі. Після Майдану потрібні були швидкі реформи і рішення, які б могли побачити люди. Найшвидше – це було створити патрульну поліцію. Це була така вітрина для людей. Частково вона вдалася як структура, а частково так і залишилася вітриною. Зараз про реформу вже можна не говорити, її немає. Вона почалася, але десь «заглохла». Наскільки я знаю, робота в інших підрозділах поліції, крім патрульної, нічим не відрізняється від того, що було у міліції, а багато хто з працівників каже, що стало ще гірше.

Читайте також: Як пандемія та карантин загальмували освітню реформу на Львівщині

Я не знаю всього і не можу судити про всю реформу, але я бачу результат. В нас немає нової поліції і думаю що не буде. У нашого суспільства був шанс. Другого такого шансу або не буде ніколи, або він буде через кілька десятиліть», – підсумовує Вікторія Балицька. Водночас, ігнорувати позитивні статистичні тенденції також не варто, тож у підсумку виходить, що реформа поліції – одна з найбільш складних та неоднозначних.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Змінюємося разом: як реформи наближають Львівщину та Донеччину до ЄС» в межах програми медійних обмінів від Асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати Україна – Карпатська агенція регіонального розвитку» за фінансової підтримки Львівської обласної ради.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.