Сакральне мистецтво: прикарпатський монументаліст Модест Сосенко, яким захоплювався Шептицький

Та найвпізнаванішим він став завдяки новаторству в монументальному і станковому релігійному малярстві. Тільки за сім років Сосенко (у період з 1906 по 1913 роки) розписав понад десяток галицьких храмів. Однак багато стінописів у святинях були знищені під час двох світових воєн, а також і в наш час – через рішення псевдоідейників.

Сосенко товаришував також із Митрополитом Андреєм Шептицьким упродовж всього життя, а той натомість підтримував художника у всіх звершеннях.

ІА Дивись.info розповідає, ким був Модест Сосенко та що важливого він зробив за свої нетривкі 45 років життя.

Під час презентації монографії про художника мистецтвознавиця та багаторічна завідувачка художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Любов Волошин зазначила, що в українському мистецтві початку століття модест Сосенко, попри всю свою скромність, був одним із найвидатніших художників, якого Бог наділив великим талантом і надзвичайною працездатністю.

«Як художник він формувався під значним духовним і світоглядним впливом великого мецената та покровителя української культури митрополита Андрея Шептицько. По закінченні Краківської академії мистецтв Модест Сосенко як стипендист митрополита навчався у Королівській Баварській академії в Мюнхені — одній із перших художніх шкіл у Німеччині, згодом – у Паризькій вищій національній школі.

І 1904 року він приїжджає до Львова вже художником, озброєний високою культурою. Готовий до нових, цікавих, новаторських рішень в українському мистецтві», – розповідає мистецтвознавиця.

Син священника

Модест народився наприкінці квітня 1875 року у селі Пороги на Прикарпатті у сім'ї Анни Кисилевської та Данила Сосенка. Його батько був греко-католицьким священником. Коли хлопчику виповнилось три, батьки померли, тому малого Модеста виховували родичі.

У 12 років дитину відправили здобувати початкову освіту у гімназіях Бучача й Станіславова на Прикарпатті, де він провчився вісім років. Тут він став учнем польських художників Яцека Мальчевського й Леона Вичулковського. Саме в ті часи юнак обрав майбутній шлях.

Тоді юний Сосенко дебютував з розписів іконостасів, зокрема для Катедрального собору Станіславова. Пізніше роботи молодого художника помітив настоятель Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький.

Під митрополичою опікою

Владика Андрей був вражений здібностями Сосенка, тому вирішив допомогти хлопцеві із навчанням за кордоном і став його меценатом.

«Завдяки митрополитові Андрею Шептицькому Сосенко звернув свої творчі зусилля на монументальне церковне мистецтво, яке на зламі XIX - XX століть було в занепаді та кризі, заполонене старими шаблонами академічного реалізму і чекало свого реформатора, митця, здатного підняти храмове мистецтво на новий естетичний рівень і зробити сакральне мистецтво частиною української культури початку XX століття», – пояснює Любов Волошин.

У Мюнхенській академії Сосенко провчився рік, пізніше здобуває навики в майстерні Леона Бонна (Національній школі мистецтв у Парижі), а з 1908 року переїжджає до Львова, де влаштовується працювати реставратором у Національнмй музей міста. Ця подія стала визначною для художника, адже тут він формував себе як особистість у власній сфері.

Завдяки львівському Національному музею

Любов Волошин зазначає, що попри всю високу освіченість Модеста Сосенка, справжньою основою його зрілої творчості стали збірки Національного музею у Львові, де він працював упродовж семи років і мав можливість ознайомитись із безцінною колекцією старовинного українського іконопису, коштовних мініатюр давніх українських книжок, мав можливість контактувати з цими шедеврами давнього українського мистецтва безпосередньо, тримаючи їх у руках, реставруючи, та їх опрацьовувати.

«І, фактично, збірки Національного музею стали для Модеста тою основою національної художньої традиції, на якій він вибудував свою концепцію монументального мистецтва у церковному і світському малярстві. Ця концепція упиралась на нові естетичні позиції епохи модерну.

Таким чином Модест Сосенко став одним із чільних представників течії українського модерну, яка була новим словом на початку XX століття. Поруч з такими визначними постаттями, як Олена Кульчинська та Іван Левинський, Сосенко посів дуже важливе місце як монументаліст, автор стилю «модерн» в українському монументальному мистецтві.

Його пам’ятки, які дивом збереглись від зруйнування тоталітарною більшовицькою системою, сьогодні є перлинами храмових монументальних розписів та іконопису. Так само його розписи великого і малого залу музичного інституту імені Лисенка (сьогодні – музичне училище) є унікальними, єдиним в Україні, які не мають собі рівних за чистотою стилю, глибиною та культурою використання національної традиції», – каже мистецтвознавиця.

Таким чином на збірках Національного музею Модест Сосенко вибудував всю свою подальшу творчість.

Саме особиста манера митця викликала неабиякий подив, бо Сосенко не наслідував тодішній традицій. У його стилі поєднувались давні традиції Візантії, Давньої Русі та найсучаснішого на той момент західноєвропейського мистецтва.

У 12 церквах на Галичині монументаліст створював справжні шедеври. Для прикладу,в Славському на Львівщині, у церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Щоправда, торік стінопис знищити, а натомість оздобили інтер’єр плиткою. Детальніше про цю історію можна прочитати тут.

Окрім сакрального мистецтва, творчість Сосенка базувалась також на світській течії. Багато дослідників мистецтва кінця XIX-початку XX століть відзначають, що монументаліст чудово відтворював тогочасні реалії буття. Серед робіт у світському жанрі, виконаних Сосенком, є безліч побутових творів, пейзажів, портретів та автопортретів.

Кохання митця

У 31 рік художник закохався у Михайлину Ляйтер, яка була молодшою за чоловіка на 12 років, втім цим стосункам не судилось бути щасливими.

Молода дружина завжди супроводжувала чоловіка під час його творчих «відряджень», де на Східній Галичині він розмальовував храми. Якось, коли художник працював на Тернопільщині, у селі Конюхи, Модест познайомився із митцем Юліаном Буцманюком, із яким у них склались дружні стосунки. Відтоді Буцманюк став частим гістем у помешканні новоствореної родини.

Проте подружжя ніяк не могло знайти порозуміння. Пізніше Юліан напише в листі до Митрополита Шептицького:

«...Будучи сталим гостем паньства Сосенків, я відразу завважив, що межи п. Сосенками панує стале напруження – стале взаємне невдоволення. П.Сосенко пояснював мені се тим, що п.Сосенкова є гістеричка, тай закидав своїй жінці дуже терпкі і гидкі втрость річи, тай жалував нераз передомною, представляючи себе, яко офіру судьби….».

Натомість Юліан ще й згадував, із якою огидою спостерігав за вчинками Михайлини та завжди підтримував товариша. Існують навіть історичні докази, як панянка хотіла здобути прихильність Буцманюка, мовляв, стати натурницею художника-початківця. Подейкують, це спровокувало зраду, через що чоловіки посварились.

Після розлучення із Михайлиною Модест продовжив творити.

Замість пензлів – зброя

На початку Першої світової війни Сосенко був мобілізований до Австро-угорської армії. У той час художник тяжко хворів, а військові дії ще більше зруйнували здоров’я кволого митця.

У лютому 1920 році Модест Сосенко помер на руках у митрополита Шептицького, у стінах палат Святоюрської гори. Його колишній товариш Юліан Буцманюк цього ж року напише картину «Смерть художника» з присвятою втраченій дружбі та гибелі великої людини.

«Відзначу, що помираючи у дуже молодому віці, йому було 45-ть, модест Сосенко невипадково заповідав увесь свій творчий доробок для Національного музею. Тут він починав свій творчий шлях, і тут завершив його своїм величавим даром», - каже Любов Волошин. Його поховали на львівському Янівському цвинтарі.

А що тепер

Людина жива доти, поки про неї пам'ятають. У 2020 році виходить монографія та каталог музейний творів митця.

Олеся Семчишин-Гузнер, авторка видань, кандидатка мистецтвознавства, старша наукова співробітниця відділу українського мистецтва XIX поч. XX століття Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького розповідає, що робота над дослідженням життя і творчості Сосенка тривала багато років. Ми скеровувались на 2020 рік, бо цей рік двічі ювілейний для художника. Це 145 років від його дня народження і 100 років від смерті, а також першої персональної висавки художника у залах національного музею.

«Дослідження завершилось, сформувалось у монографію, структурувався текст, але завершити дослідницьку працю – це не про видання книги. Проблемним моментом стало якісне фотографування його монументальних праць.

Це історія про художника, який розписував храми та малював особливі іконостаси у галицьких церквах», – каже дослідниця.

У межах проєкту зібрано фотоархів іконостасів і розписів Модестаста Сосенка з п’яти храмів. Фахова фотофіксація позамузейної спадщини художника проведена в Онуфріївській церкві у Львові, у церкві Архістратига Михаїла в с. Підберізці (Пустомитівський район Львівської обл.), у  Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі, у церкві Святого Миколая у Золочеві та у храмі Воскресіння Господнього в с. Поляни (Золочівський район Львівської обл.).

Скрін-шоти з онлайн-презентації монографії та каталогу творів Модеста Сосенка. Львів, 20 жовтня 2020 рік.

Частина світлин використана  для ілюстрування монографії. Доступ до фотоархіву дослідники та широка аудиторія зможуть отримати на сайті-візитівці про митця.

Мар’яна КОВАЛЕНКО