Климентій Шептицький: шлях від доктора права до архімандрита УГКЦ

Граф і доктор права

Климентій народився в аристократичній родині і був шостою дитиною: його батько – спольщений граф Ян Кантій Шептицький, мати Софія була донькою відомого польського письменника графа Александра Фредро. Майбутній архімандрит при хрещенні отримав ім’я Казимир. Початкову освіту здобув удома. Батьки запрошували до родинного маєтку у Прибличах найкращих вчителів. Згодом Казимир склав іспити у Перемишлі, а 1882 року він вступив до гімназії святої Анни у Кракові.

Він здобував освіту в університетах Кракова, Мюнхена та Парижа, а 1892 року отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті. Був фахівцем зі світського та канонічного права. Крім того, Казимир Шептицький закінчив Інститут лісництва.

По закінченні навчання Казимир почав допомагати батькові у маєтку, а також багато часу присвячував хворій матері – їздив з нею на лікування до Італії.

1900 року Казимира Шептицького обрали послом до Віденського парламенту і кандидатом до Державної Ради. Своїми виступами у парламенті він здобув велику популярність у політичних колах. Коли у 1907 році розпустили австрійський парламент, Казимир вирішив завершити свою політичну діяльність. Зайнявся суто адміністративною роботою, а також почав вести господарство у маєтку Шептицьких в Дев'ятниках. Там для селян греко-католиків побудував парафіяльну церкву.

Монаше покликання

1910 року Казимир Шептицький вирішує відмовитися від блискучої кар’єри та світського життя. 1911 року він передав свій фільварок племінникові Янові. Прислухавшись до поради старшого брата митрополита Андрея, Казимир поїхав до Німеччини, у монастир бенедиктинів у Бойроні, щоб випробувати себе у чернецтві. Та через рік він вирішив перейти у греко-католицький монастир Студійського уставу. 1912 року він розпочав новіціят у Камениці в Боснії, де 1913 року прийняв перший монаший постриг і нове ім’я Климентій. Богословські студії розпочав в Австрії, в Інсбруку. 28 серпня 1915 року єпископ Діонізій Нярадій з Крижевець висвятив його на священника.

1917 року отець Климентій повернувся до Львова, де його відразу призначили настоятелем монастиря святого Йосифа. 22 грудня, на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, він прийняв малу схиму. Коли 1919 року під час війни було знищено лавру святого Антонія Печерського у Скнилові, ченці-студити перейшли до Свято-Успенської лаври в Уневі, а Климентій Шептицький став її настоятелем.

Племінник ієромонаха Ян Казимир Шептицький згадував про дядька як про надзвичайного аскета: він спав сидячи, спершись на поруччя ліжка. Умеблювання його кімнати було невибагливим – всього декілька потрібних речей. З людьми був простим і доступним. (Ю.Скіра «Участь монахів Студійського уставу в порятунку євреїв на території Львівської архієпархії ГКЦ»).

Коли на початку 20-их років митрополит Андрей захворів, духовенство пропонувало Ватикану призначити отця Климентія його наступником.

У 1936-1937 рр. спільно з митрополитом Андреєм Шептицьким склав статут для монахів Студійського уставу, відомий під назвою «Типікон», який апробував папа Пій XII. Брав участь у заснуванні жіночого студитського монастиря в Якторове, монастиря в Канаді. Був членом Богословського наукового товариства, читав лекції в університеті Інсбрука. З 1937 жив у Львові, допомагав своєму братові в управлінні церквою. З 1939 року – член Українського католицького інституту, церковного об'єднання імені митрополита Рутського. Таємно іменований митрополитом Андреєм Шептицьким екзархом Росії та Сибіру (1939). 1944 року Йосиф Сліпий іменував отця Климентія архімандритом монахів Студійського уставу.

Порятунок євреїв

В Уневі отець Климентій започатковував дитячий сиротинець, де під час німецької окупації переховували дітей євреїв.

За різними даними, Шептицькі врятували від кількох сотень до кількох тисяч євреїв – їх переховували в монастирях та церквах, а потім переправляли закордон.

Климентій Шептицький став головним координатором акції порятунку євреїв у 1942-1944 рр., започаткованої митрополитом Андреєм.

Наприклад, Марк Вейнтрауп, який переховувався у підвалах Святоюрського комплексу, згадував, що ієромонах Климентій щоранку приходив до схованки, щоб поспілкуватися з людьми. Завжди був усміхненим.

За порятунок єврейських дітей у часи Голокосту 1996 року Климентія Шептицького в Ізраїлі визнали Праведником світу.

На захисті Церкви

З 1944 року, після смерті митрополита Андрея Шептицького Климентій став неофіційним главою УГКЦ у Львові. Того ж року він очолив делегацію, яка їздила до Москви на переговори щодо майбутнього статусу УГКЦ у СРСР.

Проте керівництво СРСР взяло курс на ліквідацію унії і приєднання греко-католиків до Російської православної церкви. 1945 року всіх греко-католицьких єпископів заарештували (ніхто з них не погодився перейти в православ'я), і церкву фактично очолив старий архімандрит Климентій, який закликав священників не погоджуватися на перехід в юрисдикцію Російської православної церкви. Влітку 1945 зібрав 61 підпис греко-католицьких священників під проханням звільнити заарештованих єпископів і припинити переслідування греко-католиків.

У листопаді 1945 року отцю Климентію було наказано вибратися зі Львова. Навесні 1946-го він остаточно покинув Митрополичі палати у Львові і переїхати до Унівської Лаври.

Арешт і смерть

Вже 5 червня 1947 року архімандрита Климентія заарештували у його келії під час вечірньої молитви. Під час обшуку у дивані спальні працівники МДБ знайшли два плакати ОУН із зображенням тризуба та підписом «Слава Україні! Героям слава!». Хоча, найімовірніше, ці докази були сфальсифіковані. Зокрема тому, що у келії не було дивана, а лише дерев’яне ліжко.

Щоб залякати монахів та селян, отця Климентія везли на відкритій вантажівці, між двома озброєними солдатами. Архімандрит Климентій зміг тільки вклонитися людям, які стояли біля своїх домівок, та поблагословити село.

З 27 червня 1947 року Климентій Шептицький перебував у Київській внутрішній в'язниці МВС, де його намагалися зламати і схилити до переходу під юрисдикцію Московської патріархії. Але ні побої, ні залякування, ні обіцянки не зламали віри.

Слідство тривало 7 місяців і 15 січня 1948 року слідчі підготували обвинувальний вирок за статтями 54-1 та 54-2 Кримінального кодексу — зрада батьківщині. Постановою засідання особливої наради при МДБ СРСР від 28 лютого 1948 року Шептицький Климентій Іванович, 1869 р.н., засуджений до 8 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна на основі статей 54-1А, 54-11 Кримінального Кодексу УРСР. Після оголошення вироку архімандрита відправили до Москви у внутрішню в'язницю МДБ СРСР. Більшу частину свого перебування у Владимирському централі провів у медичному корпусі.

Помер архімандрит Климентій Шептицький 1 травня 1951 року, о 21 годині 30 хвилин. Поховали його під стіною в’язниці 3 травня, о 3-ій годині ночі. Його могилу відшукати не вдалось.

«Померлого роздягнули, обгорнули у простирадло, взяли на ноші та винесли на міський цвинтар, що знаходиться поруч в'язниці. Тіло кинули у заздалегідь приготовану яму і засипали землею, не залишаючи жодних позначок», – свідчила Варвара Ларіна, колишня працівниця Владимирського централу.

1991 року архімандрита Климентія Шептицького посмертно реабілітували. Арешт і ув’язнення на 8 років визнано незаконними і безпідставними.

Читайте також: Отець Петерс і фабрика «Солід»: як німецький монах-студит рятував галицьких євреїв

27 червня 2001 року отця Климентія Шептицького беатифікував Папа Римський Іван Павло ІІ під час офіційного візиту в Україну.