Українська художниця, якою захоплювався Пікассо: 120 років від дня народження Катерини Білокур

Сьогодні минає 120 років з дня народження Катерини Білокур – української художниці та майстриня народного декоративного живопису, представниці «наївного мистецтва» , про яку говорив Пабло Пікассо. Білокур входить до переліку найвідоміших жінок України.

Катерина настільки любила мистецтво і процес малювання, що, незважаючи на несприйняття батьками її захоплення, самотужки відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини. Без відповідної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи.

Квіти були головними мотивами її полотен. «Квіти, як і люди – живі, у них є душа!» – говорила Катерина Білокур. Розмістити колекцією її картин мріяли в Радянському Кремлі, а сьогодні, щоби побачити її полотна, в Україну приїжджають люди з усього світу.

Про свої перші кроки у мистецтві художниця згадувала: «Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…

Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту!».

Народилася Катерина 24 листопада (7 грудня) 1900 року. Батько, Василь Йосипович Білокур, був заможною людиною, мав багато землі, тримав худобу. Крім Каті, у сім'ї були два сини — Григорій та Павло.

У віці 6-7 років Катя навчилася читати. На сімейній раді було вирішено не віддавати дівчину до школи, щоби зекономити на одязі та взутті. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися.

У 1922-1923 рр. Катерина дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері. У технікум Катерину не прийняли через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки.

Малювати не покидала і згодом починає відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів Калитів. У драмгуртку ставили «Наталку Полтавку» Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ'яненка, «Наймичку» і «Безталанну» Карпенка-Карого, «Матір-наймичку» Тогобочного (інсценізацію «Наймички» Шевченка) тощо. 1928 року дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється: їй знову відмовляють з тієї ж причини.

Восени 1934 року хотіли вчинити самугубство – втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застудила ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами погоджується на заняття доньки малюванням.

1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка Катерини Білокур. Усі 11 полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджують поїздкою до Москви.

У червні 1954 року в Парижі відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Метр пам’ятав про чудову колекцію своїх ранніх полотен, зібраних у Москві. Художнику дуже хотілося знову побачити ці творіння і показати їх європейським фахівцям. У Париж привезли тридцять сім полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й Ермітажу. Тоді ж для експозиції міжнародної виставки сучасного мистецтва в Луврі привезли картини сучасних художників СРСР. Серед них і три картини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле». Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б увесь світ заговорити про неї!».

Навесні 1961 року Білокур тяжко захворіла. Домашні лікувальні засоби не допомагали, а в богданівській аптеці не було необхідних ліків. Померла 10 червня в Яготинській районній лікарні після операції. Похована в Богданівці. Автор надгробного пам'ятника — скульптор Іван Гончар.

Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд із видатними художниками-примітивістами: Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генералічами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі… Її полотна експонуються на міжнародних виставках, репродукції розходяться тисячними тиражами. А в селі Богданівка працює меморіальна садиба видатної українки. Завідує садибою Яготинський державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.

У листопаді 2016 року Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-их роковин Голодомору в Україні вніс її ім'я до проєкту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932-1933 роки та змогли реалізувати себе.

Її творами можна побачити в центрі Києва, в Національному музеї українського народного  декоративного мистецтва.

Картини в Білокурівській галереї музею «оживають» просто на очах — розквітають квіти, племінниці художниці поливають їх з глечика, і навіть рухається трактор на полі...

Це стало можливим завдяки інноваційному культурно-мистецькому проєкту «БІЛОКУР», який здійснює Національний музей українського народного  декоративного мистецтва за участю 8 музеїв України, Школи Анімації Pause to Play та за підтримки Українського культурного фонду, - пише Українська правда «Життя».

Як рухаються  картини можна побачити дуже просто - за допомогою мобільного додатку доповненої реальності SIMO AR.