дивись.info

Іван Боберський – перший вчитель фізкультури на Галичині

Іван Боберський – перший вчитель фізкультури на Галичині
Фотографії старого Львова.

Понад століття тому на Галичині народився чоловік, що став видатним педагогом, журналістом, дипломатом і творцем української фізичної культури.

ІА Дивись.info розповідає про видатних людей, які народились чи творили на Львівщині. Сьогодні пропонуємо дізнатись про Івана Боберського, що, поміж іншого, вдало пропагандував спортивний рух в Україні та навіть увів національну термінологію у фізичній культурі та привіз на Галичину нові види спорту.

Первісток священника, котрий боровся із пиятвом

У серпні 147 років тому у родині священника Миколи Боберського народився первісток, якого назвали Іваном. Сім’я проживала у селі Дорогостів, що на Дрогобиччині, нині тут мешкає понад 3 тисячі осіб. Пізніше в Іванка з’явилось семеро братиків і сестричок.

Хата, де провів дитинство Іван Боберський. село Доброгостів, Дрогобицького району.

Тато хлопчика був греко-католицьким душпастирем у місцевій церкві. До речі, сам отець Микола мав давнє шляхетне походження, коріння якого сягає ще княжих часів. Тому він багато часу присвячував і громадській роботі. Разом із дружиною, вчителькою Анною-Домінікою Козаневич, він піднімав народну свідомість. Завдяки його участі було відкрито десятки товарист «Просвіти». Він також засновував кооперативні крамниці та молочарні.

Історики стверджують, що священник був відвертим противником пиятцтва та невіглатства. Усюди, де йому довелось відправляти Богослужіння, він закладав товариства тверезості та влаштовував превселюдні похорони горілки. Окрім цього, для перестороги селян отець Микола за власні кошти оприлюднив «Трактат о пиятцві». Чоловіки присягали на Євангліє, що облишуть пиятцтво, а у разі не дотримання їх виганяли зі сіл.

Це, до слова, змусило поляків, котрі займались гуральництвом, тобто виробництвом алкогольних напоїв, здійняти бунт проти душпастира, адже відмова від горілки населення завдавала шалених збитків їхньому виробництву. Власне тому батько навчав власних дітей, зокрема Івана, займатися спортом і плекав у ньому усвідомлення важливості бути тверезим як і тілом, так і душею.

Велика сім’я отця Миколи Боберського та Анни Козаневич.

Філософія всесвітньої фізичної культури 

У шість років малий Іван пішов до першого класу Народної школи у Самборі, де здобув початкову чотирикласну освіту. Згодом, у десять років, вступив до цісарсько-королівської Самбірської гімназії, де провчився до повноліття.

Пізніше юнак приїхав до Львова, аби опановувати філософію у Львівському університеті (нині університет імені Івана Франка), та це був тільки початок. Здобувши диплом у Львові, Боберський переїзджає до Австрії та вступає на факультет німецької філології у місті Ґрац. Завдяки наполегливості юнака через рік він закінчує курс з гімнастики та починає викладати у середній школі у Відні.

Це надихнуло Івана дедалы більше досліджувати спорт. Отець Микола фінансово допоміг сину подорожували. Хлопець відвідує Швецію, Чехію, Німеччину та Францію, звідки 26-річний Боберський привозить знання про невідомі в Україні види спорту та методику.

Під час навчання Іван зустрічає своє кохання — Жозефіну Полак, яка за походженням була словенкою.

Разом із дружиною Жозефіною Полак.

Цього ж року Іван влаштовується вчителем німецької мови у цісарсько-королівській гімназії імені Франца Йосифа у Дрогобичі, а також завідуэ германською бібліотекою. Окрім цього, Боберський вів уроки у перших-шостих класах і вперше показав тутешнім школярам, як грати у футбол. Утім, у гімназії молодий вчитель пропрацював зовсім мало. Його звільненню посприяв директор, чиєму сину Іван поставив незадовільну оцінку з німецької мови.

Професор Боберський і вічна вулиця, де він мешкав у Львові

Життя Івана Боберського було дуже насиченим. Він ніколи не розлучався із двома власними захопленнями, котрим присвячував увесь час, а згодом — життя. Йдеться про спорт і німецьку філологію. У 1900 році чоловік переїжджає до Львова, де оселяється у давній Віллі Пілатів на вулиці Драгоманова, 23.  Тут Боберський мешкав до 45-ти років, а з 1992 року у приміщеннях вілли розлігля Інститут фізичної оптики імені українського фізика Ореста Влоха.

Тут упродовж вісімнадцяти років мешкав Іван Боберський. Фото – скріншот Google maps. Львів.

Упродовж двох років чоловік професував у Першій академічній гімназії, що зараз діє при Львівській політехніці. Іван Боберський викладав для учнів німецьку філологію. Саме він навчив галичан передавати фонетично німецькою мовою українські прізвища, позаяк раніше українці підписували німецькою у польській транскрипції.

Через декілька років саме в стінах цього закладу відбудеться перша пластова присяга, до якої був причетний Боберський.

«Соколи» та інші ініціативи

Тим часом педагог займався з дітьми руханкою у гімназії сестер Василіянок — першому на Галичині приватному закладі для дівчаток (нині — Львівська лінгвістична гімназія). Проте ініціативи чоловіка було не достатньо, тому він шукав ідейників, з котрими міг би розвивати спортивний рух на Галичині, адже в той час суспільство сповідувало байдужість до тіловиховання.

І він їх знаходить. В один із літніх днів червня 1901 року Іван Боберський започатковує учительський гурток, де готували майбутніх тренерів руханки. Йому допомогли брати  Альфред та Леонард Будзиновськы. У той час Альфред створив патріотичне та тіловиховне товариство «Сокіл». Боберський стає заступником очільника менш ніж через пів року, а згодом — і головою. Він навіть здобув булаву із написом «Батьку, веди нас далі» та символом сокола на верхній частині.

Увесь час Боберський навчав освітян гімнастиці, а також іншим вправам, зокрема з предметами: хоругвами, шаблями чи топірями.

Парад товариства «Сокіл» у Львові, 1914 рік. Фото: ВІКІПЕДІЯ

До речі, історики стверджують, що одним із улюблених видів спорту Івана Боберського були лижі, проте він випробував на собі усе, що досліджував за кордоном, таким чином станов не лише теоретиком, а й практиком культури тіловиховання.

За десятиліття, поки він очолював сокілький рух, з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції.

Так, у 1906 році його учні з Академічної гімназії засновують перший український спортивний гурток, де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, гаківка, лещетарство, мандрівництво та санний спорт.

Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, в державних українських гімназіях Тернополя і Перемишля. Також облаштовував тренувальні майданчики при церквах.

Учні Львівської академічної гімназії під час занять фізкультурою. 1901 рік.

Відбиванка, сітківка та копаний м’яч

Іван Боберський не лише показав на Галичині раніше невідомі види спорту, а й вирішив дати їм зрозумілі назви. Так з’явилась перша українська термінологія. Для прикладу, теніс Боберський назва «сітківкою», волейбол – «відбиванкою», футбол – «копаним м’ячем», хокей – «гаківкою», бокс – «стусаном», баскетбол – «кошиківкою», метання гранатою – «булавкою», а лижний спорт — «лещетарством».

Чоловік також працював журналістом і редактором. Зокрема впродовж двох років обіймав посаду голови відділу військової преси Державного секретаріату ЗУНР, редагував часописи «Вісти з Запорожа», «Січові вісти». Уклав низку підручників, як-от «Забави й гри рухові» (1904—1905), «Копаний м’яч» (1906), «Значення руханкових товариств» тощо.

На чужині з-поміж своїх

За дорученням Державного секретаріату ЗУНР-ЗОУНР 47-річний Іван Боберський покидає Львів і переїжджаэ спершу до США, згодом — до Канади. Тут він організовує допомогу стрілецькому війську.

З 1922 десять років він проживає у канадському Вінніпезі. Там очолює представництво ЗУНР у США i Канаді. Боберський зібрав 50 тисяч канадських доларів для Українського Червоного Хреста.

Окрім цього, Боберськийвикладав історію та географію України, редагував українські часописи в Канаді, збирав матеріали для Музею українських переселенців. За трохи, вже в Америці, тісно вливається у життя української громади: за його редакцією виходить кілька альманахів («Нове поле», «Прерія», «Кленовий лист»).

Нарешті після довгої розлуки із дружиною Жозефіною Іван перебирається до маленького містечка Тржижі, що в тодійшній Югославії, де вони зустріли старість.

Іван Боберський та дружина Жозефіна Полак.

Сімдесят чотири

За жорстоким збігом обставин, останні роки людина, що вела здоровий спосіб життя та навчала цьому українців, хворіла на туберкульоз. Його серце перестало битися у серпні 1947 року. Тоді Івану Боберському йшов 74-ий рік.

Івана Боберського поховали у серпні 1947-го року у Словенії.

Його поховали в родинному гробівці Поллаків у словенському містечку, куди він приїхав зустріти схил літ поряд із коханою жінкою.

Пыдготувала Мар’яна КОВАЛЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.