дивись.info

Станіслав Людкевич: галицька мелодія з вершин і низин

Станіслав Людкевич: галицька мелодія з вершин і низин

24 січня 1879-го народився корифей української музики Станіслав Людкевич. Доля подарувала йому довгий 100-літній шлях. Він жив і творив у час, позначений бурхливими історичними подіями, змінами політичних режимів та ідеологій. 

Людкевич став першим музикантом-професіоналом на Галичині, фундатором провідних музичних жанрів, насамперед симфонічного та інструментального.

Як відродилась українська пісня в Ярославі

Станіслав Пилипович народився на Західній Україні – в місті Ярославі (нині входить до складу Польщі). Батько його був учителем, а згодом – директором народної школи. Мати майбутнього композитора захоплювалась музикою, у молодості вчилася у Михайла Вербицького. Своє захоплення вона передала синові. 

Початкову освіту він здобув у Ярославській гімназії, де розпочав співати та спробував себе як композитор і керівник хору. 1896-го року у Перемишлі його хоровий твір «Пожар», виконаний  на вечорі пам’яті Адама Міцкевича, отримав великий успіх. Тоді Станіславу було сімнадцять.

Станіслав Людкевич після закінчення Ярославської гімназії, 1897 р.

У гімназійні роки він опановує теорію музики, сольфеджіо, грає на фортепіано Гайдна і Моцарта. У цей час він створив близько трьох десятків музичних творів.

Людкевич знайомиться з українським Мойсеєм

1897-1901 роки Людкевич навчається у Львівському університеті, на філології. Тоді він познайомився з Іваном Франком та присвятив поетові симфонічний твір «Вічний революціонер». Твір він виконує на святкуванні 25-річчя творчої діяльності Каменяра.

Станіслав Людкевич з Франком

Роки після університету

Після закінчення університету Людкевич викладає у Перемишлі в гімназії та музичній школі при Інституті для дівчат. Для своїх учениць пише численні хорові композиції, серед них – «Гагілку» та «Українську баркаролу», які стали перлинами української хорової мініатюри й до наших днів зберегли свою популярність.

Протягом 1903-1904 років проходив військову службу у Відні, де відвідував найкращі концертні зали міста. По тому викладав в українській гімназії та в музичній школі Руського інституту для дівчат у Перемишлі.

У 1905-му Людкевич став музичним редактором «Артистичного вісника» – першого українського мистецького журналу. Незабаром його обрали членом Етнографічної комісії Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Станіслав редагував збірку «Галицько-українські народні пісні» (1906-1907) у двох томах.

Здобуття музичної освіти 

Музичну освіту здобував самостійно. Як вільний слухач відвідував Львівську консерваторію. Проте Людкевич відчував потребу в музичній освіті. Він вирушає до Відня, де протягом року (1907-1908) стажувався в австрійському Музично-історичному інституті. 

Паралельно брав персональні уроки з композиції, диригування та поліфонії. Також він протягом року написав німецькою мовою докторську дисертацію. Присвячена українській та західноєвропейській народній музиці й мала назву «Два причинки до питання розвитку звукозображальності». Отримав вчений ступінь доктора філософії в галузі музики.

Навчання продовжив на відділенні музикології Лейпцизького університету.

Перебування у російському полоні

Під час Першої світової війни Людкевич мобілізований до австрійської армії. Згодом потрапляє до російського полону і перебуває у місті Перовськ у Туркестані, де продовжує музичну творчість.

Станіслав Людкевич (в центрі) під час перебування в російському полоні. Перовськ (тепер – Казахстан), 1915 р.

В той час у Відні на Шевченківському вечорі лунають його твори. Особливо відомою була народна пісня у його обробці «Чорна рілля ізорана». В роки Першої світової ця пісня стала найпопулярнішою на той час українською піснею. У Варшаві 1934 року її, серед 50 українських пісень, вперше буде записано на грамофонну платівку.

Після повернення з полону Людкевич деякий час жив у Києві, де  зустрічався із колегами Миколою Леонтовичем, Кирилом Стеценком, Олександром Кошицем. Став свідком червоного терору, який здійснювали у столиці загони Муравйова у січні 1918 року.

Станіслав Людкевич – крайній ліворуч серед січових стрільців. Перовськ. 1916 р. Фото: collegiummusicum.com.ua

1919 року під час польсько-української війни повертається до Львова. Відтоді він місто не покидав.

Людина легенди та дійсності

Організовував перший український симфонічний оркестр при Музичному товаристві  ім. Миколи Лисенка. Пропозицію композитора створити у Львові Інститут церковної музики підтримав митрополит Андрей Шептицький. Згодом, коли Інститут було засновано, Людкевич  погоджується у ньому працювати.  Водночас співпрацював із хорами «Бандурист», «Сурма», «Боян», багато сил віддав редагуванню музичних творів, виданню навчальних посібників.

Станіслав Людкевич та викладачі Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка: Володимира Божейка, Ірина Негребецька, Василь Витвицький

Людкевич вмів поєднувати композиторську діяльність та наукові дослідження. У власних творах композитора переважали монументальні твори, присвячені героїко-патріотичній тематиці. 1928 року він написав «Стрілецьку рапсодію», засновану на популярних стрілецьких піснях. Згодом її перейменували у «Галицьку рапсодію».

Чи був він свідомим українецем

Станіслав Людкевич не боявся бути принциповим під час радянської окупації. Коли 1948 року радянські спецслужби заарештували композитора Василя Барвінського, майже 70-літній Людкевич заступився за колегу. Підписав листа до Президії ВР СРСР з вимогою звільнити митця. Коли Барвінський, після 10 років радянських таборів, повернувся на Батьківщину, Людкевич допомагав йому відновити  рукописи. 

Найкращі музичні твори Людкевича написані на поезію Тараса Шевченка та Івана Франка. 1964 року він став лауреатом Шевченківської державної премії за твори «Кавказ» та «Заповіт» на слова Тараса Шевченка.

Станіслав Людкевич, 1964 рік

Шлюб на склоні віку

Станіслав одружився вперше у віці 94 років. Його дружиною стала 46-річна Зеновія Штундер.

Наречені та свідки: Марія Білинська, Станіслав Людкевич, Зеновія Штундер, Орест Березовський. Львів, 3 листопада 1973 р.

Помер Людкевич 10 вересня 1979 року у Львові, похований на Личаківському кладовищі.

Що заповідав композитор

Після смерті композитора берегинею творчої та наукової спадщини стала дружина композитора – Зеновія Штундер (1927-2016), музикознавець, кандидат мистецтвознавства, яка все своє життя присвятила популяризації імені Станіслава Людкевича. З власної ініціативи вона створила експозицію, що розташувалася на другому поверсі будинку композитора, де він мешкав впродовж останніх двадцяти років свого життя (Львів, вул. С. Людкевича, 7).

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, єдиний у Львові музей музичного профілю, виступив з ініціативою розмістити меморіальний музей композитора на другому поверсі його дому, а перший – залишити за Штундер.

З цією метою Зеновія Костянтинівна передала Музею Соломії Крушельницької частину успадкованого нею будинку і з 1995 року почала працювати на посаді старшого наукового співробітника сектора Музею Соломії Крушельницької – Меморіального музею Станіслава Людкевича.

Сьогодні, згідно з бажанням і заповітом Зеновії Штундер, весь дім Людкевича став музеєм.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.